Густав Клімт - «Золота Адель».
Текст про Густава Клімта можна б назвати: Великий Гламурний Художник. Настільки розтиражовані його твори, так часто вони «цитовані» візуально, що, перефразовуючи поета: «... він тим люб'язний народу ...» Художнику вплинув на цілі покоління, в масовій культурі відведено місце мало не дизайнера одягу, репродукції його картин скрізь: на обкладинках журналів та книг, на упаковках товарів і навіть на шпалерах. «Культуру - в маси» справа хороша, але щось тут неправильно.
Григорій Михайлович Козинцев якось сказав одному молодому режисерові, який зняв курсову роботу «Жди меня»: «Розумієте, Веня, Симонов написав гарний вірш, потім написав п'єсу - вже гірше, потім фільм, ще гірше, а потім під тією ж назвою випустили одеколон. Так ось, у вас, Веня, вийшов одеколон». Так часто буває в мистецтві, можна замість твора зробити «одеколон». Тому давайте відразу забудемо про гламур; Густав Клімт не робив «одеколон», він робив мистецтво, він був і є - Великий Художник. Роботяга, майстер і вічний учень, Клімт довів стилістику Art Nouveo *, до рівня високого мистецтва.
Густав Клімт, «Соняшники» 1906
Чудовий тонкий пейзажист Клімт скромно стоїть у тіні Золотого Клімта - стиліста, портретиста і монументаліста. Він був неймовірно знаменитий свого часу у Відні, і як великий майстер він був недосяжним, хоча є така думка, що Відень не Париж, і вселися він в Парижі, то був би «одним з», а не єдиним і неповторним. Я не згоден, я ні хвилини не сумніваюся - у Парижі він теж став би першим, але історія як відомо не має умовного способу. Ось що точно можна сказати, це що слава його і популярність після його смерті стали кілька тьмяніти і згасати, в тіні неймовірних соціальних потрясінь першої половини двадцятого століття і бурхливої зміни художніх рухів і стилів. Він як би зайняв свою нішу в історії мистецтва, як австрійський представник Art Nouveo. І Густав Клімт ймовірно не був би такий знаменитий, не мав би таку міжнародну популярність, яку він має в наш час, якби не один портрет. Але спочатку - коротка біографія.
Густав Клімт - коротка біографія
Густав Клімт
Густав Клімт народився і прожив своє життя у Відні, в артистичній сім'ї. Він і обидва його брата стали художниками отримавши художню освіту у віденській Художньо-Промисловій Школі (Kunstgewerbeschule). Густав навчався за спеціальністю «архітектурний живопис». З 1880 року, ще продовжуючи навчання, Густав з молодшим братом Ернстом і їхнім другом Францем Матчем розписали павільйон мінеральних вод в Карлсбаді (Карлови Вари) і виконали ряд розписів для театрів в Райхенберг і Рієці. Це була серйозна робота в якої вже проявилося їх зріле майстерність. У 1883 році вони втрьох відкрили у Відні свою майстерню «Компанія художників». У 1885 брати Клімт і Франц Матч беруть участь в оформленні Бургтеатра - нової будівлі національного театру.
Густав Клімт, розпис стелі Бургтеатра у Відні.
У 1888 році Клімт отримує «Золотий Хрест" за заслуги в мистецтві від імператора Франца Йосифа. Його приймають в почесні члени Віденського і Мюнхенського університетів. У 1890 році друзі отримують серйозний замовлення від віденського Художньо-історичного музею на розпис сходів музею, що не закінчену відомим художником Гансом Макартом, померлим у 1884 році. Художник історичного жанру, Макарт був дуже шанований молодими художниками, вони вважали себе його духовними спадкоємцями.
Замовлення ці принесли успіх і поліпшили їх фінансові справи, попереду належало багато роботи. Але в 1892 році несподівано помирає молодший брат - Ернст Клімт (за рік до цього помер їх батько, Ернст Клімт-старший). На плечі Густава лягає турбота про 28-річну вдову Ернста, Хелену Флёге, його дочку і про свою матір. Сестра Хелени, Емілія стає його подругою життя.
Емілія Флёге, кутюр'є, з 1904 року разом з Хеленою володіла салоном мод «Сестри Флёге». Густав та Емілія не були офіційно чоловіком і дружиною, у Клімта крім неї було багато інших любовних зв'язків. Після його смерті художника чотирнадцять осіб оголосили себе його дітьми, а чотирьом навіть вдалося довести спорідненість і отримати свою частку у спадщині.
Густав Клімт, портрет Емілії Флёге, 1902
У 1894 році при роботі над розписом Великого залу Віденського університету союз Франца Матча і Густава Клімта розпадається, різниця між їх художніми устремліннями стає занадто очевидною. Клімт досліджував нові шляхи і виробляв свій стиль, а Матч залишався вірний традиційному академічному живопису.
Художній «мейнстрім» останніх десятиліть 19 століття підтримувало державне Віденське товариство візуальних мистецтв (Будинок художника). Зрозуміло домінував консервативний смак. Тому в 1897 році Клімт і ще близько двадцяти художників залишили Будинок художника і організували «Віденський Сецессион» (Розкол, Відділення). Клімт став одним із засновників і президентом суспільства і залишався з Сецессион до 1908 року. Метою групи було влаштовувати виставки революційно мислячих молодих художників, і публікувати їх роботи у своєму журналі. Група не випустила жодного маніфесту, в неї входили не тільки художники, але й архітектори. Завдяки підтримці уряду їм вдалося звести виставковий павільйон, який також називається «Сецессион».
Густав Клімт, «Медицина» розпис стелі Великого залу Віденського університету. 1899-1907
У той час Клімт виконував три картини на замовлення Віденського університету: «Юриспруденція», «Медицина» та «Філософія». Перша, «Філософія» була показана в на виставці Сецессиона 1900 році. Вона викликала жваві суперечки. Вісімдесят сім (!) професорів університету звернулися з листом до Міністерства Освіти з вимогою відкликати у нього замовлення. Вони писали, що Клімт: «...висловлює неясні ідеї за допомогою невизначених форм...» І незважаючи на те, що картина отримала міжнародне визнання і золоту медаль на Всесвітній виставці в Парижі, вона і дві інші роботи піддалися серйозній критиці, їх звинувачували в «порнографії» і «зауми». Густаву набридла ця тяганина, він повернув Міністерству освіти аванс, а картини з часом продав у приватні руки.
Це був поворотний пункт у його діяльності, Клімт більше ніколи не брав державних замовлень. Він був затребуваним художником і незалежним у своїх художніх пошуках. Він мав можливість працювати більше над окремими картинами, ніж над «великими» проектами. Проте монументаліст в ньому не помер, наприклад він взявся за оформлення будинку бельгійського промисловця Адольфа Стокле в Брюсселі. Це було велике і в художньому відношенні вдале замовлення і тепер ми (вдячне людство) маємо «Фриз Стокле».
Густав Клімт «Фриз Стокле»
Повсякденним життям Густава Клімта була його робота. Будинки Клімт жив разом з матір'ю. Влітку виїжджав на озеро Аттерзее, в Австрійських Альпах. Все життя він прожив у Відні, і закордоном бував лише кілька разів. Після інфаркту 11 січня 1918 року Клімт прожив усього місяць і помер 6 лютого 1918.
Густав Клімт, «Поцілунок», 1908-1909.
Клімт про себе
Як теоретик мистецтва Клімт майже нічого нам не залишив, він не вів щоденник, не писав про свою роботу. Він не був, подібно багатьом артистам, сконцентрований на власній персоні. Його творчість і становило основний інтерес його життя. Також не писав автопортретів. У своєму «Коментарі на неіснуючий автопортрет» він пише: «Я ніколи не писав автопортретів. Мене набагато менше цікавлю я сам в якості предмета картини, ніж інші люди, перш за все жінки ... У мені немає нічого особливого. Я художник, який пише день за днем з ранку до ночі ... Хто хоче що-небудь про мене знати ... повинен уважно розглянути мої картини.»
Портрет Аделі Блох-Бауер
У 1904 році великий австрійський промисловець Фердинанд Блох-Бауер замовив Клімту портрет своєї дружини Аделі. До нього дійшли чутки, що у Клімта з Адель була зв'язок, і Фердинанд, щоб його припинити, задумав інтригу - вирішив замовити Клімту портрет своєї дружини. Він вирішив зробити так, щоб Адель набридла художнику, відомому своею «непостійністю» у зв'язках. Пан Блох-Бауер зробив Клімту пропозицію «від якої не можна відмовитися», сума гонорару була непереборна.
Адель Блох-Бауер
Але й умови були поставлені жорсткі: портрет повинен буде узгоджуватися із замовником починаючи зі стадії ескізування, і щоб ніяких незавершених місць, ніякої «етюдності», яку Клімт часто зберігав у фонах або драпіруваннях. І за порушення цих умов - величезний штраф дрібним шрифтом, набагато перевищує сам гонорар. Все це - легенда, але красива, тому будемо її дотримуватися. Клімт зрозуміло охоче прийняв замовлення і взявся за роботу, але прискіпливість замовника, для якого довелося зробити близько ста ескізів, капризи і постійне нездужання розпещеної мільйонерки, призвели до того, що робота над портретом затягнулася майже на чотири роки. Але Фердинанд Блох-Бауер своєї таємної мети досяг: Клімт, схоже, на Адель вже й дивитися не міг.І ось нарешті в 1907 році Густав Клімт представляє пану Блох-Бауера портрет його дружини, і портрет цей варто кожного заплаченого пфеніга і навіть незмірно більше, тому, що художник створив безперечний шедевр, безсмертний твір, яке має цінність, а не ціну. Цей твір став вершиною його «золотого періоду».
Густав Клімт "Адель Блох-Бауер" 1907
На цьому легенда закінчується і починається історія картини, яка цікавіше всякої легенди. Картина зайняла своє почесне місце в будинку Блох-Бауер. До речі Фердинанд набував у Клімта та інші роботи, а через кілька років і другий портрет Аделі. У подружжя не було дітей і Адель свій материнський «потенціал» реалізовувала з племінниками, особливо вона благоволила до Марії Блох-Бауер. Адель померла в 1925 році. Фердинанд на її прохання заповідав портрет і ще дві картини віденському музею «Бельведер». Марія вийшла заміж за оперного співака Фредеріка Альтмана і прийняла прізвище чоловіка.
Густав Клімт "Адель Блох-Бауер" 1907, деталь.
У 1938 році нацисти анексували Австрію, почалися гоніння на євреїв і Фердинанду довелося бігти до Швейцарії. Будинок і все майно включаючи портрет залишилося на піклування брата, але і його сім'ї було необхідно рятуватися. Коротко нагадаю, у єврейських сімей забирали все і відправляли їх в табори смерті. Чоловіка Марії Фредеріка заарештувало гестапо. Марія, коли прийшли до неї, підписала всі папери про відмову від всього майна в надії врятувати чоловіка, але його вже відправили до концентраційного табору в Дахау. Коли прийшли за картиною, то з гестапівцями, як експерт, прийшов її перший залицяльник Алоїс Кунст. Колабораціоніст, він збирав для нацистів колекцію живопису. На питання Марії, він спробував виправдатися, що робить це для збереження культурної спадщини Австрії. Що загалом-то й було хоч і сумною, але реальністю. Йому вдалося зберегти портрет в числі багатьох картин та інших творів мистецтва в ідеальному стані. Після закінчення війни портрет зайняв своє місце в музеї Бельведер у Відні, директором якого став все той же Алоїс Кунст.
Фредеріку Альтману вдалося врятуватися: його справа в Гестапо було доручено слідчому - колишньому приятелеві-альпіністові, якому Фредерік колись врятував життя, витягнувши з прірви. Завдяки допомозі цієї людини подружжя Альтман втекли з Рейху і оселилися в США.
Портрет так би й залишився в музеї Бельведер у Відні й досі, якби журналіст Хубертус Чернін не знайшов саме останній заповіт Фердинанда Блох-Бауера. У ньому Фердинанд заповів все майно своїм племінникам - дітям брата Густава. До того часу жива була тільки Марія Альтман.
Зліва направо: «Березовий гай» 1903, «Портрет Аделі Блох-Бауер II» 1912, «Дому в Унтерахе поблизу Аттерзее» 1916, «Яблуня I» 1912.
Ці картини Марія Альтман отримала у спадок разом з «Портретом Аделі Блох-Бауер I»
Звістка про те, що Австрія може позбутися «Золотої Аделі» викликало сенсацію. На захист реліквії встали всі як один: уряд, мистецтвознавці, критики, адвокати, навіть американський президент, який не бажав псувати відносини з Австрією. Засоби масової інформації підняли неймовірний шум.
Марія Альтман зі своїм адвокатом Рендол Шенбергом сім років боролася за свою спадщину. Справа вже тонула в море судової тяганини, але в результаті архівних пошуків з'ясувалося, що Фердинанд Блох-Бауер мав громадянство Чехії і тому Австрійські закони на його заповіт не поширюються. І справа громадянки США про заповіт її дядька - громадянина Чехії став розглядати американський суд.
Це, правда, далеко не все, історія тривала, була спроба Австрійського уряду викупити у Марії картину, і навіть ціла національна компанія по збору коштів для цього, і необхідну суму (155 млн доларів) майже зібрали. Але, в результаті всього цього галасу, ринкова (експертна) вартість шедевра ще більше зросла і Марія Альтман поскупилася і збільшила суму викупу вдвічі. Таким чином австрійцям не вдалося залишити картину в країні.
Проводжал «Золоту Адель» весь Відень, вся Австрія, люди стояли вздовж вулиць, по яких охоронюваний кортеж віз перлину Австрії.
Плакати "Ciao Adele" і "Adele Geht" всюди у Відні.
Історія, що не картини, а її пригод, закінчується в Neue Galerie або «Музеї австрійського та німецького мистецтва» побудованому Рональдом Лаудером, господарем косметичної фірми «Есті Лаудер». Марія Альтман продала «Портрет Аделі Блох- Бауер» Рональду Лаудеру за 135 мільйонів доларів.
Історія боротьби Марії Альтман за картини Клімта скоро постане для нас в кінотеатрах фільмом «Woman in Gold» з Хелен Міррен в головній ролі і Райаном Рейнолдсом виконуючим роль її адвоката Шенберга. Сподіваюся фільм буде цікавий, на відміну від фільму «Клімт», який ні з художньої ні з біографічної точки зору я не стану вам рекомендувати.
Олег Липченко,
* Примітка: Art Nouveo (нове мистецтво), Jugendstil, Стиль Модерн, Sezession, Secese, Secesia, Secesja, Secesija, Secessionsstil, Wiener Secession, Modern Style, Modernismo, Nieuwe Kunst, L'Art Nouveau, Stile Liberty, Stile Floreale ... Це останній Великий Стиль в історії мистецтва
Автор статті проводить заняття по малюнку, живопису, скульптурі і композиції.
Реєстрація: 647 724 6940 або admin@studiotreasure.com
Адреса студії: 26 Plum Tree Way, North York (Bathurst / Antibes area)
https://www.facebook.com/TreasureStudio www.Lipchenko.com