На злобу дня. Про паніку, "удавів", шалені 90-і і лайфхак.
От вчора соцмережами і новинними стрічками прокотилася хвиля того, що всі вимітають начисто полиці. і почалася критика типу от -- які вони дикі, ті люди. ми всі дивимось на світ зі своєї дзвіниці (то була улюблена приказка моєї бабусі). я от так думаю, що люди, дохід яких відрізняється навіть на тисячу гривень вже зовсім по-іншому на все дивляться. і тим більше коли ти сьогодні на свою зп або пенсію можеш купити продуктів на місяць, а завтра вже тільки на півмісяця -- то що, наступні півмісяця голодати? люди, які не розуміють, навіщо іншим запаси -- не голодували і не бідували раніше, тому що в ті ж 90-і всі бідували по-різному. і ще одне вагоме -- більше запасають ті -- хто іще за когось відповідальний, за того, хто сам на себе заробити не зможе -- скажімо відповідає за стареньких батьків чи малих дітей. безпечно себе ведуть ті -- хто працює на себе. звісно люди масово почали згадувати голодні 90-і, багато хто почав їх ідеалізувати, типу ми тоді витримали, на одній каші прожили і всяке таке. я всім кажу -- тоді ви були на 20 років молодші і здоровіші, це має велике значення. 20 років дуже великий відрізок (за той час можна дочекатися дітей і внуків))) людям подобається згадувати, яку ж... вони пережили, тому що так їм свої теперішні досягнення здаються більшими, а ще оці згадування 90-х допомагають піднімати бойовий дух, бо всі оті, хто пише і критикує також бояться. тільки чомусь дистанціюють себе від "біомаси" і думають, що в них більше мізків. Вони і справді краще соціально захищені, але бояться так само як вахтерша з підїзду. )
і от тут ми плавно підійшли до пункту номер два. Який важливіший навіть за пункт номер один з довгоперспективних міркувань.Люди, які думають, що в них більше мізків -- вони не думають, що їм жити, будувати, співіснувати в одній країні з отою біомасою. що їм нікуди не дітися від сусідів і їхні діти сидять за однією партою з дітьми тих, хто вимітає полиці. з цього видно, що ми все ж думаємо тільки про себе, то ж нічим не відрізняємось від тих, хто мете все з полиць. А кщо кожен про себе -- яка б влада не прийшла -- вона все рівно буде погана, бо людині хочеться щоб їй все, а вона сама собі теж все))
З цього плавно переходимо до третього питання -- дуже мало людей зорієнтовані на те, щоб працювати. Краще всякі проекти запускати і під них гранти просити. А ти сам працюй, відкладай, а тоді або їдь вчитися, або починай справу. Зараз багато хто почне мені говорити та капец, що ти розумієш ми тут розвиваємо інтелектуальний продукт, нам ніколи тратити час на тупу роботу. А якби вам не дали гроші чужі дяді які крім видумування ідей гроші вміють заробляти -- де був би ваш проект? Отаку тоді він і має ціну. Я тут зараз про тих, хто веде всілякі семінари на тему відкрий в собі богиню, як заробити міліон за тиждень -- цікаво, чим вони зараз зароблятимуть? Або хто дістає грант на дослідження якоїсь висмоктаної з пальця трансцедентної проблеми. А працювати -- це тупо, офісні працівники -- планктон, бо вони не думають, думають тільки ті, хто їх критикує. По секрету -- якби офісні працвники не думали -- вони б налажали, якщо б налажали -- їх би звільнили)) В псевдоінтелектуальних людях (бо гіперінтелектуальнісвоєю роботою зайняті, їм ніколи) в країни менша потреба ніж в слюсарях, аграріях та електриках. З них країні (а значить і нам з вами) більше толку. Якось ми сперечалися в одній компанії (розумній між іншим компанії) і я кажу -- головне багатство країни -- ресурси. Нє -- головне -- інтелектуальна власні, за неї можна заробити більше. Це все так, але -- без ресурсів ти не проживеш, принаймні доти, доки не винайдуть ремолякуляризатор. Чому та ж Росія, Латинська Америка та інші країни -- що мають ресурси живуть бідніше тієї ж Японії -- вся штука в балансі беру-віддаю. Там люди віддають і щасливі, бо значить комусь потрібні і реалізувалися, а в нас беруть-беруть і все мало, бо в когось ще більше))
Ну і номер чотири (треба було на окремі пости ділити, але в мене часу нема) Всі зараз діляться дешевими рецептами і іншими лайфхаками. В 90-ї роки вижити допомагало не тільки це, а те, що ми ходили на літературні вечори і квартирники, в музеї і театри, брали безкоштовні книги в бібліотеках, з друзями зустрічались не в кафе а на кухні (а раз тебе в гості запросили, то ти вже свій), мене особисто (я в школі тоді вчилася) тримало те, що от виросту, буду займатися чимось розумним, чимось таким, як в нф описано)) найлегше пережити те що зараз -- це ходити на всякі презентації книжок-виставки-лекції. все що безкоштовно цікаве проводиться -- ходити і бути між людьми. тоді ти такий як всі, не сам наодинці зі своїм калькулятором і бюджетом, а йдеш в ногу з усіма. І найголовніше це здоровя. Тому не захоплюйтесь занадто дешевими рецептами.
Купуйте українське)
p.s. до чого цей довгий пост. я не люблю, коли ображають якусь групу людей і називають їх тупими і затюканими, або ж офісним планктоном.
і от тут ми плавно підійшли до пункту номер два. Який важливіший навіть за пункт номер один з довгоперспективних міркувань.Люди, які думають, що в них більше мізків -- вони не думають, що їм жити, будувати, співіснувати в одній країні з отою біомасою. що їм нікуди не дітися від сусідів і їхні діти сидять за однією партою з дітьми тих, хто вимітає полиці. з цього видно, що ми все ж думаємо тільки про себе, то ж нічим не відрізняємось від тих, хто мете все з полиць. А кщо кожен про себе -- яка б влада не прийшла -- вона все рівно буде погана, бо людині хочеться щоб їй все, а вона сама собі теж все))
З цього плавно переходимо до третього питання -- дуже мало людей зорієнтовані на те, щоб працювати. Краще всякі проекти запускати і під них гранти просити. А ти сам працюй, відкладай, а тоді або їдь вчитися, або починай справу. Зараз багато хто почне мені говорити та капец, що ти розумієш ми тут розвиваємо інтелектуальний продукт, нам ніколи тратити час на тупу роботу. А якби вам не дали гроші чужі дяді які крім видумування ідей гроші вміють заробляти -- де був би ваш проект? Отаку тоді він і має ціну. Я тут зараз про тих, хто веде всілякі семінари на тему відкрий в собі богиню, як заробити міліон за тиждень -- цікаво, чим вони зараз зароблятимуть? Або хто дістає грант на дослідження якоїсь висмоктаної з пальця трансцедентної проблеми. А працювати -- це тупо, офісні працівники -- планктон, бо вони не думають, думають тільки ті, хто їх критикує. По секрету -- якби офісні працвники не думали -- вони б налажали, якщо б налажали -- їх би звільнили)) В псевдоінтелектуальних людях (бо гіперінтелектуальнісвоєю роботою зайняті, їм ніколи) в країни менша потреба ніж в слюсарях, аграріях та електриках. З них країні (а значить і нам з вами) більше толку. Якось ми сперечалися в одній компанії (розумній між іншим компанії) і я кажу -- головне багатство країни -- ресурси. Нє -- головне -- інтелектуальна власні, за неї можна заробити більше. Це все так, але -- без ресурсів ти не проживеш, принаймні доти, доки не винайдуть ремолякуляризатор. Чому та ж Росія, Латинська Америка та інші країни -- що мають ресурси живуть бідніше тієї ж Японії -- вся штука в балансі беру-віддаю. Там люди віддають і щасливі, бо значить комусь потрібні і реалізувалися, а в нас беруть-беруть і все мало, бо в когось ще більше))
Ну і номер чотири (треба було на окремі пости ділити, але в мене часу нема) Всі зараз діляться дешевими рецептами і іншими лайфхаками. В 90-ї роки вижити допомагало не тільки це, а те, що ми ходили на літературні вечори і квартирники, в музеї і театри, брали безкоштовні книги в бібліотеках, з друзями зустрічались не в кафе а на кухні (а раз тебе в гості запросили, то ти вже свій), мене особисто (я в школі тоді вчилася) тримало те, що от виросту, буду займатися чимось розумним, чимось таким, як в нф описано)) найлегше пережити те що зараз -- це ходити на всякі презентації книжок-виставки-лекції. все що безкоштовно цікаве проводиться -- ходити і бути між людьми. тоді ти такий як всі, не сам наодинці зі своїм калькулятором і бюджетом, а йдеш в ногу з усіма. І найголовніше це здоровя. Тому не захоплюйтесь занадто дешевими рецептами.
Купуйте українське)
p.s. до чого цей довгий пост. я не люблю, коли ображають якусь групу людей і називають їх тупими і затюканими, або ж офісним планктоном.