Пригоди середини листопада

[beautifullady22]

Йду сьогодні попри історичний музей, якийсь хлопчина збоку підходить, йде зі мною і привіт, гарно виглядаєш. (терміново згадую може хтось з колишніх однокурсників чи знайомих з численних курсів і різних заходів-гулянок) кажу "ми знайомі?" -- ну я ж намагаюся бути чемною і ввічливою. ти просто гуляєш чи кудись йдеш? (точно однокурсник, думаю собі я, згадую хто б це міг бути). а він "А як тебе звати?" тут в мене в голові щось клацнуло і я чимдуш поспішила до найближчого магазину де і сховалася в його благословенному світлі в кінці тунелю вітрин. Відхекалась і думаю -- а навіщо тікала?)) але в мен вже інстинкт. Хоча тут не те, що інстинкт. Інтуїція якась. Бо от зразу від нього втекти захотілося. Тим більше він як зомбі повторював текст, а не слухав, що я говорю.
А от біля світоча напроти ратуші стояв такий милий хлопчина, русявий і з голубими очима -- ну все як я люблю. і мило посміхався. Але він сектант якийсь і щось там хотів задати єдине важливе питання. Але так гарно говорив - от чесно. навіть якби він мені двері впарював або ейвон -- то я б стала потриндіти -- бо от людина справляє враження відкритої. видно все таки чути внутрішній настрой. Хоча да -- в хлопця, який вирішить зі мною знайомитись на вулиці, практично не має шансів ))).

І взагалі -- я люблю коли при знайомстві молоді джентельмени звертаються до мене на "ви", а я тоді вже сама їм скажу що можна на "ти". А може і не скажу.

Женщина по самой природе своей есть сплошное междустрочие, полунамек, причем на полуслове, а также великий конспиратор, разведчик и еще, наверное, для полноты картины - диверсант! © Андрей Курпатов