Про стабільність світу
Все неприятности рано или поздно заканчиваются
з розмови
Так мені сказав один друг в розмові. Так воно і є. І ще -- от колись я думала, що світ рушиться надовго. Потім, що світ рушиться тільки на 3 дні. А тепер бачу що він зовсім не рушиться, бо те що ти собі набудував -- твій дім, пакетики чаю, красиві горнятка, речі, які ти любиш і які люблять тебе - вони нікуди не одінуться. То просто не в силі якоїсь одної людини знищити весь набудований вами світ. Тому зовсім не бійтеся -- світ нікуди не рушиться. і не лінтяйтеся -- набудовуйте і набудовуйте собі -- воно вам потім помагатиме і буде завжди з вами.
Поза тим в мене клубок в горлі і немає слів. І сліз теж немає. Але фігово так, що капец. Але що вже. Я просто часто зупиняюся щоб часто подихати. Багато проблем і суму можна просто продихати. Здається для того навіть спеціальна техніка якась є, названа якимось хитрим словом)) Я тут якось непомітно для себе встигла ще раз змінитися. Мені вже не потрібна агресія чи злість, щоб далі жити (хоч злюся я далі)). Мені хочеться простоти, спокою і впевненості. Концентрації. Я от почала звертати увагу на такий тип жінок, от знаєте є такі прості але живі водночас. Надійні. Простих дівчат в футболках і сандаликах є багато. То не те. То важко пояснити. Раніше я думала -- як в них напевно все грусняково в житті, коли вони ніяк спеціально не стараються хоча б слідувати моді. А тепер я навчилася вирізняти їх з-поміж інших, навіть тих, в яких може і справді все грусняково. Вони інакші -- вони світяться. От є така простота і водночас впевненість, що світиться. З такими людьми не страшно навіть вночі незнайомою дорогою кудись йти. То не означає, що вони строгі, серйозні або занудні. Скоріше навпаки))
Гуляла сьогодні в лісі -- якийсь злий дядько вигулював маленького песика -- лабрадора десь міс. 3-4. А той за ним йти не хоче. А за мною побіг)) Ну а я ж гуляю взад-вперед по одній алеї вертаюся назад. Дядько знов того песика гонить. І сварить аж матюкає. А той знов за мною біжить))
от думаю нафіга такому здоровому і накачаному дядьку такий маленький дитячий песик. Йому би боксер, який би повернувся, і вгриз добряче за таке ставлення до себе. Але напевно такі люди щоб позлитися вибирають таких милих і маленьких. А вони всі до мене біжать)) Коліжанчині собаки теж до мене біжать ховатися, коли вона на них сварить, хоч на інших гавкають.