Хроніки березня
От напишу щоб не забути, а як ще щось помічатиму, то дописуватиму. Хоча оцих трьох вистачає на хороший місяць.
Йду додому -- і от чую щось таке невнятне "ді-ді, ді-ді" взагалі то я доволі розсіяна, але привчила себе звертати увагу коли щось таке вже зовсім дивне мимоволі помічається. Бо розсіяні люди теж все помічають -- вони просто уваги не звертають)). І от привернув увагу той звук -- він же ж не природній -- значить щось не те. Шукаю джерело. Переді мною стоїть дідусь -- а до нього біжить малеча -- ну десь може 2,5 роки -- і от -- ну то десь 5 кроків відстань -- але під гірку, то вона довго її бігла, і біжить, і от собі під ніс щось там говорить -- мені, звісно, розібрати вдалося лише "ді-ді", але вона посміхається, радість вчувається в голосі -- от так, як то буває в малих дітей, і головне -- вона біжить до того, хто її любить. То таке було -- ну як вектор світла якогось. Вона ще не сумнівається, що можуть не любити. Малим дітям здається, що їх взагалі всі люблять, а хто не любить, то він просто злий, але причина точно не в них. Записую, щоб не забути, що я таке гарне бачила.
* * *
Гуляю лісом. А туди треба теж на гірку. І поки я витираю в сніг кросівки від того болота, яке встигла поназбирувати по дорозі -- мене обганяють чоловік і жінка років під 50. Видряпалися на гірку, жінка ще спитала чоловіка, чи йому не важко, чоловік пожалівся їй що жарко)) І от йду собі тими місцями в яких ще з осені не була, навколо тихо-тихо так, чути як дерева шепочуться ( то їхнє гілля так одне об одне треться) і дивлюся -- сидить під одним деревом хлопець з дівчиною -- такі молоді, веселі щасливі -- от перші ранні пташки в тому лісі. Вирішила їм не заважати -- пішла в інший бік лісу. І там побачила того дядька і тітку -- вони сиділи точнісінько як той хлопець з дівчиною. Повторюся, їм вже років по 50, ну не знаю, може в них немає грошей поїхати до міста на каву, але все ж думаю, що просто їм хотілося побути разом, тому що весна. Вони не полінувалися видряпатися нагору в той ліс, пройтися по тому болоті для того, аби разом от просто побути. Щоб відчути, що в них є свій світ -- світ на двох. Щоб згадати себе молодими. І щось мені так здається, що вони недавно тільки почали зустрічатися. І в 50 років тримаються за ручки, обіймаються в лісі і ще здатні тішитися весні.
Ну чого мені не спиться вже цілий тиждень? А-а-а!
Йду додому -- і от чую щось таке невнятне "ді-ді, ді-ді" взагалі то я доволі розсіяна, але привчила себе звертати увагу коли щось таке вже зовсім дивне мимоволі помічається. Бо розсіяні люди теж все помічають -- вони просто уваги не звертають)). І от привернув увагу той звук -- він же ж не природній -- значить щось не те. Шукаю джерело. Переді мною стоїть дідусь -- а до нього біжить малеча -- ну десь може 2,5 роки -- і от -- ну то десь 5 кроків відстань -- але під гірку, то вона довго її бігла, і біжить, і от собі під ніс щось там говорить -- мені, звісно, розібрати вдалося лише "ді-ді", але вона посміхається, радість вчувається в голосі -- от так, як то буває в малих дітей, і головне -- вона біжить до того, хто її любить. То таке було -- ну як вектор світла якогось. Вона ще не сумнівається, що можуть не любити. Малим дітям здається, що їх взагалі всі люблять, а хто не любить, то він просто злий, але причина точно не в них. Записую, щоб не забути, що я таке гарне бачила.
* * *
Гуляю лісом. А туди треба теж на гірку. І поки я витираю в сніг кросівки від того болота, яке встигла поназбирувати по дорозі -- мене обганяють чоловік і жінка років під 50. Видряпалися на гірку, жінка ще спитала чоловіка, чи йому не важко, чоловік пожалівся їй що жарко)) І от йду собі тими місцями в яких ще з осені не була, навколо тихо-тихо так, чути як дерева шепочуться ( то їхнє гілля так одне об одне треться) і дивлюся -- сидить під одним деревом хлопець з дівчиною -- такі молоді, веселі щасливі -- от перші ранні пташки в тому лісі. Вирішила їм не заважати -- пішла в інший бік лісу. І там побачила того дядька і тітку -- вони сиділи точнісінько як той хлопець з дівчиною. Повторюся, їм вже років по 50, ну не знаю, може в них немає грошей поїхати до міста на каву, але все ж думаю, що просто їм хотілося побути разом, тому що весна. Вони не полінувалися видряпатися нагору в той ліс, пройтися по тому болоті для того, аби разом от просто побути. Щоб відчути, що в них є свій світ -- світ на двох. Щоб згадати себе молодими. І щось мені так здається, що вони недавно тільки почали зустрічатися. І в 50 років тримаються за ручки, обіймаються в лісі і ще здатні тішитися весні.
Ну чого мені не спиться вже цілий тиждень? А-а-а!