Фільми, які недавно переглянула
Те, що ми втратили в вогні
Шикарний фільм, про жінку, що втратила чоловіка, і не знає, як жити далі, і чоловікового друга, давно загубленого, давно не потрібного нікому, навіть собі, і про те -- як виявилося. що насправді вони потрібні одне одному. Фільм про то як разом з людьми вживаються їхні життєві історії.
Заново відкрила для себе Бенісіо дель Торо -- ах, як він зіграв. Ну настільки -- просто прожив ту роль. Холлі Бері теж гарно -- але в неї роль мабуть була більш спокійна, і музика -- в тому фільмі така музика, що аж за серце хапає -- дуже гарний фільм і з точки зору картинок і з точки зору сюжету.
Наймані вбивці.
Сильвестр Сталлоне і Антоніо Бандерас в головних ролях. Фільм про старого вбивцю, якому вже набридла його робота, але який залишається найкращим у своїй справі, хоч щоразу планує залишити свою роботу бо у світі часів холодної війни все настільки змінилося і знецінилось, що його власному кодексу честі багато що здається неприйнятним і молодого, активного але безпринципного, який обов'язково хоче стати першим, а для цього йому треба усунути свого конкурента. Ну а коли в цю історію вплутується і ще й жінка з кішкою -- все стає набагато цікавішим.
Посланець
Сержант Монтгомері отримав нове завдання -- сповіщати вдів і родичів загиблих на війні солдат про їхню смерть. І от він їздить від будинку до будинку , наштовхуючись на абсолютно різні рекції -- від повного ворожого несприйняття, до повного упокорення долі, аж поки одного разу доля його звела з вдовою, з якою попри заборону розмовляти з людьми, яким щось повідомляєш він заводить стосунки -- і показано, як непросто, як складно їм звикнути просто до нормального життя -- бо приходячи додому і знімаючи форму він пробиває кулаком стіни і не може толком спати, а вона все ще чіпляється за минуле, боїться, що назавжди забуде свого чоловіка. Дуже тонкий, хоча й дуже сумний фільм. Фільм -- де справді складається враження реального життя -- де люди без прикрас, такі, як вони є.
Хлопчик у смугастій піжамі.
Хлопчик Бруно, переїжджає разом з батьками на територію концентраційного табору, коли його батько отримує "підвищення" -- пост начальника табору. Але в його дитячій уяві концтабір -- це лише ферма, а люди одягнуті у чудернацькі смугасті піжами. І він живе серед усієї цієї війни, вишукує собі якісь заняття і розваги, вчить історію Німеччини і політичні теорії, але його цікавить, що ж там далі, за парканом, куди йому заходити заборонено. І одного разу він таки проникає туди, підходить до колючої огорожі і помічає там свого ровесника -- хлопчика у смугастій піжамі. Вони спілкуються, граються, і ні один, ні другий так до кінця і не розуміють, що ж коїться на світі навколо них, для них це уривки, чутки, здогадки. У фільмі ще багато бокових ліній, кожна з яких є своєю окремою історією -- історія мами Бруно, яка так і не змогла змиритися з тим, якою роботою змушений займатися її чоловік, і поступово божеволіє, втрачає інтерес до життя серед цього всього страхіття. Історія його сестри-підлітка, яка захоплюється ідеєю фашизму, розвішує у себе в кімнаті плакати з Гітлером і навіть не замислюється над тим, що насправді означають ці ідеї. Дуже вражає фінал фільму -- коли розумієш, що бувають в житті моменти просто невідворотні, що таки існує на світі відплата, але і сама відплата не є солодкою.
Всередині себе я танцюю
Фільм про двох неповносправних молодих хлопців, та про їхнє ставлення до життя -- один з них весело і активно все сприймає, інший покорився долі і не чекає від неї ніяких милостей, ніяк її не міняє -- бо думає, що не може. Буквально дивом їм-таки вдається вирватися з лікувального закладу і почати вести нормальне життя -- бо найбільше, що вони хочуть -- то вести нормальне життя. В цьому їм допомагає симпатично доглядальниця і вони обидва в неї закохуються. Але вона, звісно, не може відповісти їм взаємністю -- і через це в друзів відбувається не одна довга розмова. "А в кого не поранене серце?" Дуже вразив фінал... Звичайні люди з абсолютно звичайними нормальними людськими потребами, але їхні потреби чомусь ніхто не сприймає як нормальні, з настільки тонким, я б навіть сказала загостреним відчуттям всього, що робиться на світі, і з внутрішньою гідністю, яку їм так важко зберігати в певних умовах, але яка в них більша за тих людей. які б здавалося мали все необхідне для життя
Людина дощу
Просто шикарний фільм -- про двох братів, і про те, як людські почуття і прив'язаність перемагають жадібність і як навіть людина, повністю відчужена від світу може зреагувати на чиєсь тепло, особливо, якщо це тепло рідної людини. Ну і Дастін Хоффман на висоті звісно. Дуже мене вразило, коли вияснилося, що Реймонд і був тією Людиною Дощу.
Мої чорничні ночі
Прекрасний фыльм Вонга Кар Вая -- пор зраду, випадково-невипадкову зустрыч, про життя, про те, що треба відпускати іноді спогади, старе, минуле -- прекрасні актори, чудові діалоги і взагалі у фільмі рисутня думка що треба зачекати, не квапити події, так, щоб все йшло своїм ходом -- якщо людині для знаходження внутрішнього спокою потрібно скількись часу -- то їй потрібно його саме стільки. Цікаві паралельні історії -- поліцейського, в якого проблеми з дружиною і дівчинки, в якої проблеми з батьком. Дуже хороший, неспішний фільм, актори -- ніби посто живі люди з вулиці, немає враження, що це все відбувається по той бік екрану.
Смак життя
Кетрін-Зета -Джонс і Аарон Еркхарт у головних ролях. Фільм про те, як важко завоювати довіру близької людини, як важко впустити когось у своє і ввійти у чиєсь життя, як часто за корисними справами ми забуваємо про потрібні. І як важко зробити перший крок назустріч. Люблю фільми про кулінарію, цей теж дуже сподобався, гарний фільм власне про налагодження комунікації.
Чарівний сад
З одного боку начебто дитячий фільм, але думаю і дорослим має сподобатись -- історія двох дітей, дівчинки-сироти, і хлопчика. на якого мало звертали увагу -- дітей зі своїми страхами, переживаннями і надіями, а ще в них був сад -- куди їм було заборонено ходити, але той сад зумів поєднати докупи всю їхню сім'ю. Дуже гарно знятий фільм -- старовинний замок, справді чарівний сад, природа дуже гарна.
Кішка на розпеченому даху
-Какой выигрыш может быть у кошки на раскаленной крыше?
-Думаю оставаться на ней, пока она может.
На цей фільм натрапила випадково, але може зовсім не випадково, бо дивилася його в такий період, коли мені просто хотілося опустити руки і сховатися в якийсь куточок. Фільм за однойменною п'єсою Тенннесі Уільямса, п'єсу прочитала і всім рекомендую, дуже мені сподобалась, хоч драматургію я не надто люблю загалом. І фільм дуже гарний -- люблю старі фільми, тут ще молода Елізабет Тейлор чудово зіграла роль Кішки Меггі -- дружини, яка відчайдушно бореться за кохання свого чоловіка, яка старається витягнути його з алкогольної залежності і протистояти іншим членам їхньої сім'ї у сімейних чварах. Фільм про брехню, нерозуміння, невміння і небажання пробачати і про те, що в результаті перемагає той, у кого більше любові. Дуже вразила історія Великої Мами, що прожила 40 років кохаючи чоловіка, який її не кохав. Через весь фільм проходить з одного боку відраза до фальші, яку ми чуємо від Бріка, а з іншого -- ця сама фальш, якою наскрізь просякнуте сімейство Гупера.
І фраза, що буквально заставила мене все-таки вилізти з свого куточка.
Что есть у Мегги?
У Мегги есть отчаяние!
Всі фільми однозначно рекомендую!
Шикарний фільм, про жінку, що втратила чоловіка, і не знає, як жити далі, і чоловікового друга, давно загубленого, давно не потрібного нікому, навіть собі, і про те -- як виявилося. що насправді вони потрібні одне одному. Фільм про то як разом з людьми вживаються їхні життєві історії.
Заново відкрила для себе Бенісіо дель Торо -- ах, як він зіграв. Ну настільки -- просто прожив ту роль. Холлі Бері теж гарно -- але в неї роль мабуть була більш спокійна, і музика -- в тому фільмі така музика, що аж за серце хапає -- дуже гарний фільм і з точки зору картинок і з точки зору сюжету.
Наймані вбивці.
Сильвестр Сталлоне і Антоніо Бандерас в головних ролях. Фільм про старого вбивцю, якому вже набридла його робота, але який залишається найкращим у своїй справі, хоч щоразу планує залишити свою роботу бо у світі часів холодної війни все настільки змінилося і знецінилось, що його власному кодексу честі багато що здається неприйнятним і молодого, активного але безпринципного, який обов'язково хоче стати першим, а для цього йому треба усунути свого конкурента. Ну а коли в цю історію вплутується і ще й жінка з кішкою -- все стає набагато цікавішим.
Посланець
Сержант Монтгомері отримав нове завдання -- сповіщати вдів і родичів загиблих на війні солдат про їхню смерть. І от він їздить від будинку до будинку , наштовхуючись на абсолютно різні рекції -- від повного ворожого несприйняття, до повного упокорення долі, аж поки одного разу доля його звела з вдовою, з якою попри заборону розмовляти з людьми, яким щось повідомляєш він заводить стосунки -- і показано, як непросто, як складно їм звикнути просто до нормального життя -- бо приходячи додому і знімаючи форму він пробиває кулаком стіни і не може толком спати, а вона все ще чіпляється за минуле, боїться, що назавжди забуде свого чоловіка. Дуже тонкий, хоча й дуже сумний фільм. Фільм -- де справді складається враження реального життя -- де люди без прикрас, такі, як вони є.
Хлопчик у смугастій піжамі.
Хлопчик Бруно, переїжджає разом з батьками на територію концентраційного табору, коли його батько отримує "підвищення" -- пост начальника табору. Але в його дитячій уяві концтабір -- це лише ферма, а люди одягнуті у чудернацькі смугасті піжами. І він живе серед усієї цієї війни, вишукує собі якісь заняття і розваги, вчить історію Німеччини і політичні теорії, але його цікавить, що ж там далі, за парканом, куди йому заходити заборонено. І одного разу він таки проникає туди, підходить до колючої огорожі і помічає там свого ровесника -- хлопчика у смугастій піжамі. Вони спілкуються, граються, і ні один, ні другий так до кінця і не розуміють, що ж коїться на світі навколо них, для них це уривки, чутки, здогадки. У фільмі ще багато бокових ліній, кожна з яких є своєю окремою історією -- історія мами Бруно, яка так і не змогла змиритися з тим, якою роботою змушений займатися її чоловік, і поступово божеволіє, втрачає інтерес до життя серед цього всього страхіття. Історія його сестри-підлітка, яка захоплюється ідеєю фашизму, розвішує у себе в кімнаті плакати з Гітлером і навіть не замислюється над тим, що насправді означають ці ідеї. Дуже вражає фінал фільму -- коли розумієш, що бувають в житті моменти просто невідворотні, що таки існує на світі відплата, але і сама відплата не є солодкою.
Всередині себе я танцюю
Фільм про двох неповносправних молодих хлопців, та про їхнє ставлення до життя -- один з них весело і активно все сприймає, інший покорився долі і не чекає від неї ніяких милостей, ніяк її не міняє -- бо думає, що не може. Буквально дивом їм-таки вдається вирватися з лікувального закладу і почати вести нормальне життя -- бо найбільше, що вони хочуть -- то вести нормальне життя. В цьому їм допомагає симпатично доглядальниця і вони обидва в неї закохуються. Але вона, звісно, не може відповісти їм взаємністю -- і через це в друзів відбувається не одна довга розмова. "А в кого не поранене серце?" Дуже вразив фінал... Звичайні люди з абсолютно звичайними нормальними людськими потребами, але їхні потреби чомусь ніхто не сприймає як нормальні, з настільки тонким, я б навіть сказала загостреним відчуттям всього, що робиться на світі, і з внутрішньою гідністю, яку їм так важко зберігати в певних умовах, але яка в них більша за тих людей. які б здавалося мали все необхідне для життя
Людина дощу
Просто шикарний фільм -- про двох братів, і про те, як людські почуття і прив'язаність перемагають жадібність і як навіть людина, повністю відчужена від світу може зреагувати на чиєсь тепло, особливо, якщо це тепло рідної людини. Ну і Дастін Хоффман на висоті звісно. Дуже мене вразило, коли вияснилося, що Реймонд і був тією Людиною Дощу.
Мої чорничні ночі
Прекрасний фыльм Вонга Кар Вая -- пор зраду, випадково-невипадкову зустрыч, про життя, про те, що треба відпускати іноді спогади, старе, минуле -- прекрасні актори, чудові діалоги і взагалі у фільмі рисутня думка що треба зачекати, не квапити події, так, щоб все йшло своїм ходом -- якщо людині для знаходження внутрішнього спокою потрібно скількись часу -- то їй потрібно його саме стільки. Цікаві паралельні історії -- поліцейського, в якого проблеми з дружиною і дівчинки, в якої проблеми з батьком. Дуже хороший, неспішний фільм, актори -- ніби посто живі люди з вулиці, немає враження, що це все відбувається по той бік екрану.
Смак життя
Кетрін-Зета -Джонс і Аарон Еркхарт у головних ролях. Фільм про те, як важко завоювати довіру близької людини, як важко впустити когось у своє і ввійти у чиєсь життя, як часто за корисними справами ми забуваємо про потрібні. І як важко зробити перший крок назустріч. Люблю фільми про кулінарію, цей теж дуже сподобався, гарний фільм власне про налагодження комунікації.
Чарівний сад
З одного боку начебто дитячий фільм, але думаю і дорослим має сподобатись -- історія двох дітей, дівчинки-сироти, і хлопчика. на якого мало звертали увагу -- дітей зі своїми страхами, переживаннями і надіями, а ще в них був сад -- куди їм було заборонено ходити, але той сад зумів поєднати докупи всю їхню сім'ю. Дуже гарно знятий фільм -- старовинний замок, справді чарівний сад, природа дуже гарна.
Кішка на розпеченому даху
-Какой выигрыш может быть у кошки на раскаленной крыше?
-Думаю оставаться на ней, пока она может.
На цей фільм натрапила випадково, але може зовсім не випадково, бо дивилася його в такий період, коли мені просто хотілося опустити руки і сховатися в якийсь куточок. Фільм за однойменною п'єсою Тенннесі Уільямса, п'єсу прочитала і всім рекомендую, дуже мені сподобалась, хоч драматургію я не надто люблю загалом. І фільм дуже гарний -- люблю старі фільми, тут ще молода Елізабет Тейлор чудово зіграла роль Кішки Меггі -- дружини, яка відчайдушно бореться за кохання свого чоловіка, яка старається витягнути його з алкогольної залежності і протистояти іншим членам їхньої сім'ї у сімейних чварах. Фільм про брехню, нерозуміння, невміння і небажання пробачати і про те, що в результаті перемагає той, у кого більше любові. Дуже вразила історія Великої Мами, що прожила 40 років кохаючи чоловіка, який її не кохав. Через весь фільм проходить з одного боку відраза до фальші, яку ми чуємо від Бріка, а з іншого -- ця сама фальш, якою наскрізь просякнуте сімейство Гупера.
І фраза, що буквально заставила мене все-таки вилізти з свого куточка.
Что есть у Мегги?
У Мегги есть отчаяние!
Всі фільми однозначно рекомендую!