Brumes et pluies - Тумани і дощі
Цього року трапилася непевна весна. Одного дня вранці стояв легкий туман, котрий мало не падав на землю дощем. Потім виглянуло сонечко, почало тошки пригрівати. Ніщо не передбачає якоїсь різкої зміни погоди. А потім раптово пішов сніг. Великими шматками він спадав на землю, так що за якусь годину все Лялькове містечко вкрилося білим шаром. І це при тому, що сонечко і далі собі світило, ніби й не було якихось там хмарок. А вони кружляли тут і там і сіяли рої сніжних джмелів. Рафаелла вирішила, що з неї досить сидіння вдома, і вона втікла, аби трохи помилуватися снігом, котрого ніколи не бачила в Італії.
Пізно ввечері Рафаела поверталася додому і раптово побачила щось, що миттєво зачарувало її. Під променем ліхтаря кілька дерев утворювали дивну композицію. Вона так нагадала ляльці ліс, до лісу, котрий оточує з півночі Містечко. Або до східного, у підніжжя Синіх гір.
В цьому місці Рафаеллі згадався весь день - від його туманного початку і до цієї морозної миті. І вона процитувала один вірш Шарля Бодлера:
Brumes et pluies
Ô fins d'automne, hivers, printemps trempés de boue,
Endormeuses saisons ! je vous aime et vous loue
D'envelopper ainsi mon coeur et mon cerveau
D'un linceul vaporeux et d'un vague tombeau.
Dans cette grande plaine où l'autan froid se joue,
Où par les longues nuits la girouette s'enroue,
Mon âme mieux qu'au temps du tiède renouveau
Ouvrira largement ses ailes de corbeau.
Rien n'est plus doux au coeur plein de choses funèbres,
Et sur qui dès longtemps descendent les frimas,
Ô blafardes saisons, reines de nos climats,
Que l'aspect permanent de vos pâles ténèbres,
- Si ce n'est, par un soir sans lune, deux à deux,
D'endormir la douleur sur un lit hasardeux.
Тумани і дощі
О весни, вгрузлі в твань, і осені, і зими!
Люблю і славлю їх, і розкошую ними,
Що серце й мозок мій ховають, мов у сні,
У хмарнім савані й невидимій труні.
Серед оцих рівнин, де вітер нещадимий,
Де флюгер скреготить ночами сніговими,
Моя душа певніш, аніж у теплі дні,
Свої випростує розкрилля бунтівні.
Для серця, здатного провидіти вмирання,
Немає кращого від рокових одмін,
Повитих інеєм,- о перебіжний плин! -
І від холодного владарного смеркання. -
Або ж увечері, під темну заметіль
В якомусь ліжку вдвох приспати давній біль.
З французької переклав Михайло Москаленко
Пізно ввечері Рафаела поверталася додому і раптово побачила щось, що миттєво зачарувало її. Під променем ліхтаря кілька дерев утворювали дивну композицію. Вона так нагадала ляльці ліс, до лісу, котрий оточує з півночі Містечко. Або до східного, у підніжжя Синіх гір.
В цьому місці Рафаеллі згадався весь день - від його туманного початку і до цієї морозної миті. І вона процитувала один вірш Шарля Бодлера:
Brumes et pluies
Ô fins d'automne, hivers, printemps trempés de boue,
Endormeuses saisons ! je vous aime et vous loue
D'envelopper ainsi mon coeur et mon cerveau
D'un linceul vaporeux et d'un vague tombeau.
Dans cette grande plaine où l'autan froid se joue,
Où par les longues nuits la girouette s'enroue,
Mon âme mieux qu'au temps du tiède renouveau
Ouvrira largement ses ailes de corbeau.
Rien n'est plus doux au coeur plein de choses funèbres,
Et sur qui dès longtemps descendent les frimas,
Ô blafardes saisons, reines de nos climats,
Que l'aspect permanent de vos pâles ténèbres,
- Si ce n'est, par un soir sans lune, deux à deux,
D'endormir la douleur sur un lit hasardeux.
Тумани і дощі
О весни, вгрузлі в твань, і осені, і зими!
Люблю і славлю їх, і розкошую ними,
Що серце й мозок мій ховають, мов у сні,
У хмарнім савані й невидимій труні.
Серед оцих рівнин, де вітер нещадимий,
Де флюгер скреготить ночами сніговими,
Моя душа певніш, аніж у теплі дні,
Свої випростує розкрилля бунтівні.
Для серця, здатного провидіти вмирання,
Немає кращого від рокових одмін,
Повитих інеєм,- о перебіжний плин! -
І від холодного владарного смеркання. -
Або ж увечері, під темну заметіль
В якомусь ліжку вдвох приспати давній біль.
З французької переклав Михайло Москаленко