Празькі легенди. Вулиця Kanovnická
Сьогодні я розповім вам про одну вуличу на празьких Градчанах. Починаться вона на північно-західному розі Градчанської площі від Мартиніцького палацу і називається Кановніцкою. Тут мешкали празькі каноніки, котрі допомагали празькому архієпископу в управлінні дієцезією та в організації богослужінь в соборі св. Віта. Проклали її в XIV столітті, і в ті часи вела вона до Шпітальної брами, за котрою починався Нови Свет. Тому первісно мала назву Новосветською. Хоча вона надзвичайно вузька, нею з 1911 по 1938 року ходив трамвай. Через вузькість та повороти увечері 9 грудня 1913 року тут зіткнулися три трамвайні вагони. На щастя, ніхто не помер.
Будинок навпроти Матиніцького палацу повинні впізнати всі, хто бачив фільм Мілоша Формана «Амадеус». Саме цю кам’яницю знімали в якості будинку родини Моцарта у Відні. Нині тут музей.
Якщо прогулятися до перетину Кановніцької до U Kasáren, то знайдемо одразу дві цікавинки. По-перше, це палац Хложек, котрим володів з 80-х років XVII століття і до 1757 року рід Хложек. Сучасний вигляд завдячує першому власнику цього роду - Альбрехту, бурграфу Празького Граду. Останніми приватними власниками до початку Другої Світової Війни була не менш відома празька родина Ностиців. Нині палац - резиденція австрійського посла.
А по-друге, це військовий костел св. Яна Непомуцького, творіння Криштофа та Кіліана Ігнаца Дінценгоферів. При чому для Кіліана Ігнаца це була перша сакральна споруда, він завершував проект вже після смерті батька. Костел звели для монастиря ордену сестер уршулянок. Будівництво тривало з 1722 до 1728 року. Освячення відбулося рівно за рік. Найцікавіше, що саме сестри цього монастиря раніше зіграли ключову роль у канонізації святого. Терезія Вероніка Кребсова, сестра однієї з черниць Анни Йоганки, офіційно засвідчила зцілення під час молитви до Яна Непомуцького. Вона довгий час намагалася лікуватися у лікарів рідного міста Мост, аж поки не вирішила поїхати до Праги. Але і там цілителі не могли допомогти. Жінка могла втратити руку, і вона вирішила відправитися до монастиря. Там розпочала дев’ятиденний піст, і на шостий день, коли всі черниці думали, що надійшов час Терезі помирати, з’явився їй сам святий Ян. На той час в монастирі ще не було храму, уршулянки отримали землю лише в 1700 році, лише каплиця св. Анни. Жінка пішла до храму в Лореті, прийняла причастя і зцілилася. Жінка прожила ще 16 років, її поховали в 1717 році в рідному Мості.
Монастир двічі розорювали - спершу шведи, потім пруси, а насамкінець напізруйнований комплекс передали державі під час реформ Йосифа ІІ. Тут був склад солі, з 1861 року належав празьким євангелістам, а потім слугувала як гарнізонний храм при казармах на Погоджельці. Він і нині слугує місцем молитви за всіх солдат, полеглих у всі часи.
Статую святого Яна Непомуцького серед ангелів та скульптури алегорій над входом виконані Вацлавом Матеєм Яклом. Оригінали перенесені до Лапідарію Національного музею. В інтер’єрі найцікавішими є фрески з життя святого Яна, серед котрих є зцілення Терези.
Неподалік костела св. Яна розташовувався шпиталь св. Антоніна. І поряд з ним та костелом ночами блукає дух старого алхіміка. Він не має спокою, оскільки не закінчив якусь свою справу перш, ніж помер. І звільнити його може лише той, котрий докінчить ту справу. Найцікавіше те, що він знає рецепт виготовлення золота, але не може його повідомити нікому, бо це німий дух. То ж, мабуть, вічно йому блукати, допоки вчені не винайдуть дешевий спосіб ядерного синтезу золота з більш простіших елементів.
Будинок навпроти Матиніцького палацу повинні впізнати всі, хто бачив фільм Мілоша Формана «Амадеус». Саме цю кам’яницю знімали в якості будинку родини Моцарта у Відні. Нині тут музей.
Якщо прогулятися до перетину Кановніцької до U Kasáren, то знайдемо одразу дві цікавинки. По-перше, це палац Хложек, котрим володів з 80-х років XVII століття і до 1757 року рід Хложек. Сучасний вигляд завдячує першому власнику цього роду - Альбрехту, бурграфу Празького Граду. Останніми приватними власниками до початку Другої Світової Війни була не менш відома празька родина Ностиців. Нині палац - резиденція австрійського посла.
А по-друге, це військовий костел св. Яна Непомуцького, творіння Криштофа та Кіліана Ігнаца Дінценгоферів. При чому для Кіліана Ігнаца це була перша сакральна споруда, він завершував проект вже після смерті батька. Костел звели для монастиря ордену сестер уршулянок. Будівництво тривало з 1722 до 1728 року. Освячення відбулося рівно за рік. Найцікавіше, що саме сестри цього монастиря раніше зіграли ключову роль у канонізації святого. Терезія Вероніка Кребсова, сестра однієї з черниць Анни Йоганки, офіційно засвідчила зцілення під час молитви до Яна Непомуцького. Вона довгий час намагалася лікуватися у лікарів рідного міста Мост, аж поки не вирішила поїхати до Праги. Але і там цілителі не могли допомогти. Жінка могла втратити руку, і вона вирішила відправитися до монастиря. Там розпочала дев’ятиденний піст, і на шостий день, коли всі черниці думали, що надійшов час Терезі помирати, з’явився їй сам святий Ян. На той час в монастирі ще не було храму, уршулянки отримали землю лише в 1700 році, лише каплиця св. Анни. Жінка пішла до храму в Лореті, прийняла причастя і зцілилася. Жінка прожила ще 16 років, її поховали в 1717 році в рідному Мості.
Монастир двічі розорювали - спершу шведи, потім пруси, а насамкінець напізруйнований комплекс передали державі під час реформ Йосифа ІІ. Тут був склад солі, з 1861 року належав празьким євангелістам, а потім слугувала як гарнізонний храм при казармах на Погоджельці. Він і нині слугує місцем молитви за всіх солдат, полеглих у всі часи.
Статую святого Яна Непомуцького серед ангелів та скульптури алегорій над входом виконані Вацлавом Матеєм Яклом. Оригінали перенесені до Лапідарію Національного музею. В інтер’єрі найцікавішими є фрески з життя святого Яна, серед котрих є зцілення Терези.
Неподалік костела св. Яна розташовувався шпиталь св. Антоніна. І поряд з ним та костелом ночами блукає дух старого алхіміка. Він не має спокою, оскільки не закінчив якусь свою справу перш, ніж помер. І звільнити його може лише той, котрий докінчить ту справу. Найцікавіше те, що він знає рецепт виготовлення золота, але не може його повідомити нікому, бо це німий дух. То ж, мабуть, вічно йому блукати, допоки вчені не винайдуть дешевий спосіб ядерного синтезу золота з більш простіших елементів.