Празькі легенди. Про каплицю Божого Тіла та колегіум Єзуїтів
Релігійним центром колишнього Скотного ринку (а нині Карлової площі) була каплиця Божого тіла, збудована королем Вацлавом IV. у 1382-1393 роках на місці старовинної дерев’яної церкви, котру поставив ще Карл IV. Кажуть, що місце було обрано не просто так. В давні часи жила собі одна нечестива жінка, котра всіма фібрами душі ненавиділа християнство. І пішла вона якось до найближчого костелу на месу. А в кінці прийняла причастя. Дорогою додому йшла вона через Скотний ринок і виплюнула облатку прямо під ноги. Ця облатка впала прямо між колодами, котрими була вкрита земля. Ніхто нічого не помітив, а жінка пішла собі далі. Але з того моменту худоба почала обходити це місце. А вночі почала світитися там зірочка. Люди помітили це явище, а через пару днів прийшли і підняли дошки. Під ними знайшлася ціла та неушкоджена облатка, котра світилася білим світлом. Її віднесли до костелу святого Стефана, а на цьому місці власне і поставили каплицю Божого Тіла.
Щороку у першу п’ятницю після Великодня тут виставлялися святі реліквії: спис Лонгіна, шипи з корони Христа, цвяхи, частини Хреста, частини скатертини Тайної Вечері тощо. Карл IV планував створити в Празі Новий Єрусалим - центр духовного життя (тим більш, що відвоювати Єрусалим в Палестині в XIV столітті було завданням не реальним). Цей день почали називати святом Святого Списа та Цвяхів Господніх. Велика кількість прочан збиралося в ці дні на ринку. Після зведення каплиці традицію продовжили. Якщо хтось помирав під час святкування, його ховали неподалік на цвинтарі святого Лонгіна. Заодно під час цього свята оголошували важливі повідомлення. Згодом біля каплиці утворився невеликий цвинтар - тут ховали викладачів Празького Університету. Останнім поховали Яна Кампануса Воднанського у 1622 році.
Саме цього року каплицею, як і прилеглими будівлями заволоділи єзуїти. Спершу вони думали робити перебудови прямо посередині площі, але згодом передумали, і почали скуповувати будівлі на південно-східній стороні площі. Так постав колегіум разом з гуртожитком. Сама ж каплиця Божого Тіла простояла до другої половини XVIII століття. В 1773 році її передали до парафії святого Адальберта. 1789 року її продали Вацлаву Ліберу для знесення. Збереглося кілька зображень каплиці: вона була виконана у вигляді восьмикутної зірки, над котрою височіє чотирикутна вежа. Одне з зображень - на панорамному малюнку часів Рудольфа ІІ авторства Егідія Саделера, друге - дерев’яний барельєф «Втеча Фрідріха Пфальца з Праги» в соборі Святого Віта.
Через перепетії Тридцятирічної війни коледж будувався повільно. Більш інтенсивні праці почалися після 1658 року. За проект взявся Карло Лураго, котрий також спроектував церкву святого Ігнація Лойоли. Будували його з 1665 по 1678 роки, праці проводив Павел Ігнацій Байєр. Він же звів з південної сторони каплицю святого Франціска Ксаверського. На фронтоні встановили скульптуру патрона ордену святого Ігнація - це було проти правил, адже так високо могли стояти лише Ісус Христос і Діва Марія. Не виключено, що таку милість орден заслужив через велику місію рекатолізації чеських земель, котру поклав на єзуїтів Рим. Над входом відвідувачі костелу бачили фігури видатних діячів ордену.
По центру на головному вівтарі, виконаному з червоного штучного мармуру зображено Ігнація Лойолу, котрий всупає до Небесної слави. Образ виконав Ян Їржи Хайнш. Так само його авторству належать картини св. Вацлава та Розп’яття з душами в Чистилищі. Ліпнину стін виконав Томазо Солдаті. В створенні скульптур приймали участь Матей Вацлав Яцкель та Ігнац Франтішек Платцер - творці скульптур на Карловому мосту, а також Річард Прахнер. У каплиці святого Алоїза Гонзагського є вівтар з образом Богоматері Пекарської, покровительки Верхньої Сілезії, котра користувалася великою пошаною у прочан.
Після конфіскації 1773 року костел довгий час слугував парафією, аж поки його у перебудованому під класицизм вигляді не повернули єзуїтам. А от монастирські сади розділили на ділянки і розпродали. В будівлях колегіуму нині знаходиться лікарня.
Щороку у першу п’ятницю після Великодня тут виставлялися святі реліквії: спис Лонгіна, шипи з корони Христа, цвяхи, частини Хреста, частини скатертини Тайної Вечері тощо. Карл IV планував створити в Празі Новий Єрусалим - центр духовного життя (тим більш, що відвоювати Єрусалим в Палестині в XIV столітті було завданням не реальним). Цей день почали називати святом Святого Списа та Цвяхів Господніх. Велика кількість прочан збиралося в ці дні на ринку. Після зведення каплиці традицію продовжили. Якщо хтось помирав під час святкування, його ховали неподалік на цвинтарі святого Лонгіна. Заодно під час цього свята оголошували важливі повідомлення. Згодом біля каплиці утворився невеликий цвинтар - тут ховали викладачів Празького Університету. Останнім поховали Яна Кампануса Воднанського у 1622 році.
Саме цього року каплицею, як і прилеглими будівлями заволоділи єзуїти. Спершу вони думали робити перебудови прямо посередині площі, але згодом передумали, і почали скуповувати будівлі на південно-східній стороні площі. Так постав колегіум разом з гуртожитком. Сама ж каплиця Божого Тіла простояла до другої половини XVIII століття. В 1773 році її передали до парафії святого Адальберта. 1789 року її продали Вацлаву Ліберу для знесення. Збереглося кілька зображень каплиці: вона була виконана у вигляді восьмикутної зірки, над котрою височіє чотирикутна вежа. Одне з зображень - на панорамному малюнку часів Рудольфа ІІ авторства Егідія Саделера, друге - дерев’яний барельєф «Втеча Фрідріха Пфальца з Праги» в соборі Святого Віта.
Через перепетії Тридцятирічної війни коледж будувався повільно. Більш інтенсивні праці почалися після 1658 року. За проект взявся Карло Лураго, котрий також спроектував церкву святого Ігнація Лойоли. Будували його з 1665 по 1678 роки, праці проводив Павел Ігнацій Байєр. Він же звів з південної сторони каплицю святого Франціска Ксаверського. На фронтоні встановили скульптуру патрона ордену святого Ігнація - це було проти правил, адже так високо могли стояти лише Ісус Христос і Діва Марія. Не виключено, що таку милість орден заслужив через велику місію рекатолізації чеських земель, котру поклав на єзуїтів Рим. Над входом відвідувачі костелу бачили фігури видатних діячів ордену.
По центру на головному вівтарі, виконаному з червоного штучного мармуру зображено Ігнація Лойолу, котрий всупає до Небесної слави. Образ виконав Ян Їржи Хайнш. Так само його авторству належать картини св. Вацлава та Розп’яття з душами в Чистилищі. Ліпнину стін виконав Томазо Солдаті. В створенні скульптур приймали участь Матей Вацлав Яцкель та Ігнац Франтішек Платцер - творці скульптур на Карловому мосту, а також Річард Прахнер. У каплиці святого Алоїза Гонзагського є вівтар з образом Богоматері Пекарської, покровительки Верхньої Сілезії, котра користувалася великою пошаною у прочан.
Після конфіскації 1773 року костел довгий час слугував парафією, аж поки його у перебудованому під класицизм вигляді не повернули єзуїтам. А от монастирські сади розділили на ділянки і розпродали. В будівлях колегіуму нині знаходиться лікарня.