Маленька прогулянка Торунем
Чудова соняна погода, направді, хочеться йти і йти, дивитися і згадувати, яким же був той самий рік, в кінці якого завжди трапляється нагода прогулятися та зібрати всі камінці. Згадати, яким же той був рік. Навряд чи більш сонячним, ніж тут, на розі Фоси Староміської, Францисканської та Пекарської.
Чи був цей рік сповненим віри та духовних подвигів? Навряд чи. Хоча було всяке. Час такий, неспокійний. Останні часи, як кажуть отці Церкви. Останні часи перед останніми випробовуванями. Так трапилось, що про це доводилось більше згадувати в католицьких костелах, аніж православних храмах. Коло моделі гробу Господа нашого Іісуса Христа пригадуються пасхальні подіх 2000-літньої давності, так яскраво відкриті нам апостолами-євангелістами.
Навряд чи цей рік давав такі ж спокуси та випробовування, як отцю Вінсенту Феліховському, вікарію парафії Вознесння Найсвятішої Діви Марії. Він загинув в німецькому концтаборі Дахау в 1945р.
Хоча ж моїм співгромадянам посилалися випробовування. Тут, на тихих вуличкаї Торуня важко уявити, що в столиці України майже рік тому йшли бої між патріотами та проросійською владою. Відкладена з 1991р. війна за незалежність наздогнала нас в березні. І навіть не зважаючи на тотальну зраду, на багаторічне розкладення армії, ми змогли перебороти ватнічество. Ми змогли зупинити агресію. Ідучи вулицями Торуня, я згадую всі ті страшні події і мужність наших героїв.
На Ринку тихо. В цю пору, по Різдву, люди тільки починають виходити на прогулянки. Ринок порожній - традиційні Лицарі та гусари десь собі обідають, попиваючи пиво. Поховалися продавці сувенірів, пряників тощо. Цогоріч Торуня в мене було багато, щось коло 5 візитів.
І навіть 5 візитів, всього 7, не дадуть повної, вичерпної картини міста. Кожний раз ви будете приїжджати сюди і знаходити щось нове, цікаве, незвичне в цих декількох десятках вуличок. Хоча б і ці янголи, що сурмлять про Подію та Свято!
Торунь місто маленьке, його не важко обійти за день. Але знайти всі несподіванки, щось нове так само не складно. Треба тільки придивлятися. Я от раніше ніколи не помічав в гарнізонному костелі скульптури св. Антонія.
Як до цього року ніколи не бував в Бучачі, Чорткові, Теребовлі, Сатанові, Сколому, Стрию, Дрогобичу, Трускавцю, Бориславі, Збаражу, Вишнівцю, Іновроцлаві, Стжельно, Неджицькому замку в Бескидах, Гнєзно, Біскупіні, Гнєві, Штумі, Хелмно, Грюндзяжу, Оструді, Шимбарку, Єжвальді, Ольштині, Любліні, Ченстохові та цілій вервечці сіл та містечок Київщини. Перелік не кінцевий, тут, на набережній Вісли пригадуються нові і нові мандри.
Холоднувато, еге ж? Як в один зимовий день не згадати інший, літній. Коли було прийняте остаточне рішення. Тоді я назавжди розпрощався з київським політехом. Скандал це викликало значний, найсмішніше те, що його автором, причиною стала зовсім інша людина. Я, безумовно, розумію, помста - діло таке, але в тому випадку вона вдарила по тому, хто мстився. Ну, то таке. До речі, якщо ви хочете досить несподівано знайти сліди диких звірів, то час перейти на ту сторону Вісли
Звідси відкриваються широкі перспективи на місто. Можна робити панорами, наближувати, віддаляти. Краса!
В той літній день переді мноюю відкрилися широкі перспективи та можливості. Коли ви сидите в такому собі теплому, але дуже гниючому болоті, то ви звикаєте бути такою собі жабою. Кум-ква. Ви не бачите реалій життя, вам здається, що так буде до кінця життя, що до самої смерті, а так воно і буває, ви просидите в теплому кріслі, протираючи штани та втираючи студентам те, що їм не потрібно. Крок зробити дуже важко. Страшно. І я його зробив. Я розпрощався з тим, що обмежувало, що сковувало дії і заважало.
Але досить, досить про мене. Ми йдемо по різдвяному Торуню. Низьке сонце створює свій, зимовий затишок в скансені. Так вечоріло колись і в моєму селі. Дідусь розпалював лежанку, протоплював вугіллям котла. В хаті ставало надзвичайно тепло та затишно:
Нажаль, зими з тих пір не стали більш сніжними. Клімат теплішає, м'якшає, так вже було десь з 1000 років тому, ми мали відносно м'якший клімат, аніж під час похолодання в епоху відродження та модерну. Я ріс на книжках, в яких зими були надзвичайно сніжними, так що барону Мюнхаузену, Пеппі, мумі-тролям та іншим казковим героям доводилось боротися з заметлями та морозами. А от цікаво, чи бував легендарний барон в Торуню?
Може й бував, а як бував, то обов'язково мав бачити таку чудову ялинку на Ринку:
Числені вертепи в костелах та на площах міста:
Ялинки коло алтарної частини храмів. Ялинки на Різдво, здається, франкська чи германска традиція:
Думаю, він міг би бачити порцелянових янголів чи кришталеве Святе Сімейство разом з Трьома Царями:
І от чим він точно ласував - торуньськими пєрнікамі, тобто пряниками!
І розказував казочки (реально правдиві історії) про драконів та свої пригоди. В Торуні з нього посміювалися, бо тут водяться свої дракони:
В такі вечори хочеться пити чай, а між чашками гуляти містом, дихаючи свіжим морозним повітрям, запахом вугілля, дослухаючись до тиші. Десь в тих вікнах збираються сім'ї за великим столом, з 100річною порцеляною, смачними домашніми пряниками та тістечками, співають колядок.
Я теж там бував, колядок українських співав, тістечок та карпа куштував, винця і медку куштував, по вусах текло, а й до рота трапило чимало. Дякую за цікаві свята Єві Банашак, Торуню та панові Миколаю Копернику особисто.
P.S. Всі кажуть, що в Торуні ані привидів, ані містики ніякої немає, десь вся щезла, мов корова язиком злизала. Але ми з вами все помічаємо:
Чи був цей рік сповненим віри та духовних подвигів? Навряд чи. Хоча було всяке. Час такий, неспокійний. Останні часи, як кажуть отці Церкви. Останні часи перед останніми випробовуванями. Так трапилось, що про це доводилось більше згадувати в католицьких костелах, аніж православних храмах. Коло моделі гробу Господа нашого Іісуса Христа пригадуються пасхальні подіх 2000-літньої давності, так яскраво відкриті нам апостолами-євангелістами.
Навряд чи цей рік давав такі ж спокуси та випробовування, як отцю Вінсенту Феліховському, вікарію парафії Вознесння Найсвятішої Діви Марії. Він загинув в німецькому концтаборі Дахау в 1945р.
Хоча ж моїм співгромадянам посилалися випробовування. Тут, на тихих вуличкаї Торуня важко уявити, що в столиці України майже рік тому йшли бої між патріотами та проросійською владою. Відкладена з 1991р. війна за незалежність наздогнала нас в березні. І навіть не зважаючи на тотальну зраду, на багаторічне розкладення армії, ми змогли перебороти ватнічество. Ми змогли зупинити агресію. Ідучи вулицями Торуня, я згадую всі ті страшні події і мужність наших героїв.
На Ринку тихо. В цю пору, по Різдву, люди тільки починають виходити на прогулянки. Ринок порожній - традиційні Лицарі та гусари десь собі обідають, попиваючи пиво. Поховалися продавці сувенірів, пряників тощо. Цогоріч Торуня в мене було багато, щось коло 5 візитів.
І навіть 5 візитів, всього 7, не дадуть повної, вичерпної картини міста. Кожний раз ви будете приїжджати сюди і знаходити щось нове, цікаве, незвичне в цих декількох десятках вуличок. Хоча б і ці янголи, що сурмлять про Подію та Свято!
Торунь місто маленьке, його не важко обійти за день. Але знайти всі несподіванки, щось нове так само не складно. Треба тільки придивлятися. Я от раніше ніколи не помічав в гарнізонному костелі скульптури св. Антонія.
Як до цього року ніколи не бував в Бучачі, Чорткові, Теребовлі, Сатанові, Сколому, Стрию, Дрогобичу, Трускавцю, Бориславі, Збаражу, Вишнівцю, Іновроцлаві, Стжельно, Неджицькому замку в Бескидах, Гнєзно, Біскупіні, Гнєві, Штумі, Хелмно, Грюндзяжу, Оструді, Шимбарку, Єжвальді, Ольштині, Любліні, Ченстохові та цілій вервечці сіл та містечок Київщини. Перелік не кінцевий, тут, на набережній Вісли пригадуються нові і нові мандри.
Холоднувато, еге ж? Як в один зимовий день не згадати інший, літній. Коли було прийняте остаточне рішення. Тоді я назавжди розпрощався з київським політехом. Скандал це викликало значний, найсмішніше те, що його автором, причиною стала зовсім інша людина. Я, безумовно, розумію, помста - діло таке, але в тому випадку вона вдарила по тому, хто мстився. Ну, то таке. До речі, якщо ви хочете досить несподівано знайти сліди диких звірів, то час перейти на ту сторону Вісли
Звідси відкриваються широкі перспективи на місто. Можна робити панорами, наближувати, віддаляти. Краса!
В той літній день переді мноюю відкрилися широкі перспективи та можливості. Коли ви сидите в такому собі теплому, але дуже гниючому болоті, то ви звикаєте бути такою собі жабою. Кум-ква. Ви не бачите реалій життя, вам здається, що так буде до кінця життя, що до самої смерті, а так воно і буває, ви просидите в теплому кріслі, протираючи штани та втираючи студентам те, що їм не потрібно. Крок зробити дуже важко. Страшно. І я його зробив. Я розпрощався з тим, що обмежувало, що сковувало дії і заважало.
Але досить, досить про мене. Ми йдемо по різдвяному Торуню. Низьке сонце створює свій, зимовий затишок в скансені. Так вечоріло колись і в моєму селі. Дідусь розпалював лежанку, протоплював вугіллям котла. В хаті ставало надзвичайно тепло та затишно:
Нажаль, зими з тих пір не стали більш сніжними. Клімат теплішає, м'якшає, так вже було десь з 1000 років тому, ми мали відносно м'якший клімат, аніж під час похолодання в епоху відродження та модерну. Я ріс на книжках, в яких зими були надзвичайно сніжними, так що барону Мюнхаузену, Пеппі, мумі-тролям та іншим казковим героям доводилось боротися з заметлями та морозами. А от цікаво, чи бував легендарний барон в Торуню?
Може й бував, а як бував, то обов'язково мав бачити таку чудову ялинку на Ринку:
Числені вертепи в костелах та на площах міста:
Ялинки коло алтарної частини храмів. Ялинки на Різдво, здається, франкська чи германска традиція:
Думаю, він міг би бачити порцелянових янголів чи кришталеве Святе Сімейство разом з Трьома Царями:
І от чим він точно ласував - торуньськими пєрнікамі, тобто пряниками!
І розказував казочки (реально правдиві історії) про драконів та свої пригоди. В Торуні з нього посміювалися, бо тут водяться свої дракони:
В такі вечори хочеться пити чай, а між чашками гуляти містом, дихаючи свіжим морозним повітрям, запахом вугілля, дослухаючись до тиші. Десь в тих вікнах збираються сім'ї за великим столом, з 100річною порцеляною, смачними домашніми пряниками та тістечками, співають колядок.
Я теж там бував, колядок українських співав, тістечок та карпа куштував, винця і медку куштував, по вусах текло, а й до рота трапило чимало. Дякую за цікаві свята Єві Банашак, Торуню та панові Миколаю Копернику особисто.
P.S. Всі кажуть, що в Торуні ані привидів, ані містики ніякої немає, десь вся щезла, мов корова язиком злизала. Але ми з вами все помічаємо: