Львівські пригоди. Частина 1
Подорож до Львова завжди приємна, навіть якщо ти був там два місяці тому. Особливо вона стає приємною, коли їдеш з Києва своїм авто. Траса Київ-Чоп не є такою легкою, як може видатися на перший погляд. На КПП на виїзді вас можуть зачепити з питанням: куди і з яком метою їдете. Ви можете наздогнати транспортний караван, який повільно тягне військову техніку, і чомусь не на схід, а на захід, до ремонтних заводів. Можете з"їхати не на ту дорогу, не розібравшись в смугах при випередженні, можете пити каву з автозаправок. І вона видастся вам надзвичайно смачною, тому що має смак подорожі та пригод.
Найперше я хотів в цій подорожі написати про замки. Але так трапилося, що золочівських фотографій в мене не виявилося, про Олесько втретє писати не хочеться, а в Підгірцях за час других відвідин я бачив анітрохи не більше від перших. Хіба що підземення замку. Інше просто не доступне до перегляду з погляду на поганий стан та брак коштів на ремонти. То полякам добре, у них, окрім патріотизму та нормального ставлення до історичних пам"яток, було добре фінансування Унії Європейської, тобто ЄС.
Частина внутрішнього декору палацу:
А бачити окрім замку та церкви:
є що: давній Плісенецьк, монастир о. Василіян, Михайлівська дерев"яна церква і навіть прадавня липа. З другого боку, в цю подорож я проводив екскурсію для батька, то ж, пам"ятаючи про дещо повчальний досвід тернопілької мандрівки, вирішив не розпилятися на все.
З третього боку, який доповнє другий, виїжджаючи з Києва надто рано, до Підгірців ви прибуваєте аж занадто стомленим для біганини по кущах в пошуках прадавніх курганів. Хочеться по людськи поїсти, а це можна зробити тільки в ресторанчику золочівського замку. Місто з минулої осені майже не змінилося.
Подальша дорога аж до самого Львова тривала без пригод. Вони почалися у Львові. Уявіть собі вузькі вулички, заставлені машинами, та ще й трамвай посередині. Признаюсь чесно, мене вела виключно інтуїція та навігатор. Дуже радують ввічливі водії, які обов"язково пускають переляканого шокованого киянина в потрібні смуги. І ось, змучені та стомлені, ми коло готеля Дністер.
Вибір готеля був зумовлений вартістю проживання та умовами: сніданок та гаряча вода цілодобово. Ну й зручності в номері та інший сервіс. А ще - подарункова кава з тортиком на терасі на останньому поверсі, з якого відкривається вигляд на місто.
Розпочинати прогулянку містом завжди варто від собору св. Юра.
Коло нього ми зустріли пластунів - український аналог польских гарцерів.
Кожний раз, коли приїздиш до Львова, знаходиш щось нове. Ще навесні мною були помічені екскурсоводи у старовинному одязі. Тепер їх стало дещо більше.
Вони збираються купками, очікуючи на здобич.
Ви вчините не правильно, якщо в приїзд - не важливо, перший чи дванадцятий, не підніметесь на Замкову гору із насипаним копцем во ім"я Люблінської унії. тут завжди велика толока. А на цей раз ще й біженців зі східних регіонів. Горлівка з дорогими фотоапаратами, Донецьк на дорогих авто.
Після оглядин краєвиду обов"язково відвідайте музей археології, що розташовано в давньому костелі св. Івана Хрестителя. Це той самий костел, який знаходиться в найдавнішій частині міста навколо Старого Ринку. Його було засновано в часи правління короля Лева для його дружини Констанції, доньки угорського короля Бели IV. На той час розбіжності між католицизмом та православ"ям виокремили обидві гілки донедавна єдиного християнства в окремі віри. Зі воїми правилами, укладами. Костел початково був готичним, потім неодноразово перебудовувався, і лише в наш час йому надали більш-менш історичного вигляду.
Всередині прохолодно, і можна довго розглядати різноманітні панорами міста. Найцікавіша, мабуть, ця:
На передньому плані у нас Вірменська церква, за нею - Ринок з ратушою і Катедра, а на задньому плані - бернардинський кляштор. Трохи інший ракурс:
Колись над кляштором ієзуїтів височіла вежа дзвінниці - найвища на весь Львів. Її довелося розібрати із-за аварійного стану. Із цього ракурсу, до речі, стара ратуша схожа на маленький мікрорайончик, подібно до Вроцлава чи Познаня.
Так само розібрали Нижній замок, колись тюрму.
Одразу за ним ми бачимо костел св. Трійці кляштору отців Тринітаріїв, а поряд - Краківську браму із зовнішньою лінією укріплень. Саме за цією частиною можна зробити висновок, що дана реконструкція міста охоплює початок 18 сторічча, коли місто ще не встигло занепасти, а костел тринітаріїв вже звели (1729 рік). На тому місці раніше стояли кам"яниці, а пізніше - грекокатолицька Преображенська церква. Мури ж було розібрано австріяками в кінці 18 сторічча.
По той бік міста, на півдні починалась дорога на Галич, від однойменної брами. Тут же мешкали в такій собі фортеці отці Бернардини.
Після такого ретельного дослідження, варто трохи перепочити та перекусити. Найперш спустимося до давньої церкви св. Миколая, до речі, ровесниці костела св. Івана Хрестителя.
А потім у нас вибір: або йти до Зеника на деруни, або йти до Золотого Вепря. Зеник розрекламований і без нас, там дійсно дуже добрі деруни і не погане пивце, то ж я напишу про Золотого Вепря. Знайти цей ресторан не просто - хіба що за вивіскою на південній стороні Ринку, яка йде вздовж трамвайних колій. Там ще часто поряд прогулюється таке чарівне створіння:
Всередині прохолодно (або тепло - залежно від пори року) темно (бо в підвалі, або пивниці) та затишно:
Сам веприк сторожує бочки з вином:
Ну і страви - завжди смачні і завжди не дорогі:
А підкрипитися таки варто, бо попереду - картинна галерея!
Найперше я хотів в цій подорожі написати про замки. Але так трапилося, що золочівських фотографій в мене не виявилося, про Олесько втретє писати не хочеться, а в Підгірцях за час других відвідин я бачив анітрохи не більше від перших. Хіба що підземення замку. Інше просто не доступне до перегляду з погляду на поганий стан та брак коштів на ремонти. То полякам добре, у них, окрім патріотизму та нормального ставлення до історичних пам"яток, було добре фінансування Унії Європейської, тобто ЄС.
Частина внутрішнього декору палацу:
А бачити окрім замку та церкви:
є що: давній Плісенецьк, монастир о. Василіян, Михайлівська дерев"яна церква і навіть прадавня липа. З другого боку, в цю подорож я проводив екскурсію для батька, то ж, пам"ятаючи про дещо повчальний досвід тернопілької мандрівки, вирішив не розпилятися на все.
З третього боку, який доповнє другий, виїжджаючи з Києва надто рано, до Підгірців ви прибуваєте аж занадто стомленим для біганини по кущах в пошуках прадавніх курганів. Хочеться по людськи поїсти, а це можна зробити тільки в ресторанчику золочівського замку. Місто з минулої осені майже не змінилося.
Подальша дорога аж до самого Львова тривала без пригод. Вони почалися у Львові. Уявіть собі вузькі вулички, заставлені машинами, та ще й трамвай посередині. Признаюсь чесно, мене вела виключно інтуїція та навігатор. Дуже радують ввічливі водії, які обов"язково пускають переляканого шокованого киянина в потрібні смуги. І ось, змучені та стомлені, ми коло готеля Дністер.
Вибір готеля був зумовлений вартістю проживання та умовами: сніданок та гаряча вода цілодобово. Ну й зручності в номері та інший сервіс. А ще - подарункова кава з тортиком на терасі на останньому поверсі, з якого відкривається вигляд на місто.
Розпочинати прогулянку містом завжди варто від собору св. Юра.
Коло нього ми зустріли пластунів - український аналог польских гарцерів.
Кожний раз, коли приїздиш до Львова, знаходиш щось нове. Ще навесні мною були помічені екскурсоводи у старовинному одязі. Тепер їх стало дещо більше.
Вони збираються купками, очікуючи на здобич.
Ви вчините не правильно, якщо в приїзд - не важливо, перший чи дванадцятий, не підніметесь на Замкову гору із насипаним копцем во ім"я Люблінської унії. тут завжди велика толока. А на цей раз ще й біженців зі східних регіонів. Горлівка з дорогими фотоапаратами, Донецьк на дорогих авто.
Після оглядин краєвиду обов"язково відвідайте музей археології, що розташовано в давньому костелі св. Івана Хрестителя. Це той самий костел, який знаходиться в найдавнішій частині міста навколо Старого Ринку. Його було засновано в часи правління короля Лева для його дружини Констанції, доньки угорського короля Бели IV. На той час розбіжності між католицизмом та православ"ям виокремили обидві гілки донедавна єдиного християнства в окремі віри. Зі воїми правилами, укладами. Костел початково був готичним, потім неодноразово перебудовувався, і лише в наш час йому надали більш-менш історичного вигляду.
Всередині прохолодно, і можна довго розглядати різноманітні панорами міста. Найцікавіша, мабуть, ця:
На передньому плані у нас Вірменська церква, за нею - Ринок з ратушою і Катедра, а на задньому плані - бернардинський кляштор. Трохи інший ракурс:
Колись над кляштором ієзуїтів височіла вежа дзвінниці - найвища на весь Львів. Її довелося розібрати із-за аварійного стану. Із цього ракурсу, до речі, стара ратуша схожа на маленький мікрорайончик, подібно до Вроцлава чи Познаня.
Так само розібрали Нижній замок, колись тюрму.
Одразу за ним ми бачимо костел св. Трійці кляштору отців Тринітаріїв, а поряд - Краківську браму із зовнішньою лінією укріплень. Саме за цією частиною можна зробити висновок, що дана реконструкція міста охоплює початок 18 сторічча, коли місто ще не встигло занепасти, а костел тринітаріїв вже звели (1729 рік). На тому місці раніше стояли кам"яниці, а пізніше - грекокатолицька Преображенська церква. Мури ж було розібрано австріяками в кінці 18 сторічча.
По той бік міста, на півдні починалась дорога на Галич, від однойменної брами. Тут же мешкали в такій собі фортеці отці Бернардини.
Після такого ретельного дослідження, варто трохи перепочити та перекусити. Найперш спустимося до давньої церкви св. Миколая, до речі, ровесниці костела св. Івана Хрестителя.
А потім у нас вибір: або йти до Зеника на деруни, або йти до Золотого Вепря. Зеник розрекламований і без нас, там дійсно дуже добрі деруни і не погане пивце, то ж я напишу про Золотого Вепря. Знайти цей ресторан не просто - хіба що за вивіскою на південній стороні Ринку, яка йде вздовж трамвайних колій. Там ще часто поряд прогулюється таке чарівне створіння:
Всередині прохолодно (або тепло - залежно від пори року) темно (бо в підвалі, або пивниці) та затишно:
Сам веприк сторожує бочки з вином:
Ну і страви - завжди смачні і завжди не дорогі:
А підкрипитися таки варто, бо попереду - картинна галерея!