Інженер
- Уявіть собі, що ніщо в цьому світі нізвідки не береться, і не зникає в нікуди. Що це значить? Це значить, що все, що відбувається з нами в часі може фіксуватися, записуватися, так само як голос, приміром, Вертинського чи Шаляпіна, записується на платівку. Можливо, існують хвилі, які залишаються непорушними, фіксуючи кожний момент нашого життя. Значить, можна прочитати ці записі в часі, так само як моя чарівна Настуся читає книгу? промовець оглянув присутніх. Саме так. І зараз я на порозі цього відкриття. Воно не з дня сьогоднішнього. Так, це майбутнє, воно вже йде, ви бачите його там, за вікнами. І в науці, так, в науці щодня здійснюються великі відкриття. Життя змінюється на краще, і ми ще доживемо до того часу, коли людина зможе не тільки знати своє минуле з історичною достовірністю, точністю, але й літати в інші світи.
Молодий інженер Олександр Васильович обводив поглядом присутніх: господарів дому, гостей, свою молоду дружину, доньку господаря.
- Давайте вип‘ємо за ваш чудовий талант! - баронеса завжди першою піднімала келих з незмінним шампанським.
- А от мені здається це все антинауковим. Ну які можуть бути хвилі, якщо вони рухаються, пересуваються в просторі. Справді, ми знаємо явище стоячих хвиль, але вони описують коливання звуку. Може, й не тільки звуку, але так, щоб відтворити картину минулого? Зображення з минулого? професор Борисевич відставив келих. Він витримав паузу. Ми розглянули подану вами доповідь. Я повинен сказати, що комісія пропустила її, але ваші опоненти налаштовані дуже, підкреслюю, шановний Олександре Васильовичу, дуже войовниче. І можливо, друже мій, ви і захиститеся, але... Але яке в цього майбутнє. Ну нехай, нехай ви маєте рацію, і ці хвилі справді існують. Чим їх виміряти? Як зафіксувати?
- Думаю, можна спробувати створити такий пристрій...
- Так, а за який кошт? Хто дасть вам гроші?! Цар? Якого оточують невігласи на чолі з цим... Гришкою Распутіним. Може, Терещенки? А який вони матимуть зиск з того? І не дуже я б розраховував на цих романтиків-революціонерів. Запам'ятайте, ви ще побачите що це за люди, о, скоро і дуже швидко. Хто ваш батько? Священник? А вони виступають проти релігії! Почитайте вашого Маркса. І одного разу до нього увійдуть пару хлопців з рушницями і того... Борисевич схопив келиха, відхилив. І вас слідом.
В залу повисла гнітюча тиша, тільки в каміні тріскотіло багаття. Баронеса схопилася, підбігла до грамафону, крутнула ручку. Заграв вальс:
- Нумо, друзі, оголошую білий танець!
* * *Заступник начальника Харківського обласного відділу НКВС відкрив справу, уважно переглянув листки. Відклав убік написаний чітким почерком донос, потім переглянув доповідну записку на трьох листах. Далі супроводжуючий документ. Підвів очі на слідчого:
- Що будемо робити? Професор нам надіслав на нього матеріали. Пише, що проголошує шкідливі антимарксистські ідеї. Пише, ось почитай, що проповідує якесь своє антинаукове вчення. Що скажеш?
- Від нього ворогом смердить! не забарився з відповіддю молодий лейтенант.
- Так, знов переглянув папери. Але ця розробка... Ким він працює?
- Доцентом на тій же кафедрі.
- Отакої. Ще й з попівської сім'ї походить. Ще й зять промисловця? Що ж, будемо викорчовувати гідру контрреволюції. Колись, як в двадцятому в Криму. Ах, добре ж ми там...
* * *За столом сидів все інший слідчий. Він довго гортав справу, дивися от на зіщуленого, худого, стриженого наголо чоловіка, то на вікно, де зграї ворон перелітали з одного дерева на інше. Там, за вікном, падав густий лапатий сніг, і майору держбезпеки хотілося якнайшвидше закінчити сьогоднішній день.
- Отже так, вас визнано реабілітованим, отже ви можете повертатися додому. Ваша сім'я, я тут уточнив, мешкає в батьківському будинку в Києві. Повертайтеся. Ким ви були там? наче справу не читав.
- Спершу на будівництві. Потім - в шарашці, розробляли...
- Не треба. Ну, а теорії свої...
- Я полишив їх.
Він йшов до свого будинку старого, дерев'яного, двоповерхового і не вірив власним очам. Що вже тут, в Києві, що його рідні поряд і, напевне, чекають на зустріч. Ще як перевели на поселення в степах, дав вісточку. Отримав відповідь. Люблять. Вірять. Через стільки років. Яка вона, його красуня. Які вони, його діти, дорослі, не знайомі.
Єдине, що було, що завжди залишалось незмінним ідея, справа всього життя. Скільки ночей пішло на те, аби не забути: повторював основні тези слово в слово, формули, викладки. Потім, на поселенні, ретельно все записував, розвивав продовжував. Тепер буде нове життя. Інакше. Краще. Влаштується на кафедру, буде розвивати свою теорію.
* * *Юрба студентів вийшла з аудиторії. Вони здавались йому майже дітьми, лише декількох вирізняв з юрби: служили в армії, за плечима технікум або училище. Серйозні, мабуть, цілеспрямовані хлопці. Інші були якісь зарослі, патлаті трохи схожі на карикатури, популярні в гумористичних журналах. Дівчат майже не видно: де їм взятися в технічному ВУЗі. Може хіба на хімічних факультетах. Колись жіночій статі тут взагалі було не місце. Колись...
- Доброго дня, привітався завідувач кафедри. Невисокий, товстенький, привітний, такий собі Вінні-Пух з мультика, на який недавно водив онука. Тільки з товстелезними окулярами та йоршиком на голову. Я вас уважно слухаю.
Він зніяковів. Не чекав розмови отак, на ходу, посеред коридору.
- Тиждень тому я приносив одну справу.
- А, так, було діло. Ну, ходімо до кабінету, вони пройшли до оббитих металом дверей в кінці коридору. Завідуючий спершу пропустив гостя, зайшов сам і одразу взяв відкладену убік папку. Кинув мимоволі оком на напис.
- Олександре Васильовичу. Ваша робота цікава, безумовно, але це не наш профіль.
- Ну я же, теоретична фізика, радіохвилі...
- Не наш, підкреслено сухо повторив. І взагалі, я особисто не знаходжу тут предмету науки. Віднесіть, приміром, в редакцію науково-фантастичного видання, там приймуть. Але, підняв вказівний палець, ми не можемо прийняти цю роботу.
Він взяв під лікоть свого гостя, провів до дверей:
- Олександре Васильовичу, я ціную вашу наукову дореволюційну ступінь, я знаю, що життя ваше було нелегким. Але останні роки ви працювали... Здається...
- Двірником, сумно пролунала відповідь.
- Можливо, колись це стане реальністю, а поки що наша наука та промисловість вимагають більш конкретної, чіткої та корисної справи. Перепрошую, більше не смію вас затримувати.
Старий доцент, який проніс свою ідею через роки, через нелюдські умови, через пекло, впевнений у собі, у правоті, розгублено стояв на коридорі. Розкрив папку, перебрав листки, навмання відкрив на одному кресленні пристрою. Невже стільки сил, праці покладено марно? Невже життя прожито даремно?
Мимо бігали студенти, викладачі, поспішали на пари. Пройшло двоє військових, мабуть, приймати наукову тему. Пробігла якась молода аспірантка, привітно кивнула головою, та зникла за дверима, оббитими металевими листами.
Олександр Васильович вийшов на вулицю і пішов поміж корпусів до інститутського парку. Мимо стадіону до старих житлових корпусів, а звідти до дерев. Присів на першу ж лавочку, дарма що поряд вже сидів студент і читав книгу. Неподалік гіллям вистрибувала білка, внизу двоє дітлахів приманювали горішками сторожке звірятко.
- Що читаєте, юначе? повернувся до свого сусіда.
- Та так...
Старий посміхнувся, якось стомлено. Простягнув папку:
- Юначе, тут... Тут... Спаліть це, прошу, він поклав папку поряд на лавці, встав, зробив кілька кроків і впав на доріжку спиною назад. Білка перелякано пострибала нагору і зникла десь в дуплі. Діти зацікавлено та боязко підійшли ближче. Студент схопився, відкинув книжку і дивився то на старого, то на його папку. Вітер відкрив її, гойдав густо списані формулами листки.
Молодий інженер Олександр Васильович обводив поглядом присутніх: господарів дому, гостей, свою молоду дружину, доньку господаря.
- Давайте вип‘ємо за ваш чудовий талант! - баронеса завжди першою піднімала келих з незмінним шампанським.
- А от мені здається це все антинауковим. Ну які можуть бути хвилі, якщо вони рухаються, пересуваються в просторі. Справді, ми знаємо явище стоячих хвиль, але вони описують коливання звуку. Може, й не тільки звуку, але так, щоб відтворити картину минулого? Зображення з минулого? професор Борисевич відставив келих. Він витримав паузу. Ми розглянули подану вами доповідь. Я повинен сказати, що комісія пропустила її, але ваші опоненти налаштовані дуже, підкреслюю, шановний Олександре Васильовичу, дуже войовниче. І можливо, друже мій, ви і захиститеся, але... Але яке в цього майбутнє. Ну нехай, нехай ви маєте рацію, і ці хвилі справді існують. Чим їх виміряти? Як зафіксувати?
- Думаю, можна спробувати створити такий пристрій...
- Так, а за який кошт? Хто дасть вам гроші?! Цар? Якого оточують невігласи на чолі з цим... Гришкою Распутіним. Може, Терещенки? А який вони матимуть зиск з того? І не дуже я б розраховував на цих романтиків-революціонерів. Запам'ятайте, ви ще побачите що це за люди, о, скоро і дуже швидко. Хто ваш батько? Священник? А вони виступають проти релігії! Почитайте вашого Маркса. І одного разу до нього увійдуть пару хлопців з рушницями і того... Борисевич схопив келиха, відхилив. І вас слідом.
В залу повисла гнітюча тиша, тільки в каміні тріскотіло багаття. Баронеса схопилася, підбігла до грамафону, крутнула ручку. Заграв вальс:
- Нумо, друзі, оголошую білий танець!
* * *Заступник начальника Харківського обласного відділу НКВС відкрив справу, уважно переглянув листки. Відклав убік написаний чітким почерком донос, потім переглянув доповідну записку на трьох листах. Далі супроводжуючий документ. Підвів очі на слідчого:
- Що будемо робити? Професор нам надіслав на нього матеріали. Пише, що проголошує шкідливі антимарксистські ідеї. Пише, ось почитай, що проповідує якесь своє антинаукове вчення. Що скажеш?
- Від нього ворогом смердить! не забарився з відповіддю молодий лейтенант.
- Так, знов переглянув папери. Але ця розробка... Ким він працює?
- Доцентом на тій же кафедрі.
- Отакої. Ще й з попівської сім'ї походить. Ще й зять промисловця? Що ж, будемо викорчовувати гідру контрреволюції. Колись, як в двадцятому в Криму. Ах, добре ж ми там...
* * *За столом сидів все інший слідчий. Він довго гортав справу, дивися от на зіщуленого, худого, стриженого наголо чоловіка, то на вікно, де зграї ворон перелітали з одного дерева на інше. Там, за вікном, падав густий лапатий сніг, і майору держбезпеки хотілося якнайшвидше закінчити сьогоднішній день.
- Отже так, вас визнано реабілітованим, отже ви можете повертатися додому. Ваша сім'я, я тут уточнив, мешкає в батьківському будинку в Києві. Повертайтеся. Ким ви були там? наче справу не читав.
- Спершу на будівництві. Потім - в шарашці, розробляли...
- Не треба. Ну, а теорії свої...
- Я полишив їх.
Він йшов до свого будинку старого, дерев'яного, двоповерхового і не вірив власним очам. Що вже тут, в Києві, що його рідні поряд і, напевне, чекають на зустріч. Ще як перевели на поселення в степах, дав вісточку. Отримав відповідь. Люблять. Вірять. Через стільки років. Яка вона, його красуня. Які вони, його діти, дорослі, не знайомі.
Єдине, що було, що завжди залишалось незмінним ідея, справа всього життя. Скільки ночей пішло на те, аби не забути: повторював основні тези слово в слово, формули, викладки. Потім, на поселенні, ретельно все записував, розвивав продовжував. Тепер буде нове життя. Інакше. Краще. Влаштується на кафедру, буде розвивати свою теорію.
* * *Юрба студентів вийшла з аудиторії. Вони здавались йому майже дітьми, лише декількох вирізняв з юрби: служили в армії, за плечима технікум або училище. Серйозні, мабуть, цілеспрямовані хлопці. Інші були якісь зарослі, патлаті трохи схожі на карикатури, популярні в гумористичних журналах. Дівчат майже не видно: де їм взятися в технічному ВУЗі. Може хіба на хімічних факультетах. Колись жіночій статі тут взагалі було не місце. Колись...
- Доброго дня, привітався завідувач кафедри. Невисокий, товстенький, привітний, такий собі Вінні-Пух з мультика, на який недавно водив онука. Тільки з товстелезними окулярами та йоршиком на голову. Я вас уважно слухаю.
Він зніяковів. Не чекав розмови отак, на ходу, посеред коридору.
- Тиждень тому я приносив одну справу.
- А, так, було діло. Ну, ходімо до кабінету, вони пройшли до оббитих металом дверей в кінці коридору. Завідуючий спершу пропустив гостя, зайшов сам і одразу взяв відкладену убік папку. Кинув мимоволі оком на напис.
- Олександре Васильовичу. Ваша робота цікава, безумовно, але це не наш профіль.
- Ну я же, теоретична фізика, радіохвилі...
- Не наш, підкреслено сухо повторив. І взагалі, я особисто не знаходжу тут предмету науки. Віднесіть, приміром, в редакцію науково-фантастичного видання, там приймуть. Але, підняв вказівний палець, ми не можемо прийняти цю роботу.
Він взяв під лікоть свого гостя, провів до дверей:
- Олександре Васильовичу, я ціную вашу наукову дореволюційну ступінь, я знаю, що життя ваше було нелегким. Але останні роки ви працювали... Здається...
- Двірником, сумно пролунала відповідь.
- Можливо, колись це стане реальністю, а поки що наша наука та промисловість вимагають більш конкретної, чіткої та корисної справи. Перепрошую, більше не смію вас затримувати.
Старий доцент, який проніс свою ідею через роки, через нелюдські умови, через пекло, впевнений у собі, у правоті, розгублено стояв на коридорі. Розкрив папку, перебрав листки, навмання відкрив на одному кресленні пристрою. Невже стільки сил, праці покладено марно? Невже життя прожито даремно?
Мимо бігали студенти, викладачі, поспішали на пари. Пройшло двоє військових, мабуть, приймати наукову тему. Пробігла якась молода аспірантка, привітно кивнула головою, та зникла за дверима, оббитими металевими листами.
Олександр Васильович вийшов на вулицю і пішов поміж корпусів до інститутського парку. Мимо стадіону до старих житлових корпусів, а звідти до дерев. Присів на першу ж лавочку, дарма що поряд вже сидів студент і читав книгу. Неподалік гіллям вистрибувала білка, внизу двоє дітлахів приманювали горішками сторожке звірятко.
- Що читаєте, юначе? повернувся до свого сусіда.
- Та так...
Старий посміхнувся, якось стомлено. Простягнув папку:
- Юначе, тут... Тут... Спаліть це, прошу, він поклав папку поряд на лавці, встав, зробив кілька кроків і впав на доріжку спиною назад. Білка перелякано пострибала нагору і зникла десь в дуплі. Діти зацікавлено та боязко підійшли ближче. Студент схопився, відкинув книжку і дивився то на старого, то на його папку. Вітер відкрив її, гойдав густо списані формулами листки.