Гуси
Щойно чув крики диких гусей в небі. Таке можна почути тільки вночі, коли надворі тихо-тихо. В цьому перевага нічної роботи. Є й недоліки: коли обличчам в стіл. Коли болить серце. Коли роботи ще багато, а спати хочеться.
Сьогодні мені не хочеться спати. Я боюсь лишитись насамоті. Одного разу, півтора місяці тому я залишився насамоті. І тоді мені наснилася безнадія. Коли чогось шукаєш, а його немає. Коли там, де мають бути Прекрасні землі - якісь болота і озера. Наче світло було і зникло. В звичайному, не сплячому, житті ви весь час рухаєтеся, щось робите, кудись ідете. Коли ж лягаєте, то залишаєтесь насамоті. Завжди. Один на один із собою. І тоді, якщо вас щось турбує, воно прилазить до вас, зазирає під ковдру і починає отруювати свідомість, полонити розум.
Тільки самі сильні можуть справитися з цим. Я тоді переміг себе. На наступний день я сказав: "стривай, раз таке діло, раз щось погане трапилось, чекай в майбутньому на хороше. Воно обов'язково прийде, тому що ти хочеш, аби воно прийшло. А, я нагадаю собі, якщо ти хочеш чогось, воно неодмінно трапляється. Ти хотів авто, воно тобі снилося, і ти маєш." Через день ми с Санею Ю. йшли порожнім містом і несли до Михайлівського посуд, лампочки. Війсковий настрій, зосередженість, чіткий порядок ще більш протверезили. Потім ми сиділи у скверику десь коло колишнього американськог посольства і гомоніли про наші справи. Тоді важко було спрогнозувати, що Яник втече, що ми переможемо. Як і те, що ТурчиЯйцеАвакоТенюхи почнуть зливати Україну. Тоді все сприймалося якось фоново, бо були свої, більш ближчі справи. Але тоді народжувалась впевненість в собі і майбутньому. Якась визначеність: "Все, більше немає такого розкладу справ. Значить, треба йти далі."
Далі були зустрічі з друзями, нові роботи, два прийнятих клієнтами дизайни, чого взагалі я не чекав від долі. Були лекції, на які спочатку йшлося важко, потім все якось легше. Далі були мандрівки, якісь домовленості, розмови, та, головне, справи. Життя пішло своєю дорогою, я змирився із ситуацією і чомусь почав вірити у майбутнє. Трапилась визначеність.
В житті я більш за все не люблю невизначеності. Ні, печінку чи смажене сало більше. Але то якось локально, фізично. Для душі - невизначеність, підвішений стан. Коли не відомо що робити, як бути, як вчинити. Нажаль, я так створений, що планую все заздалегідь. Якщо мандрівка, то за місяць, а то і півроку. Все ретельно продумується, планується. Якщо концерт, то якомога раніше квитки на вільні місця. Подарунки купуються мало не на початку грудня. Може, комусь то здається нудним та сірим. А комусь - впевненим в майбутньому і надійним. Я такий, який є, і в свої 34 мені вдавати підлітка чи жити днем сьогоднішнім чомусь важко. Бува всяке, якщо є натхнення та людина, яка надихає. Бува, що спонтанічна пригода, раптова оказія, експромт створюють незабутні моменти. Але я не живу таким робом. Та й важко жити, коли маєш дві роботи. Ввечері, як правило, працюєш, а на сон - 4-5 годин. І коли трапляється вільний час, хочеться не цибати з даху на дах, чи переходити пішки Дніпро весняним льодом, що тріскається, не напиватися вусмерть і творити таке, що до купи не тримається. І тим більше гулянки нон-стоп. Зате не нудно жити, зате з пригодами. Це вітається інфантилізованим суспільством. Але я так не можу. Не вмію. І не хочу вміти. Невизначеність вбиває, змушує бути підвішеним, сковує. Визначеність дає шлях до подальшого руху. Навіть якщо не знаєш, що робити, куди йти. Пошук - та сама визначеність, бо стан пошуку - визначений стан. Рух вперед, праця, взаємні почуття - це визначені стани, і я їх палкий прихильник.
Тому що я - це я, я такий, який є. Для когось - нудний, а для когось - цікавий. І тому, кому цікавий і потрібний, я можу дати набагато більше від їх цікавості. А людям, яким я не цікавий, які сприймають мене фоново, як іграшку чи там просто знайомого, приятеля, я буду дарувати звичні приятельскі стосунки: здрастє, як справи, чудово виглядите, навседобре. Егоїстично? Так. Але це єдиний шанс уникнути болю. І до того ж в цьому світі виживають та перемагають тільки егоїсти в здоровому сенсі цього слова. Полюби себе і тоді зможеш полюбити інших. Врятуй себе і тисячі врятуються навколо. Серафим Саровський, не якийсь там маловідомий зальотний гуру із Бобруйська, що "сам уміє читати по складам і голосно смердить в компанії дам" (с) Лесь Подерев'янський
Така позиція - це не поза. Це ключ до діалогу: хочеш когось змінити - змінися сам. Хочеш, Богдане, із кимсь домовитись - готуйся до компромісів, підлаштувань, прийняття інших людей. Хочеш миру - готуйся визнати і свої помилки, бо не бува одного винного, завжди обоє. Але не йди туди, куди тебе не кликали. Не йди то тих людей, яким ти не потрібен. Якщо тільки то не потрібно тобі.
Здоровий глузд каже, що перемогти в цьому житті можна тільки ставши плечем до плеча. Бо як же царство переможе, якщо розділиться саме в собі? Тільки заради спільної мети - це єдине, що може бути сильнішим за его - відчуття взаємної потрібності та потреби одне в одному. Не тільки в площині: гроші-секас. У всіх сферах, у всіх спектрах. Це і є любов.
І, насамкінець, я зовсім не сухий прагматик. Я вмію мріяти. І вмію літати. Просто мої польоти мають в часі конкретну реалізацію. Тому що все, чого б я не забажав, рано чи пізно приходить. Ну, майже все, з огляду на те, що без Його відома жодна волосина не впаде. Можливо тому в дитинстві мені не трапився міський велосипед, а авто трапилось тоді, коли я 100 раз подумаю, аніж гасати на швидкості 140. І ще, мені здається, що якщо ти є християнином, православним (ну, або католиком), то в будь-якому випадку ти вже ближче до таємничого, містичного, незнаного світу, ніж атеїст.
Якось так. Ну і Слава Україні.
Сьогодні мені не хочеться спати. Я боюсь лишитись насамоті. Одного разу, півтора місяці тому я залишився насамоті. І тоді мені наснилася безнадія. Коли чогось шукаєш, а його немає. Коли там, де мають бути Прекрасні землі - якісь болота і озера. Наче світло було і зникло. В звичайному, не сплячому, житті ви весь час рухаєтеся, щось робите, кудись ідете. Коли ж лягаєте, то залишаєтесь насамоті. Завжди. Один на один із собою. І тоді, якщо вас щось турбує, воно прилазить до вас, зазирає під ковдру і починає отруювати свідомість, полонити розум.
Тільки самі сильні можуть справитися з цим. Я тоді переміг себе. На наступний день я сказав: "стривай, раз таке діло, раз щось погане трапилось, чекай в майбутньому на хороше. Воно обов'язково прийде, тому що ти хочеш, аби воно прийшло. А, я нагадаю собі, якщо ти хочеш чогось, воно неодмінно трапляється. Ти хотів авто, воно тобі снилося, і ти маєш." Через день ми с Санею Ю. йшли порожнім містом і несли до Михайлівського посуд, лампочки. Війсковий настрій, зосередженість, чіткий порядок ще більш протверезили. Потім ми сиділи у скверику десь коло колишнього американськог посольства і гомоніли про наші справи. Тоді важко було спрогнозувати, що Яник втече, що ми переможемо. Як і те, що ТурчиЯйцеАвакоТенюхи почнуть зливати Україну. Тоді все сприймалося якось фоново, бо були свої, більш ближчі справи. Але тоді народжувалась впевненість в собі і майбутньому. Якась визначеність: "Все, більше немає такого розкладу справ. Значить, треба йти далі."
Далі були зустрічі з друзями, нові роботи, два прийнятих клієнтами дизайни, чого взагалі я не чекав від долі. Були лекції, на які спочатку йшлося важко, потім все якось легше. Далі були мандрівки, якісь домовленості, розмови, та, головне, справи. Життя пішло своєю дорогою, я змирився із ситуацією і чомусь почав вірити у майбутнє. Трапилась визначеність.
В житті я більш за все не люблю невизначеності. Ні, печінку чи смажене сало більше. Але то якось локально, фізично. Для душі - невизначеність, підвішений стан. Коли не відомо що робити, як бути, як вчинити. Нажаль, я так створений, що планую все заздалегідь. Якщо мандрівка, то за місяць, а то і півроку. Все ретельно продумується, планується. Якщо концерт, то якомога раніше квитки на вільні місця. Подарунки купуються мало не на початку грудня. Може, комусь то здається нудним та сірим. А комусь - впевненим в майбутньому і надійним. Я такий, який є, і в свої 34 мені вдавати підлітка чи жити днем сьогоднішнім чомусь важко. Бува всяке, якщо є натхнення та людина, яка надихає. Бува, що спонтанічна пригода, раптова оказія, експромт створюють незабутні моменти. Але я не живу таким робом. Та й важко жити, коли маєш дві роботи. Ввечері, як правило, працюєш, а на сон - 4-5 годин. І коли трапляється вільний час, хочеться не цибати з даху на дах, чи переходити пішки Дніпро весняним льодом, що тріскається, не напиватися вусмерть і творити таке, що до купи не тримається. І тим більше гулянки нон-стоп. Зате не нудно жити, зате з пригодами. Це вітається інфантилізованим суспільством. Але я так не можу. Не вмію. І не хочу вміти. Невизначеність вбиває, змушує бути підвішеним, сковує. Визначеність дає шлях до подальшого руху. Навіть якщо не знаєш, що робити, куди йти. Пошук - та сама визначеність, бо стан пошуку - визначений стан. Рух вперед, праця, взаємні почуття - це визначені стани, і я їх палкий прихильник.
Тому що я - це я, я такий, який є. Для когось - нудний, а для когось - цікавий. І тому, кому цікавий і потрібний, я можу дати набагато більше від їх цікавості. А людям, яким я не цікавий, які сприймають мене фоново, як іграшку чи там просто знайомого, приятеля, я буду дарувати звичні приятельскі стосунки: здрастє, як справи, чудово виглядите, навседобре. Егоїстично? Так. Але це єдиний шанс уникнути болю. І до того ж в цьому світі виживають та перемагають тільки егоїсти в здоровому сенсі цього слова. Полюби себе і тоді зможеш полюбити інших. Врятуй себе і тисячі врятуються навколо. Серафим Саровський, не якийсь там маловідомий зальотний гуру із Бобруйська, що "сам уміє читати по складам і голосно смердить в компанії дам" (с) Лесь Подерев'янський
Така позиція - це не поза. Це ключ до діалогу: хочеш когось змінити - змінися сам. Хочеш, Богдане, із кимсь домовитись - готуйся до компромісів, підлаштувань, прийняття інших людей. Хочеш миру - готуйся визнати і свої помилки, бо не бува одного винного, завжди обоє. Але не йди туди, куди тебе не кликали. Не йди то тих людей, яким ти не потрібен. Якщо тільки то не потрібно тобі.
Здоровий глузд каже, що перемогти в цьому житті можна тільки ставши плечем до плеча. Бо як же царство переможе, якщо розділиться саме в собі? Тільки заради спільної мети - це єдине, що може бути сильнішим за его - відчуття взаємної потрібності та потреби одне в одному. Не тільки в площині: гроші-секас. У всіх сферах, у всіх спектрах. Це і є любов.
І, насамкінець, я зовсім не сухий прагматик. Я вмію мріяти. І вмію літати. Просто мої польоти мають в часі конкретну реалізацію. Тому що все, чого б я не забажав, рано чи пізно приходить. Ну, майже все, з огляду на те, що без Його відома жодна волосина не впаде. Можливо тому в дитинстві мені не трапився міський велосипед, а авто трапилось тоді, коли я 100 раз подумаю, аніж гасати на швидкості 140. І ще, мені здається, що якщо ти є християнином, православним (ну, або католиком), то в будь-якому випадку ти вже ближче до таємничого, містичного, незнаного світу, ніж атеїст.
Якось так. Ну і Слава Україні.