(no subject)
Сьогодні вперше за весну вибралися кудись поза межі Києва. Кількагодинна мандрівка селами Полісся. Чудові дороги, дим від вогнищ. Чим північніше ми забиралися, тим частіше закривали вентиляцію - хто зна, що то за дим і скільки в ньому рентген. Але ж люди живуть якось. Доглядають за хатами. Торгують на придорожніх базарчиках. Ходять в неділю до церков. Власне, церкви нас цікавили найбільш всього. Старовинні, дерев'яні, яких чимало залишилось північніше траси Київ-Житомир, а навіть і Київ-Коростень. І навіть думка про те, що вночі треба малювати дизайн, що ось-ось мають надісласти тест, не завадила гарному настрою мандрівки.
А ще запах смоли, здертої з сосни. Вона замінила запах освіжувача в салоні. Шкода, що не привіз її з Карпат. Може, наступним разом.
Власне, проблеми та сумні думки навалились ввечері. Можна відгородитися від неприємних людей, забанивши їх назавжди. Можна закрити себе від поганих думок про щось там, вирішивши це щось там. Але не втечеш від себе. Добре, що є План, що є замовлення. Добре, що цього року весна прийшла вчасно. Добре, що є дороги.
Дивно, ані музика, ані книги не викликають зараз абсолютно ніяких асоціацій. Так само, я більш ніж впевнений, майбутній концерт Флер, якщо я таки на нього виберусь. Ні ПВ, на яке все менше і менше часу. Навіть поточні розповіді, хоча начебто і стосуються неприємної теми: смерті, не викликають поганого настрою. Навпаки, починаєш розуміти, чому деякі люди досить спокійно відносяться до переходу в інший світ. Лише дорога навіває на роздуми. І відчуття того, що крапку поставлять дві книги Поттера та тоненька книжечка про лисенят.
Знаєте, колись я сказав собі: не варто тішити іллюзіями, і тут же піддався на іллюзію. Зараз я навчився не тішити себе тими самими надіями і іллюзіями там, де гарантовано не варто ними захоплюватися. Мабуть, правий в тому пан Бах, що якщо скажеш щось хороше, то воно обов'язково збудеться. Давно помітив за собою таку властивість: якщо чогось хочу, воно обов'язково буде моїм. Обставини так складуться. І тільки вічний сумнів може згубити: те чи не те. Так чи не так. А може не так? А, може, інакше? І страх перед чимсь поганим, яке може відбутися.
Хоча я знаю, що одного разу я скажу: абсолютно не сумнівась. Абсолютно вірю і довіряю. І чомусь впевнений, що не буду самотнім в цьому відчутті.
А ще запах смоли, здертої з сосни. Вона замінила запах освіжувача в салоні. Шкода, що не привіз її з Карпат. Може, наступним разом.
Власне, проблеми та сумні думки навалились ввечері. Можна відгородитися від неприємних людей, забанивши їх назавжди. Можна закрити себе від поганих думок про щось там, вирішивши це щось там. Але не втечеш від себе. Добре, що є План, що є замовлення. Добре, що цього року весна прийшла вчасно. Добре, що є дороги.
Дивно, ані музика, ані книги не викликають зараз абсолютно ніяких асоціацій. Так само, я більш ніж впевнений, майбутній концерт Флер, якщо я таки на нього виберусь. Ні ПВ, на яке все менше і менше часу. Навіть поточні розповіді, хоча начебто і стосуються неприємної теми: смерті, не викликають поганого настрою. Навпаки, починаєш розуміти, чому деякі люди досить спокійно відносяться до переходу в інший світ. Лише дорога навіває на роздуми. І відчуття того, що крапку поставлять дві книги Поттера та тоненька книжечка про лисенят.
Знаєте, колись я сказав собі: не варто тішити іллюзіями, і тут же піддався на іллюзію. Зараз я навчився не тішити себе тими самими надіями і іллюзіями там, де гарантовано не варто ними захоплюватися. Мабуть, правий в тому пан Бах, що якщо скажеш щось хороше, то воно обов'язково збудеться. Давно помітив за собою таку властивість: якщо чогось хочу, воно обов'язково буде моїм. Обставини так складуться. І тільки вічний сумнів може згубити: те чи не те. Так чи не так. А може не так? А, може, інакше? І страх перед чимсь поганим, яке може відбутися.
Хоча я знаю, що одного разу я скажу: абсолютно не сумнівась. Абсолютно вірю і довіряю. І чомусь впевнений, що не буду самотнім в цьому відчутті.