Последнее слово
Первая часть последнего слова Юрия Луценко в суде.
Взято из издания "Украинская правда".
Можно ему лично не симпатизировать,
но не согласиться с его утверждениями трудно. Решать вам, конечно.
полный текст по ссылке http://www.pravda.com.ua/articles/2012/02/16/6958870/
Останнє слово Луценка: "Влада Януковича занурить нас у лайно… по саму маківку"
Четвер, 16 лютого 2012, 12:51
Версія для друку
Коментарі
46
Фото газети "Сегодня"
Останнє слово Юрія Луценка у Печерському райсуді Києва, 16 лютого 2012 року.
Шановний суд!
Очікування вироку є Рубіконом для кожної відповідальної людини. Тим більше - для політика, який по суті своїй є суспільною людиною, для якого зовнішня оцінка його дій є визначальною.
Я не раз проходив чистилище втрати посади, але відчуття Рубікону, важливості нинішньої оцінки всього зробленого за 47 років життя, 25 років трудової діяльності та 12 років в політиці - дуже сильне.
Аудіо виступу можна послухати тут
Найважчим при цьому є факт того, що я пробую підвести ці проміжні, сподіваюсь, підсумки свого життя із-за ґрат. Можна було б втішатися тим, що знаменита трагедія Есхіла "Prometeus desmotes" (Закутий Прометей) теж містила слово, похідне від desmoterion місце ланцюгів", як називали афінську в’язницю. Але, при всій любові до історії, я не схильний перебільшувати свою роль до таких вершин і хочу просто зрозуміти: чому я опинився у в’язниці?
Те, що моє перебування у камері не є результатом боротьби із корупцією - не викликає жодного сумніву. У моєму звинуваченні немає жодної копійки особистої користі, а всі дії, які Генпрокуратура вважає незаконними, робилися, робляться і будуть робитися усіма міністрами внутрішніх справ. Але на лавці підсудних - я один. Тож, причина цих ґрат, з-за яких я говорю, - не в службовій діяльності.
Причина моїх 417-ти днів і ночей під арештом -політична. Тюрма - ціна непродажного перебування у владі і незмінності поглядів в опозиції.
З приходом до Президентської посади Януковича і так не досконала судова система України стала базуватися не на римському праві, а на племінному законі помсти.
Відтак, я бачу чотири головні причини розправи наді мною.
1. Помста за страх,пережитий у 2005-2009 роках. Я не продав жодної кримінальної справи, не домовлявся про взаємовідносини з будь-якою політичною партією. Вал розкритих резонансних злочинів був шоком для вічно недоторканих. Але покарання тих, хто розікрав країну, хто вбивав журналістів і політиків, хто фальсифікував вибори -було компетенцією приватизованої "регіоналами" Генпрокуратури. "Свій" Потебенько, потім Піскун, потім Медведько, зараз Пшонка своїх" не здали. А непокаране зло регенерує себе. І тепер - мстить за свій страх.
2. Це відплата за вибори 2010 року, за те, що я, як і в 2006-му році, зайняв принципову позицію на недопущення фальсифікацій. Всі спостерігачі - і в Україні, і за кордоном -визнають, що при мені вибори були виборами. МВС чітко забезпечило чесні і прозорі умови їх проведення.
- Ми викреслили понад мільйон "мертвих душ"
- Ми не допустили друкування додаткових бюлетенів
- Ми заборонили підвіз оплаченого електорату у день виборів
Це коштувало Партії регіонів дуже дорого. Згадайте, що Янукович перед другим туром виборів гарантував перемогти із розривом у 10-15%.А вийшло - в 3%! Якби Ющенко не примусив Грузію відкликати одну тисячу спостерігачів, що прибули на наше запрошення в Донбас, не було б і того! Безумовно, з точки зору фальсифікаторів, тих, хто звик малювати в Донбасі будь-які результати, така поведінка - недопустима в майбутньому. І тюрма -відплата мені за ті події.
3. Моє ув’язнення,як і ув’язнення Тимошенко - це і публічне покарання Майдану, направлене на залякування мільйонів вільних українців, які змогли зробити ривок до свободи і демократії у 2004 році. І страх його повторення - причина показової розправи над Юлею і наді мною.
4. Ще одна загроза режиму злодіїв і брехунів - командність демократів. На недопущення цього задіяні зараз усі сили, усі гроші, усі спецслужби Партії регіонів.
Я був один із небагатьох політиків, які послідовно підтримували Юлію Тимошенко із 2007-го року. Я дав слово їй і виборцям, що ми -союзники, і витримав це слово у владі, і в опозиції. Мені пояснювали, що саме це - шлях в тюрму.
"Але хіба можна залишатися вільним, якщо в тюрму садять всю країну?", - відповідав я у 2009-му і в 2010-му році. Я не вмію бути опозиціонером в дозволену міру і в дозволений час. І я хотів довести, що вміння об’єднатися в час загрози для держави (як це і було в останній президентській кампанії) - притаманне і українцям. А звичка здавати гетьмана після поразки на розправу переможцям - відійшла в минуле.
(Дуже хотілося б, щоб під цим кутом оцінювали тих політичних трутнів, які тоді пересиділи в кущах, а нині вмощуються в списках об’єднаної опозиції. А ще більше я мрію про здійснення фрази Мойсея Фішбейна:Зловлений партизанами колабораціоніст божився, що він відноситься до "конструктивного опору" :) ).
Отже, покарання за командність двох лідерів політичних сил, які виграли останній парламентські вибори у 2007-му році і разом діяли до арешту в 2010-му році - причина, яка видає смертельну точку правлячого режиму "арестократів" Януковича. Щоб довести це, я мусив опинитися в тюрмі.
Ну що ж, перефразовуючи мого улюбленого Хемінгуея: "Тюрма - не найгірше в житті. Боягузтво гірше, зрада гірше, егоїзм гірше".
Зараз досить часто використовують фразу, що я і Юля - самі винні. Мовляв, могли би змінити країну, у тому числі і судову систему. Те,що я винен в помилках, я визнавав неодноразово.
Але смію нагадати про те, що я був міністром внутрішніх справ, а не міністром юстиції.
Коли шановані мною громадські діячі кажуть, що ніщо так не відображає провал Тимошенко та Луценка, як те, що вони зараз сидять за рішеннями несправедливих судів", то варто згадати і те, що ніщо так не відображає кордони можливостей Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко та Міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, як перевага в одного депутата у складі Верховної Ради і то лише на перший місяць її діяльності.
Хіба ми, а не Ющенко в союзі з Януковичем сформували Вищу раду юстиції, де політиків Партії регіонів та прокурорів більше, ніж суддів, і яка перетворила телефонне право Адміністрації Президента та Генпрокуратури України в закон для українських судів? Хіба ми, а не Ющенко своїми указами призначав суддів, нагороджував, наприклад, легендарного суддю Зварича званням "заслужений юрист"? Правда - з чесним формулюванням за особистий вагомий внесок". Хіба ми, а не Ющенко в союзі з Януковичем перетворили Верховний суд в ніщо, а Конституційний суд в "чего изволите?".
Повна відсутність у Президента Ющенка плану реформ і маніакальна боротьба із Тимошенко, яка забирала всю його енергію і час, - головна причина нереалізованого шансу країни після Помаранчевої революції.
Я десятки разів намагався з’єднати їх - Ющенка і Тимошенко - заради роботи. Питав, до прикладу: чому приватизація половини українських обленерго прем’єром Ющенком у 2000 році - це реформа української енергетики, а спроба доприватизувати решту прем’єром Тимошенко - зрада національних інтересів, на що накладалося президентське вето?
Невже, питав, немає можливості працювати, навіть, відпрацьовувати перед Майданом -разом?! З іншого боку, не спали регіонали - місцями блокували парламент, уряд. Аж до організації проплачених дитячих (!) пікетів під гаслами "Юля - враг России" під час міжурядової зустрічі прем’єрів СНД в Криму.
П’ята колона жила і живе за гаслом "Чим гірше Україні - тим краще нам".
Кричущий приклад того, в яких умовах Юлія Тимошенко працювала на чолі уряду, - рефінансування банків. У всьому світі - від США до ЄС і Китаю - із кризою боролися шляхом надання рефінансування комерційним банкам під встановлені Урядом пріоритети.
Ці пріоритети визначалися як точки росту економіки -автомобілебудування, будівництво житла, доріг тощо.
Так робилося скрізь, але не в Україні. На всі рішення нашого Уряду накладалося президентське вето, а Національний банк тупо роздав120 млрд. гривень наближеним комерційним банкам під фіктивні застави. Ці колосальні кошти перевели у валюту, вивели за кордон і поділилися із вождями із Секретаріату Президента. А Уряд був винен за кризу!
Юля у 2008-2009 роках мала два варіанти в розпал кризи - піти, здати країну мародерам, або йти на домовленості. Було рішення команди,і моє в тому числі, - здавати країну на розграбунок гріх. Поразка 2010 року - результат того, що домовленостей з політичними шулерами Партії регіонів стало забагато. Виборці втрачали почуття того, що Юля - боєць,який безкомпромісно впирається за країну і народ. Замість єдиного в своєму роді бійця Юлі народ бачив у чиновницькому інтер’єрі замордованого політика Тимошенко.
Так почалася президентська кампанія. Тих, хто попереджав про смертельну небезпеку тоталітарного реваншу - заглушила спецоперація проти всіх" у виконанні і щирих невизнаних вождів, і проплачених політмілкочленів, для яких демократ демократу - друг, товариш і корм.
У результаті наша унікальна нація, яка у 2004-му році опинилася перед вибором, із двох зол, примудрилася по черзі обрати обидва!
***