Вердикт из прошлого
Рассуждая на тему дискреционных прав субъектов властных полномочий и их границ, правоведы - авторы работы "Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики" в далёком 2003 году задолго до так называемой реформы здравоохранения приходят к выводу об антиконституционности власти януковича-азарова-партии_регионов, а следовательно её антинародности и нелегитимности, поскольку её деятельность идёт вразрез с фундаментальными смыслом существования и задачами государства и государственной власти, провозглашёнными в ст. 3 Конституции.
цитата:
Може виникнути слушне запитання - що вважати абсурдними діями? Звичайно, що однозначно відповісти на це складне запитання неможливо. Однак справедливим, мабуть, буде те, що адміністрація не повинна ігнорувати або, ще й надто, зневажати загальновизнані цінності й розуміння суспільного блага, людського добра, яке має служити мотивацією для правильного оцінювання ситуації й вибору рішення.
Скажімо, у випадку значного погіршення стану здоров’я громадян через соціальні, економічні та екологічні проблеми абсурдним видається скорочення лікарняних ліжок у лікарнях, медичного персоналу і загалом фінансування на ці нагальні потреби людей. Якщо таким є обраний органами влади загальний напрямок діяльності, то він обумовлюватиме визначення підстав та прийняття посадовими особами на власний розсуд індивідуальних рішень щодо задоволення суб’єктивних прав громадян, а також щодо реалізації дискреційних повноважень взагалі. (Наприклад, людині, яка страждає від онкологічного захворювання, відмовляють у наданні наркотичних препаратів через їх нестачу в медичному закладі.)
Зрозуміло, що такий спосіб реалізації повноважень не тільки порушує закріплений Конституцією України принцип - «людина, її честь та гідність є найбільшою соціальною цінністю», а й суперечить цілям законодавства щодо охорони здоров’я і в кінцевому підсумку є незаконним.
цитата:
Може виникнути слушне запитання - що вважати абсурдними діями? Звичайно, що однозначно відповісти на це складне запитання неможливо. Однак справедливим, мабуть, буде те, що адміністрація не повинна ігнорувати або, ще й надто, зневажати загальновизнані цінності й розуміння суспільного блага, людського добра, яке має служити мотивацією для правильного оцінювання ситуації й вибору рішення.
Скажімо, у випадку значного погіршення стану здоров’я громадян через соціальні, економічні та екологічні проблеми абсурдним видається скорочення лікарняних ліжок у лікарнях, медичного персоналу і загалом фінансування на ці нагальні потреби людей. Якщо таким є обраний органами влади загальний напрямок діяльності, то він обумовлюватиме визначення підстав та прийняття посадовими особами на власний розсуд індивідуальних рішень щодо задоволення суб’єктивних прав громадян, а також щодо реалізації дискреційних повноважень взагалі. (Наприклад, людині, яка страждає від онкологічного захворювання, відмовляють у наданні наркотичних препаратів через їх нестачу в медичному закладі.)
Зрозуміло, що такий спосіб реалізації повноважень не тільки порушує закріплений Конституцією України принцип - «людина, її честь та гідність є найбільшою соціальною цінністю», а й суперечить цілям законодавства щодо охорони здоров’я і в кінцевому підсумку є незаконним.