ПРИГОДИ З НАГОДИ
сьогодні з Ліною вигулювали псів (в ці святкові дні ми перебралися до будинку сестри в гори у передмісті). в кольсеролі. це такий собі популярний куточок для занять спортом на природі. так ідемо, псів на мотузці тримаємо, бо навколо бігуни, велосипедисти та інші змагуни юрмляться. і тут раптом біжить один такий увесь модний, в окулярах та з усілякими ґаджетами скрізь. до одного щось буркнув, а той далі собі педалі крутить, до іншого - нуль реакції. і тут ми йому на очі впали. ага, каже, привіт, як тебе звати, мене хуан, то що, дайош незалежність каталонії? я, чом би і ні. облиш, каже, облиш то. я, а чого це? і тут в чувака реально зпрацювало якесь реле і в нього потелкла слина з рота. шо, каже, не бачиш що я тут влада, підараси каталонські! і такий до мене,ти що не мужик, давай поговоримо і до мене в груди штовхається. я, давай, а сам охуєваю потроху. Ліна до нього, шо ти вчепився, йди собі, не бачиш, люди гуляють, а він провокує падло, слиною бризкає, я тут влада, іспанія уперед! я йому кажу, ти що, рахой? який нахуй рахой, давай раз на раз вийдемо. кажу, давай, шукєш з ким побитися? і українською йому, пиздуй, кажу, падлюка, уйобуй звідси, бо роги обламаю тобі, а сам гарячково так думаю, що далі робити. то мурло почуло якісь дивні заморські матюки, в його мікромозку зпрацював якийсь інший чіп і його як здуло. мораль, ось яке воно вагоме, виявляється, українське слово.