пренебречь, вальсируем (с)
Якось випала із реальності. Я депресивний кабачок. Спочатку у малого ікла прорізались і я не знала куди його дівати по ночам, а потім мав початись ряд даток і святкувань, які мали б залагодити пробоїни у моїй пожованій психіці. Хрєн вам, а не парашут. Отже, річниця. 4 роки, ура ура! Але знов псам під хвіст. Чоловіка забирають у відрядження на три дні, та він і без того пропадає на роботі весь вікенд. На фоні того всього маю нову сварку із мамою. Пробую відвоювати для себе трохи більше уваги та вільного часу, але марно. У відповідь чую лише звинувачення, що ми із малим відбираємо у неї купу часу і через нас вона зовсім не встигає по роботі і взагалі - народила, тепер мучся. Притому при всьому, що вона сама жила з батьками під одним дахом і мене весь час гляділи або баба або дід, коли вони з татом працювали. Купа часу в її розумінні, це години дві по буднях, ага...Пробую нагадати їй, як вона нила весь попередній рік, що її задовбала робота та начальниця, а ще ці нововедення з приводу викладачів, а з іншого боку лячно, бо можуть скоротити, адже вона пенсіонер і лише доцент, не профессор і не доктор. Намагаюсь донести до неї, що мені хотілося б більше часу приділяти собі, піти на спорт або на курси, поки нема нагоди вертатись на роботу, ба в мене зараз навіть немає часу відвідати перукарню. В усіх підручниках кажуть - мами піклуйтесь про себе, любіть себе, приділяйте собі максимум часу тоді і діти ващі будуть щасливі....бугагага може це й працює в нормальних сім*ях, де є усі дідусі бабусі, готові прийти на виручку і посидіти, погуляти з дитиною півдня, ато і день, аби мама могла трохи видохнути і позайматись собою. Але, то точно не про нас. При тому при всьому моя мама чудово порається з малим, але кожен раз доводить мене до сказу запитаннями у що його вдягти та чим його нагодувать....Саме смішне те, що в результаті вдягає зовсім не те, що я порадила і годує зовсім не тим, що я казала...*завіса* Дуже сильно думаю про няню, але. Так не хочеться пускати чужу людину в сім*ю та й усіми цими історіями про нянь.
Згадала, що по суті поки малий ріс із ним гуляли на вулиці тато або баба лічені рази, весь час я як піонер.
Общєм, на фоні всього того стало мені якось сумно, а ще пломба із зуба випала та машині треба гальмівні колодки міняти, тобто я взагалі лишилась засобу пересування, бо їздити громадським транспортом із малим далі ніж дві зупинки для мене адок. На горизонті маячить днюха, але мені вже навіть якось пофіг. Добре хоч малого трошки із зубами попустило, то він може займатись вдасними справами, а не висіти весь день на мені. Лишилось дочекатись верхніх ікол і буде нам щастя.
ПС: А вчора я епічно провтикала зняття в музлі, бо...пам пам пам мама подумала, що мені на 17:30, а не на 16:45 і їхала до мене на розслабоні, ще й сіла не на ту маршрутку. Хотіла я походити на сальфєджио....нуну
Згадала, що по суті поки малий ріс із ним гуляли на вулиці тато або баба лічені рази, весь час я як піонер.
Общєм, на фоні всього того стало мені якось сумно, а ще пломба із зуба випала та машині треба гальмівні колодки міняти, тобто я взагалі лишилась засобу пересування, бо їздити громадським транспортом із малим далі ніж дві зупинки для мене адок. На горизонті маячить днюха, але мені вже навіть якось пофіг. Добре хоч малого трошки із зубами попустило, то він може займатись вдасними справами, а не висіти весь день на мені. Лишилось дочекатись верхніх ікол і буде нам щастя.
ПС: А вчора я епічно провтикала зняття в музлі, бо...пам пам пам мама подумала, що мені на 17:30, а не на 16:45 і їхала до мене на розслабоні, ще й сіла не на ту маршрутку. Хотіла я походити на сальфєджио....нуну