Ми те, що ми їмо або як у мене їде дах
Десь кілька років тому, а особливо під час планування вагітності у мене раптово виникла певна шиза щодо правильності харчування. Ну так, я практично за рік вирівняла споживання продуктів, майже повністю перейшовши на світлу сторону зож-у. У процесі ж часто-густо відчувала своєрідний сором за кожний випитий келих пива або шматок чіпсів, які чоловік дуже полюбляє і тягає додому за будь-якої нагоди. Інколи також бувало невимовно важко встояти і не з'їсти якоїсь гидоти навіть якщо не можна, але дуже кортить, аж руки пітніють, збити оскомину, а потому страждати від сорому за свою слабкість. Хоча по суті нічого страшного не відбудеться, грім не гряне і земля не піде з-під ніг. Так, коли була в положенні якось наїлася лікарської ковбаси, а пізніше до мене прийшла моя совість і ну мене гризти. Це ж типу ковбаса, мікс із найогидніших харчових хімікатів, без будь яких ознак м'яса, але, зараза, така смачна. Навіть кішка моя це лайно не споживає, а я взяла і вперла грам двісті.
У санаторії психолог розповідала нам про те, що не варто соромитись власних харчових поривів, особливо коли чекаєш на поповнення та й у звичному своєму стані теж не бажано, бо запустивши таку программу - тіло може почати банально мститись тобі за такі душевні перекоси. Типу, якщо їси тортики і тобі соромно - організм у паніці починає набирати вагу, так би мовити, на майбутнє, а раптом більше не дадуть. Тут працює схожа схема. Якщо їси якусь гидоту, тобі соромно і ти чекаєш коли тобі погіршає, то скоріш за все дочекаєшся. Така чиста психосоматика. Звісно я тут не ратую за всеядність і фастфуд, але певна рація у настрої є. Також, якщо вірити спостережнням, то людський організм після 30 на хвилі біологічного відкату стає таким самим чутливим, як і в дитини до семи років. Тому, якшо до цього часу не взятись за голову можуть повилазити усілякі хворі і хроніка і тоді вже доведеться лікуватись і ставати здоровим не за покликанням власного серця, а через необхідність.
От ,власне, ніколи не мала особливого смаку до солодощів, а коли стала при надії мене наче підмінили. Не можу сказати, що за цей період мене спіткали якісь хитрі харчові девіації, але цукру я раптом стала їсти набагато більше, особливо того не соромлячись. При вигляді цукерки, шоколадки або тістечка просто втрачала волю. Мене навіть лякали, що тепер дана харчова особливість лишиться зі мною назавжди, але ттт за півроку цукрова лихоианка мене повністю полишила, як і перманентний голод.
Вже пізніше я прослухала вебінар про правила харчування дитини від 0 до 3 років і в тому числі там йшлося про раціон вагітної та годуючої мами. Ця інформація повністю перекреслила мої такі надійні уявлення про здорове харчування і, власне, віру якою я жила весь цей час, пишаючись тим, що я така молодець. Більше того, з тих пір в моєму мозку проросло насіння параної, що наприклад, - так, авжеж, я вживаю вівсянку кожного дня, та яке це має значення якщо достеменно невідомо хто і за яких умов її вирощував та обробляв для продажу, так я їм м'ясо або сир, та хіба зараз тварини і кисломолочна продукція не виробляються за допомогою всіляких хімічних хитрощів і сладних технологічних процесів. О боже, а скільки я зжерла печива і білого хліба під час вагітності, а це ж найстрашніше зло. Навіть кілька разів їла у Маку та відбирала у чоловіка чіпси, попкорн. Як далі жити?! До слова на Тімосі ці огріхи мого харчування допоки ніяк не відображались, ну звісно із моменту отримання такої інфи я сильно засумвала і змусила себе взятись за розум. Замінивши усі доступні солодощі на сухофрукти, а якщо сильно припікає - роблю домашню випічку: вівсяне печиво, шарлотка та сирна запіканка наразі мої коронні страви-порятунок. Одного разу був бананово-горіховий пиріг та брауні, але це скоріше святкова втіха ніж повсякденний смаколик, все таки какао та масло треба дозувати. Какао як виявилось теж зло, бо по суті є геномодифікованим як і соя, а я ж її так полюбила за останні кілька років, по суті краще вже кава. От від неї я вже навряд чи коли відмовлюсь, хоч стріляйте.
Із напоїв у сміття також потрапили соки-води, компот на разі просто побавитись бо там теж цукор, а це типу теж не ок. Лишаються трав*яні чаї і водичка, не такий вже сумний вибір, якщо є звичка. Хліб їмо лише засушений у тостері, зазвичай з висівками, в перспективі хочеться перейти на бездріжжову випічку, але вона якась не дуже дешева і треба дивитись чи не легше буде робити її силоміць. Бо з кисломолочкою я вже достеменно розібралась, маю перевіреного дилера, навіть козине молоко знаю де взяти. Тож зробити йогурт або сир для мене вже не є проблемою. А ще відкрила для себе от такий крутий сайт із заквасками - http://zakvaskin.com.ua/ - і упоролась по сироваренню. Розпочали із простого - зробили Філадельфію, бо ж вона зара у магазинах дурних грошей вартує, а тут 50 грн за 3 літри молока + 17 грн закваска + фермент і маєш велику каструлю смачного ніжного сиру. Любителям дуже рекомендую. В перспективі хочу спробувати зробити твердий сир, але на це знадобиться більше часу та натхнення. Подивимось.
Наразі головним демоном спокусником для мене лишається чоловік, бо всі мої прагнення до зожного харчування обходять його стороною, особливо не зачіпаючи. І в нас у холодильнику все ще час від часу гостює копчена ковбаса, майонез, кетчуп, чіпси та різноманітні цукерки-пундики. Не те шоб мені сильно хотілося того добра, скоріше навпаки. І тут виникає проблема, як відібрати у мужчини усе це багатство і навчити харчуватись більш виважено. Звісно ні про яку вівсяночку на сніданок тут і близько не йдеться, бо це фуфуфу, тож хитра я просто ліплю вівсяне печиво або змішую гранолу, яка заходить чоловікові на ура. Ковбасу час від часу вдається замінти запеченим шматком м*яса зі спеціями, а от майонезу я весь час програю, він повертається у наш холодильник як бумеранг, навіть якщо здається, що ми його не купували у крамниці, а стару пачку викинули, відкриваєш дверцята, а він знову там. Загадка.
Так от прочитавши і прослухавши купу інфи про їжу і як привчати маленьку людину до неї у мене трохи поїхав дашок. Тепер мені весь час здається, що я сама харчуюсь неправильно. Хоча впринципі нічого шкідливого не їм. Вже майже рік я хожу по магазинах, читаю етикетки продуктів і тихо офігіваю скільки всякого лайна кладуть у найпростіщі, найелементарніші продукти, які зазвичай купуєш із заплющенними очима навіть не читаючи складові. Як їм вдається напхати таку кількість емульгаторів, барвників, ароматизаторів та консервантів у примітивні продукти. Із того всього виходить, що 85% усіх харчів, які пропонуються у спермаркетах їсти просто небезпечно. Мене таке відкриття свого часу неабияк шокувало. А що ж тоді їсти? Якщо додати до всього того мою хронічну алергію, часом, хочеться просто сісти і заплакати, або вдаритись у якийсь глухий дауншифтінг. Поїхати подалі від цивілізації, завести власне господарство, сад та город. Або загубитись у темному лісі полюючи і харчуючись корінцями і ягідками....