(no subject)
хворобливе есе на філософію науки
На межі 20го і 21го століть інтернет уплівся у людську повсякденність так само як колись у них увійшли телебачення і телефон. У інтернеті можна віднайти відповіді на майже будь-яке запитання,яке може поставити нам повсякдення - від того яка погода буде завтра, до того як влаштований всесвіт. Метою науки завжди було пізнавати світ і давати відповіді на запитання, які ставить перед людством саме буття. Яким чином переплітаються інтернет і наука у сьогденні, і які перспективи несе використання інтернету великій науці???
На перший погляд це питання може видатися риторичним, адже здавалося, як можна поєднати інтернет, у його звичному розважальному аспекті і серйозну науку, яка є першорушієм прогресу людства? Тому, як на мене це питання є однозначно питанням такої дисципліни як філософія науки, адже саме ця дисципліна має повне право займатися питаннями на кшталт що таке наука, як вона працює і що охоплює спектр наукових знань? Саме тому, мені хотілося підійти до проблеми взаємопов’язуваності інтернету і науки з точки зору філософії науки.
Відслідковуючи взаємодії інтернету та науки я наштовхнувся на досить цікаве поняття «науки 2.0», поступово розкриваючи яке у даному есе, я спробую описати взаємозв’язок двох понять. Методологічно я буду досліджувати поняття «наука 2.0» і поступово викристалізую це поняття яке як на мене, найбільш чітко описує новітні тенденції науки та перспективи взаємодії інтернету та науки в цілому.
Отже, поняття «наука 2.0» було привнесене у сучасний дискурс як похідне від поняття «веб 2.0». Веб 2.0 означало своєрідне переформатування мережі інтернет, більшу соціальну ангажованість інтернету, можливість користувачам самим приєднуватися до дискусій і створення істин і смислів real-time, бути включеним у вирішення тієї чи іншої проблеми, ділитися знаннями з однодумцями. Лише з другої спроби, інтернету вдалося реалізувати те, яким чином він задумувався від самого початку - як відкрита цифрова база данних, адже до цього моменту, закритість доступу ресурсів змушувала більшість людей бути лише пасивними учасниками-читачами, і лише невеликій групі «посвячених» програмістів модерувати інформаційний потік, що стає доступним у інтернеті. Такий розрив був пов’язаний зі складністю та інноваційністю самого оперування потоком інформації у інтернеті, але сьогодні зручність інтерфейсів дозволяє будь-кому доєднатися своїм знаннями до всесвітніх знань.
Варто звернути також увагу на другу назву інтернету - WWW (World Wide Web) - Всесвітньо розповсюджена мережа. Тут варто звернути увагу на останнє слово - мережа, яке містить подвійний смисл. Бо по-перше, вона впутує в себе, як павутина павука, захоплює і вже не відпускає, і у цьому ховається ризик інтернету, а по-друге мережа, як структура, асоціативний ряд. Також поняття мережі використовується у соціальному аспекті - мережею пов’язані ідентичні субстанції та індивіди ( як наприклад мережа магазинів, тощо). Це підкреслює той вимір людського буття, який у повсякденні називають зв’язки - можливості доступу та контакти між людьми. І саме у таких модусах інтернет є корисним для сучасної науки.
Що я маю на увазі? Інтернет можна порівняти з всесвітньою бібліотекою та телефонною книгою, у яку можуть бути внесені усі, хто якимось чином залишив свій відбиток у мережі. А специфіка науки полягає якраз у тому, щоб постійно бути залученим до знань, які містяться у бібліотеці, та перебувати у науковому дискурсі - тобто постійному діалозі з колегами. Інтернету вдалося поєднати обидві ці потреби для науковця у одній упаковці. І поняття «науки 2.0» розкриває різноманітні горизонти залучення усе більше науковців до цієї бібліотеки та телефонної книги. І яким чином сучасному науковцю варто залучатися безпосередньо до цього дискурсу.
До чого призводить таке об’єднання вимірів наукового життя за допомогою інтернету? Відповідь на це питання є водночас і оптимістичною і песимістичною. Адже цілеспрямоване залучення науки, як продукта методичної праці та мислення науковця до інтернету відкриває перед ним абсолютно нові горизонти пізнання. Коли раніше, аби порахувати якусь формулу йому доводилося самотужки втрачати дні, місяці, а то і роки, то тепер, колективний розум здатен вирішити це питання за лічені години. Якщо колись аби стати всесвітньовідомим світилом необхідно було працювати усе життя, то тепер так само за лічені години можна заслужити слави визнаного спеціаліста у тій чи іншій царині науки на весь світ. Якщо раніше, аби дізнатися про те, що нового відбувається у лабораторіях Масачусетського технологічного університету необхідно було чекати наступного випуску «Science», аби взагалі ніколи не дізнатися, то тепер досить натиснути на мишку і подивитися все вочевидь завдяки веб-камері.Раніше аби вживу побачити виступ Річарда Рорті чи Ноама Хомськи люди долали сотні кілометрів, то тепер ви самі можете задати йому будь-яке питання завдяки онлайн-конференції.
Ці всі приклади доводять наскільки сильно науковий дискурс стає міцносплетеним у єдине ціле. Це стало можливим завдяки тому, що єдиним workplace науковця може бути виключно його лептоп - цього досить, аби отримати освіту, прочитати книги, дослідити якусь проблему та бути визнаним спеціалістом у цій царині.
Але з іншого боку, хіба такий підхід не зруйнує усі можливі форми існування науки, такі як університет, науковий журнал, конференція перенесши їх у вимір віртуальності - другу похідну від ідеального, і першу від реальності? Чи потрібно буде тепер отримувати диплом того ж самого Масачусетського технологічного університету аби бути визнаним фізиком-ядерщиком? Чи буде тепер цінність Нобелівської премії такою ж як раніше, коли на наступний день твою теорію може спростувати в мережі якийсь Джо з Алабами? Чи не руйнує це науку взагалі?
Безперечно, використання інтернету у науці руйнує усі інституційні підвалини науки, але варто задуматися над тим, для чого ці засади створювалися? Хіба університет не створювався як простір для спілкування науковців з науковцями, навчання наступних поколінь однодумців? Хіба бібліотеки не створювалися колись як бази данних? Інтернет робить це все значно комфортнішим, нігіліючи тілесне існування індивіда замінюючи його мережним. Тепер немає необхідності долати реальний простір аби долучитися до спадшини Канта, тепер нема необхідності вставати рано вранці аби послухати лекції викладача - їх можна переглянути в інтернеті. Це все дає надзвичайну свободу і з тим самим несучи і одвічні підводні камені цієї свободи.
Але хіба досі наука для пересічного жителя планети Земля не асоціювалася з каналом «Discovery» журналом «National Geographic», а не з тим чим вона є насправді? Адже цей самий перший зустрічний так досі і не пізнав суті науки як нестримного пошуку істини, як виходу свідомості з логічних парадоксів, які нам постійно надає буття. Як своєрідного пориву духу науковця, який прагне бути першопроходцем, з усіма ризиками цього першопроходу заради привнесення крихти нового знання усьому людству з метою зробити цей світ краще! Але це людство ніби за мановінням чарівної палички сприймає усе абсолютно навпаки, сприймаючи благо за істину, яку у той же час руйнує. Адже не переживши самому антарктичну зиму, ти ніколи не зрозумієш насправді якою вона є для цієї конкретної людини, і навіть пізнавши антарктичну зиму цієї людини ти не дізнаєшся якою є ця антарктична зима насправді. Це якийсь злобний парафраз правила Горгія, але у не онтологічному, а гносеологічному модусі. Але яким чином форма вираження цієї суті зміниться разом з інтернетом?
Мені здається, що суть наступного покоління науки полягає у тому, що вона усе більше акцентує увагу на самій людській сутності та проблемі, яка є безпосередньо включена у світ, як проблема для цієї конкретної людської суб’єктивності, демонструючи тим самим усе більше, що дуже багато речей, які здавалося б реально нас оточують є лише продуктами і витворами таких самих людей як і ми самі. Та сама наука, що вона представляє собою без жодного науковця?? Лише пусте поняття. Але у такому людина водночас і возвеличується і обезличується. Адже яка мені різниця хто відповість на моє питання, мені важливо знати відповідь - чому хрущі літають лише в травні, і бажано дізнатися її прямо зараз, адже з часом я можу просто забути своє запитання. Це змушує людину мислити саму, стверджуючи ту кантівську заповідь, про яку він писав у «Що таке Просвітництво?» залишивши людину зі світом сам на сам. Але знову ж таки за Кантом, хіба людина колись мала змогу у своєму пізнанні вийти за рамки самої себе і пізнати речі такими, які вони є?
Отже, у цьому дещо риторичному есе, я намагався прояснити для себе яким чином вплине інтернет на науку у зв’язку з розвитком тенденцій, які отримали назву «науки 2.0». Очевидно, що це новий вимір існування не лише науки, але й усього людства, який є досі незрозумілим та непроясненим. Мені вдалося радше поставити більше запитань, аніж дати відповідей і прогнозів стосовно цього поєднання, але тим не менше навіть такий текст піднімає цю проблему на інший рівень, тим самим даючи їй змогу якимось чином вирішитися на наступному рівні знання.
На межі 20го і 21го століть інтернет уплівся у людську повсякденність так само як колись у них увійшли телебачення і телефон. У інтернеті можна віднайти відповіді на майже будь-яке запитання,яке може поставити нам повсякдення - від того яка погода буде завтра, до того як влаштований всесвіт. Метою науки завжди було пізнавати світ і давати відповіді на запитання, які ставить перед людством саме буття. Яким чином переплітаються інтернет і наука у сьогденні, і які перспективи несе використання інтернету великій науці???
На перший погляд це питання може видатися риторичним, адже здавалося, як можна поєднати інтернет, у його звичному розважальному аспекті і серйозну науку, яка є першорушієм прогресу людства? Тому, як на мене це питання є однозначно питанням такої дисципліни як філософія науки, адже саме ця дисципліна має повне право займатися питаннями на кшталт що таке наука, як вона працює і що охоплює спектр наукових знань? Саме тому, мені хотілося підійти до проблеми взаємопов’язуваності інтернету і науки з точки зору філософії науки.
Відслідковуючи взаємодії інтернету та науки я наштовхнувся на досить цікаве поняття «науки 2.0», поступово розкриваючи яке у даному есе, я спробую описати взаємозв’язок двох понять. Методологічно я буду досліджувати поняття «наука 2.0» і поступово викристалізую це поняття яке як на мене, найбільш чітко описує новітні тенденції науки та перспективи взаємодії інтернету та науки в цілому.
Отже, поняття «наука 2.0» було привнесене у сучасний дискурс як похідне від поняття «веб 2.0». Веб 2.0 означало своєрідне переформатування мережі інтернет, більшу соціальну ангажованість інтернету, можливість користувачам самим приєднуватися до дискусій і створення істин і смислів real-time, бути включеним у вирішення тієї чи іншої проблеми, ділитися знаннями з однодумцями. Лише з другої спроби, інтернету вдалося реалізувати те, яким чином він задумувався від самого початку - як відкрита цифрова база данних, адже до цього моменту, закритість доступу ресурсів змушувала більшість людей бути лише пасивними учасниками-читачами, і лише невеликій групі «посвячених» програмістів модерувати інформаційний потік, що стає доступним у інтернеті. Такий розрив був пов’язаний зі складністю та інноваційністю самого оперування потоком інформації у інтернеті, але сьогодні зручність інтерфейсів дозволяє будь-кому доєднатися своїм знаннями до всесвітніх знань.
Варто звернути також увагу на другу назву інтернету - WWW (World Wide Web) - Всесвітньо розповсюджена мережа. Тут варто звернути увагу на останнє слово - мережа, яке містить подвійний смисл. Бо по-перше, вона впутує в себе, як павутина павука, захоплює і вже не відпускає, і у цьому ховається ризик інтернету, а по-друге мережа, як структура, асоціативний ряд. Також поняття мережі використовується у соціальному аспекті - мережею пов’язані ідентичні субстанції та індивіди ( як наприклад мережа магазинів, тощо). Це підкреслює той вимір людського буття, який у повсякденні називають зв’язки - можливості доступу та контакти між людьми. І саме у таких модусах інтернет є корисним для сучасної науки.
Що я маю на увазі? Інтернет можна порівняти з всесвітньою бібліотекою та телефонною книгою, у яку можуть бути внесені усі, хто якимось чином залишив свій відбиток у мережі. А специфіка науки полягає якраз у тому, щоб постійно бути залученим до знань, які містяться у бібліотеці, та перебувати у науковому дискурсі - тобто постійному діалозі з колегами. Інтернету вдалося поєднати обидві ці потреби для науковця у одній упаковці. І поняття «науки 2.0» розкриває різноманітні горизонти залучення усе більше науковців до цієї бібліотеки та телефонної книги. І яким чином сучасному науковцю варто залучатися безпосередньо до цього дискурсу.
До чого призводить таке об’єднання вимірів наукового життя за допомогою інтернету? Відповідь на це питання є водночас і оптимістичною і песимістичною. Адже цілеспрямоване залучення науки, як продукта методичної праці та мислення науковця до інтернету відкриває перед ним абсолютно нові горизонти пізнання. Коли раніше, аби порахувати якусь формулу йому доводилося самотужки втрачати дні, місяці, а то і роки, то тепер, колективний розум здатен вирішити це питання за лічені години. Якщо колись аби стати всесвітньовідомим світилом необхідно було працювати усе життя, то тепер так само за лічені години можна заслужити слави визнаного спеціаліста у тій чи іншій царині науки на весь світ. Якщо раніше, аби дізнатися про те, що нового відбувається у лабораторіях Масачусетського технологічного університету необхідно було чекати наступного випуску «Science», аби взагалі ніколи не дізнатися, то тепер досить натиснути на мишку і подивитися все вочевидь завдяки веб-камері.Раніше аби вживу побачити виступ Річарда Рорті чи Ноама Хомськи люди долали сотні кілометрів, то тепер ви самі можете задати йому будь-яке питання завдяки онлайн-конференції.
Ці всі приклади доводять наскільки сильно науковий дискурс стає міцносплетеним у єдине ціле. Це стало можливим завдяки тому, що єдиним workplace науковця може бути виключно його лептоп - цього досить, аби отримати освіту, прочитати книги, дослідити якусь проблему та бути визнаним спеціалістом у цій царині.
Але з іншого боку, хіба такий підхід не зруйнує усі можливі форми існування науки, такі як університет, науковий журнал, конференція перенесши їх у вимір віртуальності - другу похідну від ідеального, і першу від реальності? Чи потрібно буде тепер отримувати диплом того ж самого Масачусетського технологічного університету аби бути визнаним фізиком-ядерщиком? Чи буде тепер цінність Нобелівської премії такою ж як раніше, коли на наступний день твою теорію може спростувати в мережі якийсь Джо з Алабами? Чи не руйнує це науку взагалі?
Безперечно, використання інтернету у науці руйнує усі інституційні підвалини науки, але варто задуматися над тим, для чого ці засади створювалися? Хіба університет не створювався як простір для спілкування науковців з науковцями, навчання наступних поколінь однодумців? Хіба бібліотеки не створювалися колись як бази данних? Інтернет робить це все значно комфортнішим, нігіліючи тілесне існування індивіда замінюючи його мережним. Тепер немає необхідності долати реальний простір аби долучитися до спадшини Канта, тепер нема необхідності вставати рано вранці аби послухати лекції викладача - їх можна переглянути в інтернеті. Це все дає надзвичайну свободу і з тим самим несучи і одвічні підводні камені цієї свободи.
Але хіба досі наука для пересічного жителя планети Земля не асоціювалася з каналом «Discovery» журналом «National Geographic», а не з тим чим вона є насправді? Адже цей самий перший зустрічний так досі і не пізнав суті науки як нестримного пошуку істини, як виходу свідомості з логічних парадоксів, які нам постійно надає буття. Як своєрідного пориву духу науковця, який прагне бути першопроходцем, з усіма ризиками цього першопроходу заради привнесення крихти нового знання усьому людству з метою зробити цей світ краще! Але це людство ніби за мановінням чарівної палички сприймає усе абсолютно навпаки, сприймаючи благо за істину, яку у той же час руйнує. Адже не переживши самому антарктичну зиму, ти ніколи не зрозумієш насправді якою вона є для цієї конкретної людини, і навіть пізнавши антарктичну зиму цієї людини ти не дізнаєшся якою є ця антарктична зима насправді. Це якийсь злобний парафраз правила Горгія, але у не онтологічному, а гносеологічному модусі. Але яким чином форма вираження цієї суті зміниться разом з інтернетом?
Мені здається, що суть наступного покоління науки полягає у тому, що вона усе більше акцентує увагу на самій людській сутності та проблемі, яка є безпосередньо включена у світ, як проблема для цієї конкретної людської суб’єктивності, демонструючи тим самим усе більше, що дуже багато речей, які здавалося б реально нас оточують є лише продуктами і витворами таких самих людей як і ми самі. Та сама наука, що вона представляє собою без жодного науковця?? Лише пусте поняття. Але у такому людина водночас і возвеличується і обезличується. Адже яка мені різниця хто відповість на моє питання, мені важливо знати відповідь - чому хрущі літають лише в травні, і бажано дізнатися її прямо зараз, адже з часом я можу просто забути своє запитання. Це змушує людину мислити саму, стверджуючи ту кантівську заповідь, про яку він писав у «Що таке Просвітництво?» залишивши людину зі світом сам на сам. Але знову ж таки за Кантом, хіба людина колись мала змогу у своєму пізнанні вийти за рамки самої себе і пізнати речі такими, які вони є?
Отже, у цьому дещо риторичному есе, я намагався прояснити для себе яким чином вплине інтернет на науку у зв’язку з розвитком тенденцій, які отримали назву «науки 2.0». Очевидно, що це новий вимір існування не лише науки, але й усього людства, який є досі незрозумілим та непроясненим. Мені вдалося радше поставити більше запитань, аніж дати відповідей і прогнозів стосовно цього поєднання, але тим не менше навіть такий текст піднімає цю проблему на інший рівень, тим самим даючи їй змогу якимось чином вирішитися на наступному рівні знання.