Нам пишуть
Дорога редакциє,
Я довго думала, перед тим як вам написати, і переживала чи не буде мій лист дуже наглим. Бо ви певно маєте троха роботи і не маєте часу читати листи читачів. Але я давно передплачую вашу газету, і вона дуже файна. І коштує 3.69 на місяць, то я рішила, що за рік то получається 44.28 грн, і що за ті гроші ви приділите мені трошки часу і прочитаєте мого листа і може надрукуєте на сторінках газети.
Я хочу вам сказати, що почалася осінь і мені дуже сумно. Нє, я люблю осінь, бо вже не жарко, і вже можна не гнати корову на пасовисько, а тільки припинати її на ближньому вигоні або кинути соломи в корито. А ще я люблю осінь, бо восени кінчаються городи - ми вже викопали половину бараболі і ше лишився борак. Борака небагато, тіко півгектара. За пару днів то зробимо і буде всьо.
Але осінню мені чогось завжди робиться сумно. Спочатку сумно через те, що всі дітиска йдут до школи і в дєтсад. І так жалько за тими роками, які колись були, коли я маленькою ходила до школи, і мама робила мені канапку, а бабця зав”язувала два бантіки, і така файна я взувала гумаки і йшла до школи. Часом зранку стояв такий туман сильний і я йшла спочатку по росі без пасовисько, потім через жилізну кладку і на друге пасовисько, а потім дорогою ще два кілометри і вже потім попри церкву до школи. Я все дуже спішила, щоби встигнути на урок, бо наша вчителька Дарія Петрівна дуже сварилася, на тих, хто спузнилися і била по пальцях лінійкою. А коли верталася назад додому, то вже не спішила. Збирала каштани, що впали, робила букети з листя, йшла поволи, думала про багато всього. Так гарно було. І я знала, що коли прийду додому, буде багато роботи, тому дуже не спішила.
А потім я скінчила школу, дев’ятий клас. Мала усі п’ятірки, тілько четвірку з труда і фізкультури і трійку з фізики і математики і ще хімії. Пройшло літо і почалася осінь, і я не сумувала, бо не мала часу. Треба було вставати в п”ятій ранку, щось їсти, вдіватися, і йти на шосту на автобус. В сьомій я вже була в місті, а на восьму починалися пари в училищі. Другий автобус зі села йшов в восьмій годині, і я б тоді не встигла. Тому я йшла на перший. Вчилася я добре, мені подобалося всьо що нас вчили. А не подобалося, що треба було вчити математику, бо ті хто хочуть бути продавчицями мають добре знати вміти рахувати. Так пройшло три роки. На шосту на автобус, в четвертій автобус з міста. Вдома перевдялася - і скоро на город. А коли зима - то до худоби чи щось мамі по хаті помагала.
У неділю ще з малого ходила до церкви. Служба Божа була чотири години. А потім з мамою йшли в гості до родини. А ввечері я відпрошувалася на танці.
Танці найліпші були осінню. Бо літом дуже жарко, зимою холодно, навесні або мокро, або так наробишся на тім городі, що сил нікуди йти нема. А осінню ще не сильно холодно, і можна показати нові чоботи, які ти купила. І ще хлопці додому проводжають, бо темно на вулиці і страшно йти попри пси і цвинтар.
На танцях осінню я познакомилася зі своїм Міськом. Файний такий хлопець, високий, на сварщика вчився. Тато його трактора має. Мені він зразу сподобався. А я йому. Потанцювали два рази, провів мене додому, і навіть не поцілував - такий встидливий був. А через два тижні сватів заслав - не такий вже й несміливий, як здалося зразу.
І почалося моє замужнє життя. І ніц доброго в ному оказалося нема. Роботи багато, всьо робити треба. Тепер і худоби більше, бо як би дві сім’ї у нас на подвірю, і робити можуть більше. І Місько взяв в оренду ше одного города, бо треба щось тій худобі їсти дати. Тато купив коня - сірій кобилі до пари... На науку я вже не їжджу, бо всьо вже вивчила. На дискотеки не ходжу. Не пасує жонатій молодиці туда ходити. Працюю в магазині на чверть ставки, тільки два дні на тиждень. Місько працює сварщиком і на городі мені помагає. А я всьо на городі, і їсти варю на всіх, бо мама вже стара і не справляється, їй тяжко. Прийшла осінь, мені хочеться піти десь погуляти, з коліжанками побалакати. А балакати нема з ким. Бо одна в столицю поїхала, вона там має якогось, і живе з ним разом, А інша - пані велика стала. Пішла заміж за сина голови сільради і тепер на ланосі їздить, з салону, і з такими як я не балакає. А третя має двойню, їй нема коли ходити в гості і гостей приймати.
А ще хочу поїхати до міста, по базарі походити, купити якісь нові капці. Але мама і чоловік кажуть, що нашо мені в селі капці. І то правда. До церкви в мене є одні, а на роботі хто там за прилавок дивиться.
Ніякого життя в мене духовного, тільки телевізор дивлюся - такі файні російськ серіали тепер показують, і ще вашу газету читаю і плачу. Бо так вже сумно і так гарно написано. І так мені шкода тих ваших жіночок про які ви пишете. Таке то в них життя сумне, майже як у мене...
І шо я хочу сказати, зараз осінь, так сумно за прожитими роками і за тими гарними днями осінніми, що колись були... І я не знаю, як зробити так, щоб хоч трохи стало веселіше. Каже мама, що треба молитися і не балакати дурниць. Бо то село і тут треба робити, а не умнічати і не духовнічати. І мама правду каже, тілько я щось не можу заспокоїтися. І тому рішила написати вам, бо може ви щось порадите, що мені робити.
Дуже вам дякую, і всього найкращого.
З повагою, Валька Херувим.
Я довго думала, перед тим як вам написати, і переживала чи не буде мій лист дуже наглим. Бо ви певно маєте троха роботи і не маєте часу читати листи читачів. Але я давно передплачую вашу газету, і вона дуже файна. І коштує 3.69 на місяць, то я рішила, що за рік то получається 44.28 грн, і що за ті гроші ви приділите мені трошки часу і прочитаєте мого листа і може надрукуєте на сторінках газети.
Я хочу вам сказати, що почалася осінь і мені дуже сумно. Нє, я люблю осінь, бо вже не жарко, і вже можна не гнати корову на пасовисько, а тільки припинати її на ближньому вигоні або кинути соломи в корито. А ще я люблю осінь, бо восени кінчаються городи - ми вже викопали половину бараболі і ше лишився борак. Борака небагато, тіко півгектара. За пару днів то зробимо і буде всьо.
Але осінню мені чогось завжди робиться сумно. Спочатку сумно через те, що всі дітиска йдут до школи і в дєтсад. І так жалько за тими роками, які колись були, коли я маленькою ходила до школи, і мама робила мені канапку, а бабця зав”язувала два бантіки, і така файна я взувала гумаки і йшла до школи. Часом зранку стояв такий туман сильний і я йшла спочатку по росі без пасовисько, потім через жилізну кладку і на друге пасовисько, а потім дорогою ще два кілометри і вже потім попри церкву до школи. Я все дуже спішила, щоби встигнути на урок, бо наша вчителька Дарія Петрівна дуже сварилася, на тих, хто спузнилися і била по пальцях лінійкою. А коли верталася назад додому, то вже не спішила. Збирала каштани, що впали, робила букети з листя, йшла поволи, думала про багато всього. Так гарно було. І я знала, що коли прийду додому, буде багато роботи, тому дуже не спішила.
А потім я скінчила школу, дев’ятий клас. Мала усі п’ятірки, тілько четвірку з труда і фізкультури і трійку з фізики і математики і ще хімії. Пройшло літо і почалася осінь, і я не сумувала, бо не мала часу. Треба було вставати в п”ятій ранку, щось їсти, вдіватися, і йти на шосту на автобус. В сьомій я вже була в місті, а на восьму починалися пари в училищі. Другий автобус зі села йшов в восьмій годині, і я б тоді не встигла. Тому я йшла на перший. Вчилася я добре, мені подобалося всьо що нас вчили. А не подобалося, що треба було вчити математику, бо ті хто хочуть бути продавчицями мають добре знати вміти рахувати. Так пройшло три роки. На шосту на автобус, в четвертій автобус з міста. Вдома перевдялася - і скоро на город. А коли зима - то до худоби чи щось мамі по хаті помагала.
У неділю ще з малого ходила до церкви. Служба Божа була чотири години. А потім з мамою йшли в гості до родини. А ввечері я відпрошувалася на танці.
Танці найліпші були осінню. Бо літом дуже жарко, зимою холодно, навесні або мокро, або так наробишся на тім городі, що сил нікуди йти нема. А осінню ще не сильно холодно, і можна показати нові чоботи, які ти купила. І ще хлопці додому проводжають, бо темно на вулиці і страшно йти попри пси і цвинтар.
На танцях осінню я познакомилася зі своїм Міськом. Файний такий хлопець, високий, на сварщика вчився. Тато його трактора має. Мені він зразу сподобався. А я йому. Потанцювали два рази, провів мене додому, і навіть не поцілував - такий встидливий був. А через два тижні сватів заслав - не такий вже й несміливий, як здалося зразу.
І почалося моє замужнє життя. І ніц доброго в ному оказалося нема. Роботи багато, всьо робити треба. Тепер і худоби більше, бо як би дві сім’ї у нас на подвірю, і робити можуть більше. І Місько взяв в оренду ше одного города, бо треба щось тій худобі їсти дати. Тато купив коня - сірій кобилі до пари... На науку я вже не їжджу, бо всьо вже вивчила. На дискотеки не ходжу. Не пасує жонатій молодиці туда ходити. Працюю в магазині на чверть ставки, тільки два дні на тиждень. Місько працює сварщиком і на городі мені помагає. А я всьо на городі, і їсти варю на всіх, бо мама вже стара і не справляється, їй тяжко. Прийшла осінь, мені хочеться піти десь погуляти, з коліжанками побалакати. А балакати нема з ким. Бо одна в столицю поїхала, вона там має якогось, і живе з ним разом, А інша - пані велика стала. Пішла заміж за сина голови сільради і тепер на ланосі їздить, з салону, і з такими як я не балакає. А третя має двойню, їй нема коли ходити в гості і гостей приймати.
А ще хочу поїхати до міста, по базарі походити, купити якісь нові капці. Але мама і чоловік кажуть, що нашо мені в селі капці. І то правда. До церкви в мене є одні, а на роботі хто там за прилавок дивиться.
Ніякого життя в мене духовного, тільки телевізор дивлюся - такі файні російськ серіали тепер показують, і ще вашу газету читаю і плачу. Бо так вже сумно і так гарно написано. І так мені шкода тих ваших жіночок про які ви пишете. Таке то в них життя сумне, майже як у мене...
І шо я хочу сказати, зараз осінь, так сумно за прожитими роками і за тими гарними днями осінніми, що колись були... І я не знаю, як зробити так, щоб хоч трохи стало веселіше. Каже мама, що треба молитися і не балакати дурниць. Бо то село і тут треба робити, а не умнічати і не духовнічати. І мама правду каже, тілько я щось не можу заспокоїтися. І тому рішила написати вам, бо може ви щось порадите, що мені робити.
Дуже вам дякую, і всього найкращого.
З повагою, Валька Херувим.