Японія в моїй голові
8 років тому нас пограбували. Дуже добре пам"ятаю той день. Субота, 10 ранку. Я пішла на консультацію перед іспитом. Зачинила будинок. Повернулася за годину - двері відчинені. Все в домі догори дриґом: у кожній кімнаті на підлозі по коліна речей - викинуто все з шаф, поличок, тумбочок, з диванів, кожна книжка витрушена і кинута на підлогу, порозстелювані ліжка. Гори одягу, паперів, посуду, всякого непотрібного дріб"язку, який збирається в хаті багатьма поколіннями. І дивний різкий запах оцту у всіх кімнатах.
Така от картина. Але я не кинулась виглядати злодіїв, не думала, що хтось може дати мені по голові, я не побігла перевіряти, чи на місці цінні речі.
Я стою посеред вітальні, а в голові одна думка - як це все поприбирати? Не те щоб я була лінива...
Подібне відчуття повернулося до мене сьогодні, по трьох днях інтенсивної Японії в онлайні Бі-Бі-Сі. Гори сміття, розруха, десятки тисяч загиблих, не менше тих, хто пропав безвісти, а у мене в голові она думка - як вони це приберуть?
Така от картина. Але я не кинулась виглядати злодіїв, не думала, що хтось може дати мені по голові, я не побігла перевіряти, чи на місці цінні речі.
Я стою посеред вітальні, а в голові одна думка - як це все поприбирати? Не те щоб я була лінива...
Подібне відчуття повернулося до мене сьогодні, по трьох днях інтенсивної Японії в онлайні Бі-Бі-Сі. Гори сміття, розруха, десятки тисяч загиблих, не менше тих, хто пропав безвісти, а у мене в голові она думка - як вони це приберуть?