aushwitz
Тепер, напевно, не час, та все ж.
Торік я з"їздила в минуле. В Аushwitz. Відчути усі тонкощі німецького концтабору допомогла погода. Ми в однакових поліетиленових плащах скидалися не то на в"язнів, яких водили територією, не то на вартових.
Не можу багато писати. Це треба бачити. Тож лишень кілька слів.
Крематорії, у яких все ще стоїть запах горілого (чи то самонавіювання?). Усе однакове. Рівне. Чисте. Німецька педантичність в усьому. Гора волосся за шклом. Гори посуду за іншим шклом. Гори годинників за третім. Гори дитячих черевиків за четвертим. А далі коридор. Вузький коридор, на стінах якого по обидва боки - фото тих, кому довелося тут бути не з власної волі. Люди, які, можливо, востаннє щось бачили. Скляні очі на обтягнутих шкірою кістках. І все ж вони красиві. Неймовірно красиві, бо справжні.
Як не дивно, але, кажуть, що німці - найпокірніші і наспокійніші тут туристи. Вони просять вибачення. Молоді німці спокутують провини предків.
Торік я з"їздила в минуле. В Аushwitz. Відчути усі тонкощі німецького концтабору допомогла погода. Ми в однакових поліетиленових плащах скидалися не то на в"язнів, яких водили територією, не то на вартових.
Не можу багато писати. Це треба бачити. Тож лишень кілька слів.
Крематорії, у яких все ще стоїть запах горілого (чи то самонавіювання?). Усе однакове. Рівне. Чисте. Німецька педантичність в усьому. Гора волосся за шклом. Гори посуду за іншим шклом. Гори годинників за третім. Гори дитячих черевиків за четвертим. А далі коридор. Вузький коридор, на стінах якого по обидва боки - фото тих, кому довелося тут бути не з власної волі. Люди, які, можливо, востаннє щось бачили. Скляні очі на обтягнутих шкірою кістках. І все ж вони красиві. Неймовірно красиві, бо справжні.
Як не дивно, але, кажуть, що німці - найпокірніші і наспокійніші тут туристи. Вони просять вибачення. Молоді німці спокутують провини предків.