У слід перемозі: Аткуда? Куда? Зачєм?
З вигляду зовсім не інозомець, він підійшов до мене і запитав:
- Do u speak English? or German?
- інглішлітлбіт, - кажу.
А він російською:
- скажитє, а ето чєй танк стоіт? совєцкій?
- та ніби так, - відповідаю.
- а гдє нємєцкіє? Што, развє нємєцкіх нє будєт?
- ггг, ноу, містер! Нє будєт.
Відійшов, а я подумала: а й справді, чого це в українському параді не їдуть німецькі танки? Несправедливість! Одного окупанта задовольнили, а іншого кинули на призволяще, виходить? А де татарські орди? Де армія Австро-Угорської імперії? Де бійці Пілсудського? Що за дискримінація? Де врешті-решт демократія?
А демократія, вона ж у кожного своя... як правда, як історія, як інтерес. Що святкуємо, панове? Перемогу тирана? Злочинця? Перемогу того, хто затіяв цю криваву гру? Звіра, який почав війну, який співпрацював з Гітлером - поділив із ним світ, а тоді образився за зраду і відгородився стіною людських тіл? З-за них спостерігав за реструктуризацією світу. Так, вони герої, бо терплячі, бо свято вірили. Але більше, ніж герої, вони - жертви. І досі їм цього не сказали. Хтось із них продовжуює вірити у свої випадкові подвиги, хтось збагнув, зневірився і замкнувся. Але їх і нині хочуть знищити, як тоді - у війну.
Ролик Президента: замість декорацій на задньому плані стоять ветерани. Їм усім щонайменше по 80 років. Дуже сподіваюся, що він записав вітання з першого разу. Інакше, чи потрібна їм така радість і шана - постояти за президентською спиною?
Ще один знак уваги: 100 грн, гречка, олія та чвертка горілки учасникам війни! Оце повага! Вчіться!
Категоричність властива лише дурням, завжди повторює мій тато. А я завжди не згодна. Йшла працювати на парад і чекала, що мене змусять вчепити чорно-помаранчеву стрічку на груди і скажуть називати війну Великою Вітчизняною... Думала, тоді гримну дверима і відмовлюся від такої роботи. Е ні! Не дочекалася. Моє обурення псевдосвятом пригасло, коли почитала закон, який звикла шанувати: Закон України про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 років: шанобливе ставлення до пам'яті про Перемогу і ветеранів Великої Вітчизняної війни є священним обов'язком держави і громадян України.
Свій обов'язок Президент енд Ко недовиконали. Шанобливим таке відзначення не назовеш. Урядова клоунада із попсовими безсутнісними стрічками, один танк, позірний феєрверк і лицемірство вподовж місяця в ефірі та на сторінках ЗМІ.
За що бермося, панове?
- Do u speak English? or German?
- інглішлітлбіт, - кажу.
А він російською:
- скажитє, а ето чєй танк стоіт? совєцкій?
- та ніби так, - відповідаю.
- а гдє нємєцкіє? Што, развє нємєцкіх нє будєт?
- ггг, ноу, містер! Нє будєт.
Відійшов, а я подумала: а й справді, чого це в українському параді не їдуть німецькі танки? Несправедливість! Одного окупанта задовольнили, а іншого кинули на призволяще, виходить? А де татарські орди? Де армія Австро-Угорської імперії? Де бійці Пілсудського? Що за дискримінація? Де врешті-решт демократія?
А демократія, вона ж у кожного своя... як правда, як історія, як інтерес. Що святкуємо, панове? Перемогу тирана? Злочинця? Перемогу того, хто затіяв цю криваву гру? Звіра, який почав війну, який співпрацював з Гітлером - поділив із ним світ, а тоді образився за зраду і відгородився стіною людських тіл? З-за них спостерігав за реструктуризацією світу. Так, вони герої, бо терплячі, бо свято вірили. Але більше, ніж герої, вони - жертви. І досі їм цього не сказали. Хтось із них продовжуює вірити у свої випадкові подвиги, хтось збагнув, зневірився і замкнувся. Але їх і нині хочуть знищити, як тоді - у війну.
Ролик Президента: замість декорацій на задньому плані стоять ветерани. Їм усім щонайменше по 80 років. Дуже сподіваюся, що він записав вітання з першого разу. Інакше, чи потрібна їм така радість і шана - постояти за президентською спиною?
Ще один знак уваги: 100 грн, гречка, олія та чвертка горілки учасникам війни! Оце повага! Вчіться!
Категоричність властива лише дурням, завжди повторює мій тато. А я завжди не згодна. Йшла працювати на парад і чекала, що мене змусять вчепити чорно-помаранчеву стрічку на груди і скажуть називати війну Великою Вітчизняною... Думала, тоді гримну дверима і відмовлюся від такої роботи. Е ні! Не дочекалася. Моє обурення псевдосвятом пригасло, коли почитала закон, який звикла шанувати: Закон України про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 років: шанобливе ставлення до пам'яті про Перемогу і ветеранів Великої Вітчизняної війни є священним обов'язком держави і громадян України.
Свій обов'язок Президент енд Ко недовиконали. Шанобливим таке відзначення не назовеш. Урядова клоунада із попсовими безсутнісними стрічками, один танк, позірний феєрверк і лицемірство вподовж місяця в ефірі та на сторінках ЗМІ.
За що бермося, панове?