Інформативний звіт рейду УПА по Криниччині
31 грудня 1945 р.
Постій, дня 31. Грудня 1945 р.
ІНФОРМАТИВНИЙ ЗВІТ по рейду по Криниччині в часі від 28.ІІ. до10.12.45 р.
Серед населення західної Лемківщини панує дивний настрій. Головна причина того це натиск виселенчої акції. Справді натиск цей послаб дещо на силі і інтенсивності, та випадки примусового виселення деяких родин є щоденним явищем. Селяни не певні, чи остануться на своїх господарствах, кидають дбати за них, а бажаючи на всяку ціну остатися на місці, готові виконати все коби лише вблагати ласки в уряді. Не видно тут жодних надій на те, що наступить скоро зміна, майже всі вірять, що так як є тепер залишиться і на дальше. Поляки з Лемків-щини сунуться, а хто не хоче їм терпіти, мусить виїхати на Україну. Не мало є таких, що готові кожної хвилини змінити обряд і національність, ради залишення на свойому старому місці. Багато вже так поступило /Вехомля Велика і Мала, Частина в Тиличі, а багато інших перехід свій держать у тайні/.
До нас і нашого руху ставляться з резервою та недовір’ям, ради вироблення доброї опінії в урядових чинників, майже кожній українець Лемко готовий донести туди все, що знає про нас і наш рух, роботу чи людей і через те масово поширене тут донощцтво. Сусід сусіда слідить та підглядає, звертаючи на найменші дрібнички, та щоб не зрадити себе в донощицтві не сказавши нікому про ніщо йде на міліціюі там розказує все докладно. До нас відносяться як до людей, що повтікали з ЧА, або провинилися чимось перед владою і, не маючи іншого виходу, пішли в ліси. Називають нас партизанами, лісовими, а дуже рідко бандерівцями, виводячи розуміння цього слова від слова - банда, зовсім не називають нас українськими повстанцями. Донести на міліцію про нашу роботу вважають своїм обов’язком, кажучи “міліція однаково довідається, а знаючи про це і недонести можна часом відповісти перед владою”. /Солтис зі Сьвяківки ніяк не міг зрозуміти цього, що не треба голосити на міліцію про те, що в нього кватерувала наша боївка, мимо всяких переконувань він заявив, що донесе на міліцію, бо на його думку так повинно бути. А сказавши йому те, що на випадок доносу буде покараний, він відповів “все одно,а я таки мушу зголосити”/.
Загально населення не приклада й ваги нашому рухові. Не вірять в успіхи нашої праці і тим самим байдужо відносяться до нас. Сучасний стан бере затакій, що не дається змінити і тому заздалегідь годиться з усіма прикрими фактами та спокійно зносить всі тягарі зпричинені обставинами.
Пропагандою не дається тут нічого зробити, бо населення не цікавиться ні книжкою ні газетою, а слухати любить. Великим тягарем для населення є здача контингенту, який у цьому терені перевищує дану норму контингенту, не узагальнюючи того, що земля тут не урожайна і великі простори не засіяні. Урядово було загрожено, щоби здати контингент і тим способом вдержатися на своїх господарствах, купувати збіжжя на торзі і здавали, бо їхнього їм не вистарчало. Це саме трапляється при здачі контингенту м’яса. Все те разом витворює таку важку атмосферу, а головно для нашого селянства, що чується щораз то більше голосів: “Нема ради, треба виїздити”.
Велика частина населення здецидована виїхати хоч би зараз, здержують його лише несприятливі до цього умовини /холод, недостача одягу і взуття/. Хоч загально серед населення нема бажання покидати своїх, “хижі” та виїздити кудись в невідоме, однак нема також рішучої постанови - не їхати, а тому дещо сильніший натиск зі сторони влади може дуже легко примусити населення до виїзду. Польські адміністративні чинники вдають, що ніколи не мають заміру зле відноситися до місцевого українського населення, але різко підчеркують різницю між “русінамі” і українцям, цих останніх називають бандерівцями та отверто заявляють, що всі вони мусять виїхати до “раю”. Один поляк з Горлиць висловився слідуюче: “В Польщі можуть залишитися лише чесні лемки і руснаки, що є лояльними у відношенні до поль. влади і не мають нічого спільного з українцями”.
Міліція дуже часто їздить по селах і переводить ревізії у підозрілих українців, і всіх майже найменше підозрених з місця арештує. Під пильним наглядом міліції знаходиться вся наша інтелігенція, яка ще тут залишилась. З інтелігентів можна тут стрінути священика і учителя /в Криниччині 2 священників, в Горличчині 6 і кілька учителів, в Криниччині учителі не мають права навчати/. Самі міліціянти почуваються в Криниччині дуже безпечно. У двох, а найбільше в трьох їздять по селах там і заночовують, патрулюють по полях і менших лісках, а вже зовсім під контролем держать усі шляхи і стежки. Підчас ревізії обходяться безлично, забирають приватні речі закидаючи власникові їх неправне походження, або змушують власника до відступлення їх. На кожній станиці МО є двох агентів УВП, під наглядом яких веде свою роботу міліція. Агенти ті дуже часто мешкають на окремих квартирах десь недалеко станиці М0. Стан міліціянтів по станицях вагається від 6-10 осіб.
Облави за нашими частинами чи відділами АК робить виключно УБП і МО, війська до цього вживають дуже мало. Останнім часом після появи на цих теренах нашої боївки стягнено війська до таких: Крампна - 20 чол., Ропа -50 чол. ВП відноситься до населення поки що можливо. Більші військові відділи стаціонують у Санчі і Яслі. /Окремий залучник/.
Польське населення рівнож не ласкавим оком дивиться на місцевих українців і ради, щоб українці чим скорше покинули ті села і вибрадися до “раю”, з того бо залишаться їм гарні хати, яких так бракує місцевим полякам. Багато опустілих українських хат зайняли вже поляки - місцеві і репатріянти з Галичини.
В терені діють невеликі боївки АК, які в своїй роботі обмежуються до реквізиції одягу, худоби і різних харчових припасів, польське населення у великій мірі симпатизує з рухом АК, того, що акісти мають за собою ряд нечесних потягнень /грабунки, розбої/. Більшу свою діяльність проявляють відділи АК, аж за Санчем в околицях Риманової і НовогоТоргу. Польський уряд видав відозву до населення тих околиць /головно гуралів/, яких у відділах АК є переважаюча скількість, в ній то говориться, що хто добровільно перейде з підпілля в легальщину, цей одержить великий земельний наділ на теренах, залишених українцями. Однак дуже мало є випадків переходу на легальне проживання.
Виселенча акція послабла в своїй інтенсивності та не затихла зовсім. Комісій справді нема та сам місцевий уряд переводить цю акцію. Останнім часом занотовано багато випадків примусового виселення тих родин, що колись симпатикували з нами, чи називали себе українцями, або співпрацювали з нами.
****
Щодо ведення організаційної праці в тому терені, то справа тут представляється погано. Не пригожі обставини, брак відповідних людей та поганий настрій серед населення спричинений примусовим виселенням /особливо серед тих, що колись співпрацювали з нами/ не дозволяє на це. Дуже часто чується тут нарікання висловлюваних, засилані на нашу адресу: “Якби ви були не лазили до мене, казав один газда, то я нині був би міг сидіти собі спокійно, як і інші сидять”. Немало випадків, що родичі проганяють з хати своїх дітей, що співпрацювали, або співпрацюють з нами.
В кожному селі є щонайменше кільканадцять донощиків, не беручи під увагу цього, що кожний українець-лемко якщо знав би щось про нашу справу на терені свойого села, негайно доніс би про це на міліцію. Міліція, агенти УБП, чи якісь одиниці ці спецвідділу є щоденники гостями у тутешніх селах. Нерідко трапляється і таке, що ті люди кватирують в одному селі по кілька днів, там і ночують, заходять на вечірки, залицяються до дівчат, розвідуючи при тому, що діється в селі.
Після арештувань в травні ц.р. праця в тому терені дуже була припинена аж до серпня ц.р. В серпні створено тут боївку і наладнано орг. сітку однак скоро донесено це на УБД і зараз почалась розвідка та нагінка за нами.
Після появи в цьому терені нашої боївки ком. Ш. почато на більші розпуки за нашими людьми, арештовано там вже дві зв’язкові та захоплено невеличкий магазин зі зброєю та іншими речами. /4 кріси 15 кл. амуніції та приватні речі боївкарів/. Розшуки та ревізії продовжуються. Вертаючи з рейду, забрав я зі собою боївку, яка там була. На місцях там залишилися тільки люди не розконспіровані та ті, щоми мо небезпеки заявили свою згоду там залишитися. Є надія, що скоро там все затихне і в стислій конспірації можна буде повести працю дальше.
...
Слава Україні!
П.Машинопис. Копія. ЦА МВС і А РП, спр. Х/8, т. V, арк. 380-387
Постій, дня 31. Грудня 1945 р.
ІНФОРМАТИВНИЙ ЗВІТ по рейду по Криниччині в часі від 28.ІІ. до10.12.45 р.
Серед населення західної Лемківщини панує дивний настрій. Головна причина того це натиск виселенчої акції. Справді натиск цей послаб дещо на силі і інтенсивності, та випадки примусового виселення деяких родин є щоденним явищем. Селяни не певні, чи остануться на своїх господарствах, кидають дбати за них, а бажаючи на всяку ціну остатися на місці, готові виконати все коби лише вблагати ласки в уряді. Не видно тут жодних надій на те, що наступить скоро зміна, майже всі вірять, що так як є тепер залишиться і на дальше. Поляки з Лемків-щини сунуться, а хто не хоче їм терпіти, мусить виїхати на Україну. Не мало є таких, що готові кожної хвилини змінити обряд і національність, ради залишення на свойому старому місці. Багато вже так поступило /Вехомля Велика і Мала, Частина в Тиличі, а багато інших перехід свій держать у тайні/.
До нас і нашого руху ставляться з резервою та недовір’ям, ради вироблення доброї опінії в урядових чинників, майже кожній українець Лемко готовий донести туди все, що знає про нас і наш рух, роботу чи людей і через те масово поширене тут донощцтво. Сусід сусіда слідить та підглядає, звертаючи на найменші дрібнички, та щоб не зрадити себе в донощицтві не сказавши нікому про ніщо йде на міліціюі там розказує все докладно. До нас відносяться як до людей, що повтікали з ЧА, або провинилися чимось перед владою і, не маючи іншого виходу, пішли в ліси. Називають нас партизанами, лісовими, а дуже рідко бандерівцями, виводячи розуміння цього слова від слова - банда, зовсім не називають нас українськими повстанцями. Донести на міліцію про нашу роботу вважають своїм обов’язком, кажучи “міліція однаково довідається, а знаючи про це і недонести можна часом відповісти перед владою”. /Солтис зі Сьвяківки ніяк не міг зрозуміти цього, що не треба голосити на міліцію про те, що в нього кватерувала наша боївка, мимо всяких переконувань він заявив, що донесе на міліцію, бо на його думку так повинно бути. А сказавши йому те, що на випадок доносу буде покараний, він відповів “все одно,а я таки мушу зголосити”/.
Загально населення не приклада й ваги нашому рухові. Не вірять в успіхи нашої праці і тим самим байдужо відносяться до нас. Сучасний стан бере затакій, що не дається змінити і тому заздалегідь годиться з усіма прикрими фактами та спокійно зносить всі тягарі зпричинені обставинами.
Пропагандою не дається тут нічого зробити, бо населення не цікавиться ні книжкою ні газетою, а слухати любить. Великим тягарем для населення є здача контингенту, який у цьому терені перевищує дану норму контингенту, не узагальнюючи того, що земля тут не урожайна і великі простори не засіяні. Урядово було загрожено, щоби здати контингент і тим способом вдержатися на своїх господарствах, купувати збіжжя на торзі і здавали, бо їхнього їм не вистарчало. Це саме трапляється при здачі контингенту м’яса. Все те разом витворює таку важку атмосферу, а головно для нашого селянства, що чується щораз то більше голосів: “Нема ради, треба виїздити”.
Велика частина населення здецидована виїхати хоч би зараз, здержують його лише несприятливі до цього умовини /холод, недостача одягу і взуття/. Хоч загально серед населення нема бажання покидати своїх, “хижі” та виїздити кудись в невідоме, однак нема також рішучої постанови - не їхати, а тому дещо сильніший натиск зі сторони влади може дуже легко примусити населення до виїзду. Польські адміністративні чинники вдають, що ніколи не мають заміру зле відноситися до місцевого українського населення, але різко підчеркують різницю між “русінамі” і українцям, цих останніх називають бандерівцями та отверто заявляють, що всі вони мусять виїхати до “раю”. Один поляк з Горлиць висловився слідуюче: “В Польщі можуть залишитися лише чесні лемки і руснаки, що є лояльними у відношенні до поль. влади і не мають нічого спільного з українцями”.
Міліція дуже часто їздить по селах і переводить ревізії у підозрілих українців, і всіх майже найменше підозрених з місця арештує. Під пильним наглядом міліції знаходиться вся наша інтелігенція, яка ще тут залишилась. З інтелігентів можна тут стрінути священика і учителя /в Криниччині 2 священників, в Горличчині 6 і кілька учителів, в Криниччині учителі не мають права навчати/. Самі міліціянти почуваються в Криниччині дуже безпечно. У двох, а найбільше в трьох їздять по селах там і заночовують, патрулюють по полях і менших лісках, а вже зовсім під контролем держать усі шляхи і стежки. Підчас ревізії обходяться безлично, забирають приватні речі закидаючи власникові їх неправне походження, або змушують власника до відступлення їх. На кожній станиці МО є двох агентів УВП, під наглядом яких веде свою роботу міліція. Агенти ті дуже часто мешкають на окремих квартирах десь недалеко станиці М0. Стан міліціянтів по станицях вагається від 6-10 осіб.
Облави за нашими частинами чи відділами АК робить виключно УБП і МО, війська до цього вживають дуже мало. Останнім часом після появи на цих теренах нашої боївки стягнено війська до таких: Крампна - 20 чол., Ропа -50 чол. ВП відноситься до населення поки що можливо. Більші військові відділи стаціонують у Санчі і Яслі. /Окремий залучник/.
Польське населення рівнож не ласкавим оком дивиться на місцевих українців і ради, щоб українці чим скорше покинули ті села і вибрадися до “раю”, з того бо залишаться їм гарні хати, яких так бракує місцевим полякам. Багато опустілих українських хат зайняли вже поляки - місцеві і репатріянти з Галичини.
В терені діють невеликі боївки АК, які в своїй роботі обмежуються до реквізиції одягу, худоби і різних харчових припасів, польське населення у великій мірі симпатизує з рухом АК, того, що акісти мають за собою ряд нечесних потягнень /грабунки, розбої/. Більшу свою діяльність проявляють відділи АК, аж за Санчем в околицях Риманової і НовогоТоргу. Польський уряд видав відозву до населення тих околиць /головно гуралів/, яких у відділах АК є переважаюча скількість, в ній то говориться, що хто добровільно перейде з підпілля в легальщину, цей одержить великий земельний наділ на теренах, залишених українцями. Однак дуже мало є випадків переходу на легальне проживання.
Виселенча акція послабла в своїй інтенсивності та не затихла зовсім. Комісій справді нема та сам місцевий уряд переводить цю акцію. Останнім часом занотовано багато випадків примусового виселення тих родин, що колись симпатикували з нами, чи називали себе українцями, або співпрацювали з нами.
****
Щодо ведення організаційної праці в тому терені, то справа тут представляється погано. Не пригожі обставини, брак відповідних людей та поганий настрій серед населення спричинений примусовим виселенням /особливо серед тих, що колись співпрацювали з нами/ не дозволяє на це. Дуже часто чується тут нарікання висловлюваних, засилані на нашу адресу: “Якби ви були не лазили до мене, казав один газда, то я нині був би міг сидіти собі спокійно, як і інші сидять”. Немало випадків, що родичі проганяють з хати своїх дітей, що співпрацювали, або співпрацюють з нами.
В кожному селі є щонайменше кільканадцять донощиків, не беручи під увагу цього, що кожний українець-лемко якщо знав би щось про нашу справу на терені свойого села, негайно доніс би про це на міліцію. Міліція, агенти УБП, чи якісь одиниці ці спецвідділу є щоденники гостями у тутешніх селах. Нерідко трапляється і таке, що ті люди кватирують в одному селі по кілька днів, там і ночують, заходять на вечірки, залицяються до дівчат, розвідуючи при тому, що діється в селі.
Після арештувань в травні ц.р. праця в тому терені дуже була припинена аж до серпня ц.р. В серпні створено тут боївку і наладнано орг. сітку однак скоро донесено це на УБД і зараз почалась розвідка та нагінка за нами.
Після появи в цьому терені нашої боївки ком. Ш. почато на більші розпуки за нашими людьми, арештовано там вже дві зв’язкові та захоплено невеличкий магазин зі зброєю та іншими речами. /4 кріси 15 кл. амуніції та приватні речі боївкарів/. Розшуки та ревізії продовжуються. Вертаючи з рейду, забрав я зі собою боївку, яка там була. На місцях там залишилися тільки люди не розконспіровані та ті, щоми мо небезпеки заявили свою згоду там залишитися. Є надія, що скоро там все затихне і в стислій конспірації можна буде повести працю дальше.
...
Слава Україні!
П.Машинопис. Копія. ЦА МВС і А РП, спр. Х/8, т. V, арк. 380-387