(no subject)
Сьогодні їхав додому у одному тролейбусі з бомжем. Він не міг навіть говорити. Стояв собі та дивився у вікно. А тоді раптом почав випаровувати разом із ароматами такі тихенькі звуки. Жестами малював у повітрі дивовижні фігури, тупцював і сердився. Тон його бурмотіння потроху підвищувався, виявляючи на обличчі гримасу святого Вітта. Руді зябри тріпотіли і роздувались, випускаючи запліснявіле ядовите повітря, губи його тремтіли, намагаючись пригадати звичні дитячі слова. А за мутними слозами віднілися очі, ця надгробна плита колись розвеселому шибеникові і гуляйбороді.
Я обов’язково пройду його стежину, я маю знати що там у кінці. Бо я теж був шибеником.
Я обов’язково пройду його стежину, я маю знати що там у кінці. Бо я теж був шибеником.