Стопудівка 2014
Життя останнім часом - із фестивалю в криївку(В тому сенсі що по криївках пошастав, так, а до дій не долучився)
Повернувся зі Стопудівки, змив з себе триденний пил і піт. Там нічого не змінилось за цей рік в сенсі гігієни і комфорту, але як для співвідношення ціни і якості атмосфери, близькості, дніпропетровськості всього, що відбувається - добре.
Зробив кілька цікавих кроків, помаціавши навколишню реальність і спробувавши на смак.
Запросив на танець минуле. Саме так, як треба. Як треба б було це зробити, якби ми не бачились після розлучення. Якби не трапилось вже за цей час зустрічей і екзотичного набору поглядів одне на одного, не найпростіших, таких, що "озадачують". Минуле миле. І якесь дуже рідне і тепле. Про таке приємно згадувати а, торкаючись, хочеться трохи розколупати, подивитись, що зачаїлось за рубцями.
Чомцсь зовсім не виходить розлюблювати. Загалом, навіть і те, що ніколи по-справжньому не любив, але все ж було багато спільного. Ніби любиш це спільне, що ви разом створили, і образ, створений самим же у спогадах. З кожною новою близькістю в житті, вони чомусь не повністю витісняють одне одну, а стають поряд. І від теперішнього в минуле - графік від цікавості з пристрастю, до поваги і якогось сімейного зв'язку, рідності.
Танцювали під Кімнату Гретхен. Кімната - це із далекого минулого, 2007 рік, моб-фест. Перші спроби у організаторстві, швидкоплинна закоханість, зовсім інша, давня історія. Витягав її із вогнища, робив дурниці, захопились і забули зустріти світанок. Щось таке, про що немає, чого розказати, але було дуже сильно. І, між тим, в самому апогеї - Кімната Гретхен, "Радіо". Я потім іще потрапляв на їхні концерти часто, і вони тоді здавались цікавими і перспективними. А зараз от вже все зрозуміло. Хоч і музика подорослішала, і майстерності стало більше. Вони просто стрьомні, прямо на сцені. Такі, як і в живому спілкуванні, а на сцені - ще більше. Могли б бути відкриті, енергійні, віддаватись, запалювати, захоплювати. А натомість - можна слухати, але дивитись хочеться в інший бік, і перерв між піснями краще б не було. Після був Топінамбур. От ці показують, як працювати із публікою, а найперше - якими треба бути - чесно закоханими у свою справу і даючими те, чог овід тебе очікують. натомість отримаєш місце хедлайнера і захоплення натовпу. це був кращий виступ всього фестивалю.
І ще одне... Треба запам'ятати і нагадумати при потребі. Не займатись хуйнею, не робити, як всі роблять. Навіть півгодини не маю натхнення витратити, щоб зблизитись із людиною, що тебе оцінює, а не цінує, щоб стати на 10 хвилин дуройобом. Але це необхідно було перевірити.
Другий день відкривала команда, у якій грає хлопець із корпорації, де я раніше працював. Мабуть, тому, було стільки колишніх співробітників. Я заходив до них через місяць після звільнення. У мене - вир подій, я із вогнища у полум'я, у декількох паралельних світах, а у них нічого не змінюється, тотальна стабільність. І з відпусток і вихідних вони всі привозять однакові фото. Дуже не хочу повертатись до такого життя.
Повернувся зі Стопудівки, змив з себе триденний пил і піт. Там нічого не змінилось за цей рік в сенсі гігієни і комфорту, але як для співвідношення ціни і якості атмосфери, близькості, дніпропетровськості всього, що відбувається - добре.
Зробив кілька цікавих кроків, помаціавши навколишню реальність і спробувавши на смак.
Запросив на танець минуле. Саме так, як треба. Як треба б було це зробити, якби ми не бачились після розлучення. Якби не трапилось вже за цей час зустрічей і екзотичного набору поглядів одне на одного, не найпростіших, таких, що "озадачують". Минуле миле. І якесь дуже рідне і тепле. Про таке приємно згадувати а, торкаючись, хочеться трохи розколупати, подивитись, що зачаїлось за рубцями.
Чомцсь зовсім не виходить розлюблювати. Загалом, навіть і те, що ніколи по-справжньому не любив, але все ж було багато спільного. Ніби любиш це спільне, що ви разом створили, і образ, створений самим же у спогадах. З кожною новою близькістю в житті, вони чомусь не повністю витісняють одне одну, а стають поряд. І від теперішнього в минуле - графік від цікавості з пристрастю, до поваги і якогось сімейного зв'язку, рідності.
Танцювали під Кімнату Гретхен. Кімната - це із далекого минулого, 2007 рік, моб-фест. Перші спроби у організаторстві, швидкоплинна закоханість, зовсім інша, давня історія. Витягав її із вогнища, робив дурниці, захопились і забули зустріти світанок. Щось таке, про що немає, чого розказати, але було дуже сильно. І, між тим, в самому апогеї - Кімната Гретхен, "Радіо". Я потім іще потрапляв на їхні концерти часто, і вони тоді здавались цікавими і перспективними. А зараз от вже все зрозуміло. Хоч і музика подорослішала, і майстерності стало більше. Вони просто стрьомні, прямо на сцені. Такі, як і в живому спілкуванні, а на сцені - ще більше. Могли б бути відкриті, енергійні, віддаватись, запалювати, захоплювати. А натомість - можна слухати, але дивитись хочеться в інший бік, і перерв між піснями краще б не було. Після був Топінамбур. От ці показують, як працювати із публікою, а найперше - якими треба бути - чесно закоханими у свою справу і даючими те, чог овід тебе очікують. натомість отримаєш місце хедлайнера і захоплення натовпу. це був кращий виступ всього фестивалю.
І ще одне... Треба запам'ятати і нагадумати при потребі. Не займатись хуйнею, не робити, як всі роблять. Навіть півгодини не маю натхнення витратити, щоб зблизитись із людиною, що тебе оцінює, а не цінує, щоб стати на 10 хвилин дуройобом. Але це необхідно було перевірити.
Другий день відкривала команда, у якій грає хлопець із корпорації, де я раніше працював. Мабуть, тому, було стільки колишніх співробітників. Я заходив до них через місяць після звільнення. У мене - вир подій, я із вогнища у полум'я, у декількох паралельних світах, а у них нічого не змінюється, тотальна стабільність. І з відпусток і вихідних вони всі привозять однакові фото. Дуже не хочу повертатись до такого життя.