Львів - Мукачево - Львів - Скотарське - Мукачево - Львів (25-26 вересня)
Спланували ми з Кобі на неділю 26 вересня велопокатушку за маршрутом Скотарське-Мукачево, про який дізналися з бескидівського форуму. А тут одразу бац - Юкі запрошує на суботу в Мукачево просто погуляти нашою компанією. Спочатку думав, що не поїду з ними, бо два дні поспіль в одне і те ж місто їздити якось дивно.
У п’ятницю ввечері котрольно дивлюся погоду: субота - супер, а от у неділю дощі... Кобі переносити покатушку на суботу категорично відмовляється. Доволі спонтанно вирішую, що і в суботу просто так поїду в Мукачево погуляти плюс в неділю велопокатушка - відпочивати так відпочивати.
Львів - Мукачево - Львів
Субота, 25 вересня, 6:40 - я невиспаний уже на вокзалі. Друзів не спостерігається. Прибігає Юкі, знайомлюся ще з її другом Максом - наших спільних друзів з різних причин нема :(. Застрибуємо в мукачівку. Чомусь не вдається заснути, балакаємо щось, милуємося краєвидами. По дорозі згадую, що у мене родина (3-рідна сестра Таня) в Мукачево, пишу СМС - вона згодна з нами зустрітися.
11:40 вже чимчикуємо в напрямку центру Мукачево вулицею Ярослава Мудрого. По дорозі нас зустрічає Таня і береться за виконання функцій гіда-екскурсовода.
Центр міста подобається, таке враження, що в іншій країні, якась специфічна атмосфера, ритм життя, а також люди навколо не зовсім українською розмовляють . Приємно вразила кількість велостоянок і велосипедистів - круто!
Перекушуємо в пельменній «Тоні Бачі» (здається так називається). Потім ще сиділи в одній кав’ярні перед від’їздом. Приємно вражені низькими цінами.
Замок Паланок, вхід 8 грн. Гарно, особливо вподобав мальовничі види з площадок бастіонів. Набережна у центрі коло Латориці - теж гарно.
З хорошим настроєм і враженнями довга дорога назад до Львова. Під вечір над Закарпаттям згущуються хмари - оптимізму на рахунок погоди для завтрашньої велопокатушки меншає. Повернення додому, швидка підготовка до велопокатушки, короткий п’ятигодинний сон.
Львів - Скотарське - Мукачево - Львів
Неділя, 26 вересня. Підйом о 5:40, дозбирування ще деяких дрібниць. Прикольна поїздка враннішньо-нічним містом - тиша, спокій, поодинокі машини та пішоходи. О 6:15 заїхав до Кобі, від нього разом вже на вокзал. Сєрий (SRG one) трохи запізнюється, але з'являється ще до появи мукачівки. На пероні бачимо ще до десятка інших велосипедистів.
На жаль, bike-friendly вагону не спостерігається. Розміщаємо велосипеди між сидіннями, благо народу небагато. Зате є bike-friendly кондуктор, яка не бере з нас повної вартостій проїзду з габаритним вантажем, а також на дорогу назад обіцяє посприяти з розміщенням велосипедів у закритому службовому приміщенні (ака туалет).
Жую сухі хлібці. Спати на диво не хочеться. Балакаємо-жартуємо. Сєрий підсміхується з розмірів коліс мого найнера :). Сам же він виявляє, що в нього б деякі ланки ланцюга здалося б підтягнути. Відповідного інструменту у нас нема - пішов жебрати в інших велопасажирів. Як це не дивно, багатофункціональний ключ є хіба в дядечка з простеньким велосипедом, а не в чуваків на Cube'ах.
По дорозі за вікном хмарно з проясненням. Далі трохи побоююся за погоду. Прибуваємо у Скотарське. На диво погода чудова - тепло та сонячно.
Кобі розчохляє GPS і не без здивування виявляє, що початок взятого на форумі треку чомусь надто далеко від з/д станції (як виявиться потім, це через те, що трек був якось неправильно накладений на карту - насправді все ОК). Тому швиденько по конях і вперед. До Воловця асфальт, далі приколійною крунтово-кам'янистою дорогою.
Набираю води з джерельця, часто/регулярно попиваю, а також Сєрого та Кобі припрошую - коліна наше все.
Перші болотця-калабані намагаємся якось акуратніше обійти/об'їхати, але далі забиваємо (їх кількість стрімко зростає) і рухаємося водою/болотом. Незважаючи на це, у лісі зовсім інакше та приємніше їдеться. А от каменюки напрягають.
Ось і очікуваний перетин річки вбрід:
Взагалі-то, якщо не вилазити нагло на сусідні мости, то річку довелося б переходити ще у 2-3 місцях як мінімум. Але ми обрали залізнодорожні мости :).
Продовжуючи тему мостів: проїжджаючи один дерев'яний мостик з поздовжніми покладеними дошками, я примудрився переднім колесом застрягнути між ними і відповідно полетіти через кермо. Наздогнавши мене і побачивши цю картину, Кобі з Сєрим дружньо пореготали, як це я так примудрився. Взагалі-то добре, що на міст впав, а не в річку. Приземлився згрупувавшись, але трохи вдарив праве коліно, яке якраз до того турбувало. А от велосипед, спружинивши, плашмя гепнувся на правий бік. Як виявиться пізніше, наслідком цього стали проблеми із задньою перекидкою, а саме погнутий "пєтух".
Дорогою стали все більше зустрічати грибників на машинах і мотоциклах. Виїжджаємо до роздоріжжя коло каплички, де до мене з лісу вибігає велика вівчарка. На щастя, собака добра і слухняна - біжить назад у ліс, чуючи вигуки господарів.
Толком ми щось ніде і не зупинялися поїсти, бо поспішали. Я на коротких привалах потрохи наминав крекери і сухі хлібці.
Дорога стає все більш вкатаною і врешті-решт переходить у асфальт. Приємно котимо між горами понад річкою. Ще одне поповнення запасів води у придорожному джерельці.
Виїжджаємо до цивілізації - Свалява. Прогавлюємо поворот на грунтову дорогу, вирішуєм не гаяти час і їхати трасою. Тут я остаточно виявляю проблеми з пошкодженою задньою перекидкою, а Кобі скаржиться, що у нього щось незрозуміло поскрипує/потріскує.
Санаторій "Карпати", короткі оглядини замку Шенборнів:
Починається дрібний дощ, але він ненапряжний - мчимо далі.
Чинадієво (хоча часом пише Чинадійово): Сєрий дуже хоче їсти, але чомусь у придорожніх забігалівках ніякої швидкої гарячої їжі не трапляється, перебиваємося вафельками і залишками крекера.
Звертаємо з головної дороги, проїжджаємо через базу відпочинку Водограй, спішуємося. Звідти маркована стежка веде вгору до водоспаду Стрикало (найстрімкіший підйом нашого маршруту). Водоспад доволі мальовничий.
Довго там не затримуємося. Спуск і знову в путь. У замок Сент-Міклош не заїжджаємо за браком часу. Дощ посилюється. Доки я зупиняюся витягнути і вдягнути куртку, він зменшується і виявляється, що можна було і не витягати :). Як наслідок, відчутно відстаю від Кобі і Сєрого, які їдуть собі далі, не парячись опадами.
Десь о 16:30 в'їжджаємо в Мукачево, вулицями якого ще трохи треба пиляти до з/д вокзалу на іншому кінці міста. На кілька хвилин символічно для галочки заїжджаємо в центр міста.
Виявляється я від учора вже призабув, куди потрібно повертати на вокзал, Кобі з Сєрим трохи зляться, бо часу до відправлення мукачівки залишається не так багато. Але перехожі наставляють нас на шлях праведний.
З/д вокзал, швидкісне поглинання хот-догів (я навіть не вловив чи був у них якись смак), мінімальні закупи на дорогу. На пероні купа народу. Починаємо бідкатися, як ми вліземо з велосипедами. Але на диво влазимо доволі непогано. Сєрий ставить свій байк між місцями для сидіння у вагоні. Кобі припинає до дверей у тамбурі. А я щось туплю і не знаю, куди свій прилаштувати. Як наслідок, розміщаю його майже біля вхідних дверей, впираючи колесами у протилежні стіни, та бігаю на кожній зупинці притримувати його.
На одній із зупинок не встигаю зорієнтуватися, і при відкритті дверей велосипед вивалюється назовні на людей внизу. На щастя, реакція жінки внизу (спіймала за переднє колесо) і моя запізніла реакція (спіймав за заднє) не дали байку вилетіти зовсім. Після цього випадку, незважаючи на побоювання, що буде багато народу, я вирішив забрати велосипед у вагон і розмістив його між сидіннями коло входу в кабінку машиніста.
Кобі пересів до мене, бо в іншій частині вагону було душнувато. Сєрий вже спав, тому лишився там, де був. Дорогою назад дощ поливає як має бути - гарно ми встигли доїхати до Мукачево, не дуже змокнувши.
Знову bike-friendly кондуктор (інша тітонька правда), знову бере значно менше (40 замість 75), проте з хованням велосипедів у службовому приміщенні не складається.
У Славсько і Сколе передбачувано підсідає купа народу. Зокрема в нашу частину вагону залітає клас промоклих школярів під егідою керівнички - на вихідні їздили в Карпати. Велосипед доводиться перебазувати, але за порадою Кобі він доволі гарно поміщається боком у проході паралельно до дверей у кабінку машиніста.
По контингенту виглядає на те, що то учні якоїсь з кращих/мажорніших шкіл - доволі приємні та адекватні хлопці та дівчата (принаймні таке перше враження). Я вгадав, що це 9-ий клас, а також вгадав, хто староста :). Хлопці, що сиділи коло нас, розпитувалися за велосипеди і т.п. Виявляється, вони цікавляться dirt'ом і trial'ом. Один показує фотку поламаної рами свого Corratec. Ще щось з ними балакаємо. Так і проходить решта дороги до Львова.
На під'їздах до вокзалу виглядаю яка погода - ніби тепло і сухо. Але тільки-но вийшли з потягу, починав накрапати дощ, який швидко переріс у зливу. Тут-то і придалася мені Gore-Tex куртка. Порозпливалися по домівках. Зате велосипеди файненько помилися одразу :).
Поїздка фізично зовсім невиснажлива (матрасна). Підйомів моцних і не було зовсім. Якраз так як ми і хотіли - спокійно покататися серед гір. Задоволені.
Трохи статистики за даними мого велокомпнютора (не враховуючи ще кілометрів 20 накатаних по Львову до вокзалу і назад):
У п’ятницю ввечері котрольно дивлюся погоду: субота - супер, а от у неділю дощі... Кобі переносити покатушку на суботу категорично відмовляється. Доволі спонтанно вирішую, що і в суботу просто так поїду в Мукачево погуляти плюс в неділю велопокатушка - відпочивати так відпочивати.
Львів - Мукачево - Львів
Субота, 25 вересня, 6:40 - я невиспаний уже на вокзалі. Друзів не спостерігається. Прибігає Юкі, знайомлюся ще з її другом Максом - наших спільних друзів з різних причин нема :(. Застрибуємо в мукачівку. Чомусь не вдається заснути, балакаємо щось, милуємося краєвидами. По дорозі згадую, що у мене родина (3-рідна сестра Таня) в Мукачево, пишу СМС - вона згодна з нами зустрітися.
11:40 вже чимчикуємо в напрямку центру Мукачево вулицею Ярослава Мудрого. По дорозі нас зустрічає Таня і береться за виконання функцій гіда-екскурсовода.
Центр міста подобається, таке враження, що в іншій країні, якась специфічна атмосфера, ритм життя, а також люди навколо не зовсім українською розмовляють . Приємно вразила кількість велостоянок і велосипедистів - круто!
Перекушуємо в пельменній «Тоні Бачі» (здається так називається). Потім ще сиділи в одній кав’ярні перед від’їздом. Приємно вражені низькими цінами.
Замок Паланок, вхід 8 грн. Гарно, особливо вподобав мальовничі види з площадок бастіонів. Набережна у центрі коло Латориці - теж гарно.
З хорошим настроєм і враженнями довга дорога назад до Львова. Під вечір над Закарпаттям згущуються хмари - оптимізму на рахунок погоди для завтрашньої велопокатушки меншає. Повернення додому, швидка підготовка до велопокатушки, короткий п’ятигодинний сон.
Львів - Скотарське - Мукачево - Львів
Неділя, 26 вересня. Підйом о 5:40, дозбирування ще деяких дрібниць. Прикольна поїздка враннішньо-нічним містом - тиша, спокій, поодинокі машини та пішоходи. О 6:15 заїхав до Кобі, від нього разом вже на вокзал. Сєрий (SRG one) трохи запізнюється, але з'являється ще до появи мукачівки. На пероні бачимо ще до десятка інших велосипедистів.
На жаль, bike-friendly вагону не спостерігається. Розміщаємо велосипеди між сидіннями, благо народу небагато. Зате є bike-friendly кондуктор, яка не бере з нас повної вартостій проїзду з габаритним вантажем, а також на дорогу назад обіцяє посприяти з розміщенням велосипедів у закритому службовому приміщенні (ака туалет).
Жую сухі хлібці. Спати на диво не хочеться. Балакаємо-жартуємо. Сєрий підсміхується з розмірів коліс мого найнера :). Сам же він виявляє, що в нього б деякі ланки ланцюга здалося б підтягнути. Відповідного інструменту у нас нема - пішов жебрати в інших велопасажирів. Як це не дивно, багатофункціональний ключ є хіба в дядечка з простеньким велосипедом, а не в чуваків на Cube'ах.
По дорозі за вікном хмарно з проясненням. Далі трохи побоююся за погоду. Прибуваємо у Скотарське. На диво погода чудова - тепло та сонячно.
Кобі розчохляє GPS і не без здивування виявляє, що початок взятого на форумі треку чомусь надто далеко від з/д станції (як виявиться потім, це через те, що трек був якось неправильно накладений на карту - насправді все ОК). Тому швиденько по конях і вперед. До Воловця асфальт, далі приколійною крунтово-кам'янистою дорогою.
Набираю води з джерельця, часто/регулярно попиваю, а також Сєрого та Кобі припрошую - коліна наше все.
Перші болотця-калабані намагаємся якось акуратніше обійти/об'їхати, але далі забиваємо (їх кількість стрімко зростає) і рухаємося водою/болотом. Незважаючи на це, у лісі зовсім інакше та приємніше їдеться. А от каменюки напрягають.
Ось і очікуваний перетин річки вбрід:
Взагалі-то, якщо не вилазити нагло на сусідні мости, то річку довелося б переходити ще у 2-3 місцях як мінімум. Але ми обрали залізнодорожні мости :).
Продовжуючи тему мостів: проїжджаючи один дерев'яний мостик з поздовжніми покладеними дошками, я примудрився переднім колесом застрягнути між ними і відповідно полетіти через кермо. Наздогнавши мене і побачивши цю картину, Кобі з Сєрим дружньо пореготали, як це я так примудрився. Взагалі-то добре, що на міст впав, а не в річку. Приземлився згрупувавшись, але трохи вдарив праве коліно, яке якраз до того турбувало. А от велосипед, спружинивши, плашмя гепнувся на правий бік. Як виявиться пізніше, наслідком цього стали проблеми із задньою перекидкою, а саме погнутий "пєтух".
Дорогою стали все більше зустрічати грибників на машинах і мотоциклах. Виїжджаємо до роздоріжжя коло каплички, де до мене з лісу вибігає велика вівчарка. На щастя, собака добра і слухняна - біжить назад у ліс, чуючи вигуки господарів.
Толком ми щось ніде і не зупинялися поїсти, бо поспішали. Я на коротких привалах потрохи наминав крекери і сухі хлібці.
Дорога стає все більш вкатаною і врешті-решт переходить у асфальт. Приємно котимо між горами понад річкою. Ще одне поповнення запасів води у придорожному джерельці.
Виїжджаємо до цивілізації - Свалява. Прогавлюємо поворот на грунтову дорогу, вирішуєм не гаяти час і їхати трасою. Тут я остаточно виявляю проблеми з пошкодженою задньою перекидкою, а Кобі скаржиться, що у нього щось незрозуміло поскрипує/потріскує.
Санаторій "Карпати", короткі оглядини замку Шенборнів:
Починається дрібний дощ, але він ненапряжний - мчимо далі.
Чинадієво (хоча часом пише Чинадійово): Сєрий дуже хоче їсти, але чомусь у придорожніх забігалівках ніякої швидкої гарячої їжі не трапляється, перебиваємося вафельками і залишками крекера.
Звертаємо з головної дороги, проїжджаємо через базу відпочинку Водограй, спішуємося. Звідти маркована стежка веде вгору до водоспаду Стрикало (найстрімкіший підйом нашого маршруту). Водоспад доволі мальовничий.
Довго там не затримуємося. Спуск і знову в путь. У замок Сент-Міклош не заїжджаємо за браком часу. Дощ посилюється. Доки я зупиняюся витягнути і вдягнути куртку, він зменшується і виявляється, що можна було і не витягати :). Як наслідок, відчутно відстаю від Кобі і Сєрого, які їдуть собі далі, не парячись опадами.
Десь о 16:30 в'їжджаємо в Мукачево, вулицями якого ще трохи треба пиляти до з/д вокзалу на іншому кінці міста. На кілька хвилин символічно для галочки заїжджаємо в центр міста.
Виявляється я від учора вже призабув, куди потрібно повертати на вокзал, Кобі з Сєрим трохи зляться, бо часу до відправлення мукачівки залишається не так багато. Але перехожі наставляють нас на шлях праведний.
З/д вокзал, швидкісне поглинання хот-догів (я навіть не вловив чи був у них якись смак), мінімальні закупи на дорогу. На пероні купа народу. Починаємо бідкатися, як ми вліземо з велосипедами. Але на диво влазимо доволі непогано. Сєрий ставить свій байк між місцями для сидіння у вагоні. Кобі припинає до дверей у тамбурі. А я щось туплю і не знаю, куди свій прилаштувати. Як наслідок, розміщаю його майже біля вхідних дверей, впираючи колесами у протилежні стіни, та бігаю на кожній зупинці притримувати його.
На одній із зупинок не встигаю зорієнтуватися, і при відкритті дверей велосипед вивалюється назовні на людей внизу. На щастя, реакція жінки внизу (спіймала за переднє колесо) і моя запізніла реакція (спіймав за заднє) не дали байку вилетіти зовсім. Після цього випадку, незважаючи на побоювання, що буде багато народу, я вирішив забрати велосипед у вагон і розмістив його між сидіннями коло входу в кабінку машиніста.
Кобі пересів до мене, бо в іншій частині вагону було душнувато. Сєрий вже спав, тому лишився там, де був. Дорогою назад дощ поливає як має бути - гарно ми встигли доїхати до Мукачево, не дуже змокнувши.
Знову bike-friendly кондуктор (інша тітонька правда), знову бере значно менше (40 замість 75), проте з хованням велосипедів у службовому приміщенні не складається.
У Славсько і Сколе передбачувано підсідає купа народу. Зокрема в нашу частину вагону залітає клас промоклих школярів під егідою керівнички - на вихідні їздили в Карпати. Велосипед доводиться перебазувати, але за порадою Кобі він доволі гарно поміщається боком у проході паралельно до дверей у кабінку машиніста.
По контингенту виглядає на те, що то учні якоїсь з кращих/мажорніших шкіл - доволі приємні та адекватні хлопці та дівчата (принаймні таке перше враження). Я вгадав, що це 9-ий клас, а також вгадав, хто староста :). Хлопці, що сиділи коло нас, розпитувалися за велосипеди і т.п. Виявляється, вони цікавляться dirt'ом і trial'ом. Один показує фотку поламаної рами свого Corratec. Ще щось з ними балакаємо. Так і проходить решта дороги до Львова.
На під'їздах до вокзалу виглядаю яка погода - ніби тепло і сухо. Але тільки-но вийшли з потягу, починав накрапати дощ, який швидко переріс у зливу. Тут-то і придалася мені Gore-Tex куртка. Порозпливалися по домівках. Зате велосипеди файненько помилися одразу :).
Поїздка фізично зовсім невиснажлива (матрасна). Підйомів моцних і не було зовсім. Якраз так як ми і хотіли - спокійно покататися серед гір. Задоволені.
Трохи статистики за даними мого велокомпнютора (не враховуючи ще кілометрів 20 накатаних по Львову до вокзалу і назад):
- total distance - 78 km
- total time - 4:50h
- average speed - 16.5 km/h
- max speed - 42 km/h