Страшна доля чоловіків, що потрапили в ЗСУ
[перевод на русский]Страшная судьба парней, попавших в ВСУ
Сейчас, когда многочисленные добровольцы решают, кто из них круче, пиарятся на телевидении и на улицах Киева, кидают гранаты в городах, обычные военные страдают в Вооруженных Силах. Они не могут взять и поехать домой, как всякие там свободовцы или айдаривцы. Они заложники ситуации ... Ситуации, в которой нарушается приказ президента. Согласно этому приказу, командование обязано демобилизовать всех, кто попал под призыв в особый период от 21 июля 2014 года. Для них война должна была закончиться, но они ничего не могут поделать. Очевидно, что президент, или не хочет, чтобы его приказ выполнялся, или не может повлиять на ситуацию.
О приказе президента:
http://strana.in.ua/news/accidents/19480-komandiry-vsu-narushayut-prikaz-poroshenko.html
Тем, кто попадает сейчас в ВСУ - не позавидуешь. Страшное состояние украинской армии, и фактически полное отсутствие прав у военного в зоне АТО - впечатляют. Нарушения начинаются, когда повестки выдают в автобусах и учебных заведениях, но это еще только цветочки. В военкоматах ребята попадают в руки врачей, которые часто готовы не замечать реальных проблем со здоровьем. И уже в силу этого, большое количество воинов погибает на фронте. У кого-то, к примеру, банально не выдерживает сердце.
А что касается питания, обеспечения одеждой, бронежилетами, касками - тоже все очень плохо. Весьма актуальна проблема дедовщины. Большое количество людей с нарушенным психическим состоянием, садистов, бандитов, которые издеваются над своими товарищами по службе. Беспредел командиров, которым предоставили неограниченные полномочия, отсутствие своевременной ротации. Все это является причиной многочисленных пыток, убийств в воинских частях и рекордное количество самоубийств.
Хорошо ещё, что существует комитет солдатских матерей, который борется с многочисленными нарушениями в армии, но не совсем понятно, зачем было отпускать своих детей на эту страшную братоубийственную войну. Ясно было с самого начала, что они туда едут убивать. Убивать таких же граждан Украины, разрушать их жизни, их семьи. Так что теперь мы выпили столько горя во многом, благодаря непониманию ситуации. Но теперь мы - матери и бабушки, должны действовать более решительно, чтобы прекратить эту никому не нужную войну.
Зараз, коли численні добровольці вирішують, хто з них краще, піаряться на телебаченні та на вулицях Київа, кидають гранати, звичайні військові страждають в Збройних Силах. Вони не можуть узяти та поїхати додому, як ті свободівці чи айдарівці. Вони раби ситуації... Ситуації, в якої порушується наказ президента. За цим наказом, командування зобов'язане звільнити усіх, хто потрапив під призов в особий період від 21 липня 2014 року. Для них війна повинна була закінчитися, але вони нічого не можуть зробити. Очевидно, що президент, або не хоче, щоб його наказ виконувався, або не може вплинути на ситуацію.
Про наказ президента:
http://strana.in.ua/news/accidents/19480-komandiry-vsu-narushayut-prikaz-poroshenko.html
Тим, хто попадає зараз у ЗСУ - не позаздриш. Страшний стан Української Армії, та фактична повна відсутність прав солдата у зоні АТО вражають. Порушення починаються, коли повістки видають у автобусах та учбових закладах, але це ще тільки квіточки. У військкоматах хлопці потрапляють у руки лікарів, які часто готові не помічати реальних проблем із здоров'ям. І вже через це, велика кількість вояків гине на фронті. В когось, на приклад, банально не витримує серце.
А що стосується харчування, забазпечення одежою, бронежилетами, касками - теж усе вкрай погано. Дуже актуальна проблема дідівщини. Велика кількість людей із порушеним психічним станом, садистів, бандитів, які знущаються зі своїх товарищів по службі. Свавілля командирів, яким надали необмежені повноваження, відсутність своєчасної ротації. Усе це є причиною численних тортурів, вбивств у військових частинах та рекордна кількість самогубств.
Добре що існує комітет солдатських матерів, який бореться з численними порушеннями в Українській Армії, але не зовсім зрозуміло, навіщо було відпускати своїх синів на цю страшну братовбивчу війну. Ясно було з самого початку, що вони туди їдуть вбивати. Вбивати таких самих громадян України, руйнувати їх життя. Отже тепер ми випили стільки горя, завдяки нерозумінню ситуації. Але тепер ми - матері та бабусі, повинні діяти більш рішуче, щоб припинити війну.