(no subject)
Ще тиждень у "Мистецькому Арсеналі проходитиме виставка робіт Івана Марчука "Генотип Вольності". Був там на цих вихідних. Не думаю, що така назва дуже пасує творчості автора, але якось же його треба було назвати (певен, на одному зі стендів є щось про це). Навів вище приклад однієї з картин автора (якщо правильно пам’ятаю, називається "Пробудження весни") з циклу "Голос моєї душі". Картини цього циклу -- дивне й унікальне для кожної катини плетиво, яке формує більш чи менш депресивні образи. Часто дуже експресивно, б’є по підсвідомості й по емоціях. Ще у Марчука дуже круті й деталізовані пейзажі... Але стиснені до розміру стандартного малюнку в інтернеті вони й на половину не вражають так сильно, як в оригіналі. Ще у "Арсеналі" виставлені картини циклу "Кольорові прелюдії" -- досить нейтральні абстракції без чіткого емоційного чи ідейного забарвлення. Ну і наразі останній хронологічно цикл автора, "Погляд у безмежність". Кислотні марення після пари-трійки затяжок веселої самокрутки могли би так виглядати. Кольори та їх комбінації, форми кривих можна назвати бридкими, можна назвати агресивними.
В мене ця виставка викликала купу вражень, думок та спекуляцій, проте не вважаю за потрібне аж так розписувати -- ну його. Ну й автор своїми роботами прославився далеко за межами України. Тому раджу сходити всім, хочаби для загальної освіти (маєте шанс навіть побачити самого автора та взяти автограф).