Просто так...
Зустрів вчора приятеля, якого не бачив вже кілька років. Свого часу хлопець просто зник.
Виявилося, що він подався до крішнаїтів. Причому подався серйозно - розпродав майно, продав квартиру, гроші віддав на храм і сам нині живе при храмі в якості ченця - забув, як у крішнаїзмі називаються такі служителі. Живе на пожертви від громади і випадкові підробітки. Вбраний у секонд, худющий і щасливий.
Я його пам'ятаю у часи матеріального благополуччя - засмиканого, заклопотаного тим, як би утриматись на плаву і зберегти понти. З бізнесом йому то щастило, то не щастило - він це дуже переживав.
Зараз він щасливий. Щирий такий, аж світиться. Завжди з Крішною)
І ось він мені сказав цікаву річ. Що по моєму характеру я міг би скласти йому компанію. Тобто - міг би стати відданим служителем Крішни, котрий уже всією душею на Вріндавані Небесній. А живучи моїм теперішнім життям, я буду завжди відчувати моральний дискомфорт.
Дискомфорт, звісно, є... Біда у тому, що я не дуже полюбляю Крішну як сутність. І відчуваю відповідальність "за тих, кого приручив".
Приятель покинув дружину і доньку. Така собі пожертва Крішні - але він не дуже тим журиться.
Міг хоча б зоставити їм квартиру, паразит.
Прочитав останню фразу і зрозумів, що крішнаїта з мене не вийде))