Мрачный юмор бывшего вождя укронацистов
Насколько я наслышан, Дмитро Корчинський отвергнут большей частью былых соратников за умеренность и вменяемость. Sic transit gloria mundi!
Возможно, как раз этим порождён нижеследующий сверхкраткий курс укроистории:
===
Колись Ерефія називалася Хазарією й ми платили їй данину. На щастя, на довгих дерев'яних човнах по Десні у Дніпро припливли європейці й забрали цю данину собі. За допомогою відібраних у нас меду, риби й модних на той час хвісточків лісових і річкових звіряток, вони побудували нам державу, яка складає основу нашої європейської ідентичності.
В тодішньому Євросоюзі, який називався Імперією ромеїв, греки виконували роль нинішніх німців, а тодішні германці скидалися на нинішніх албанців. І от коли наші князі пішли туди, щоб чого-небудь вкрасти в кредит, їм не поталанило.
У Царгороді саме тоді царювали дуже здібні полководці - Іван Цимісхій, а за ним Василь Болгаробойця - які вміли дресирувати варварів. Тому нашим хлопцям замість поживитися довелося охреститися, навчитися грамоти, вивести з обігу пухнасті хвостики й впровадити срібну гривню.
Щастя (тобто українсько-половецька гармонія) тривало недовго, бо знову навалилася Ерефія, яка тоді чесно називалася Ордою. Дяка Богові, Європа швиденько звільнила нас від Орди й навіть, у битві на Синіх Водах, визволила найкращу частину України - Поділля.
Нас навіть взяли до Євросоюзу, який тоді називався Великим князівством литовським, руським і жемайтським.
Роль ЮНЕСКО тоді виконував Тевтонський орден, проте, наші предки були фанатами землянок-мазанок і солом'яних стріх. Вони обурилися спробами нав'язати нам усі ці занепадницькі загниваючі вітражі, аркбутани, нервюри, контрфорси, ренесанси й захистилися від цієї розпусти в битві під Грюнвальдом.
Торгівля з Європою нам завжди була однозначно вигідна: вони нам - Магдебурзьке право, книгодрук, академію, ми їм - проблеми: дві громадянські війни у Литві, руїну в Речі Посполитій, терор у новій Польщі, партизанку в тилах Вермахту. Щоб ви не сумнівалися, так буде й нині.
На початку XVIII ст. роль Вікторії Нуланд виконував Карл ХІІ. На відміну від нащадка ординських баскаків Петра, він мав усі права на інтеграцію України до Європи, позаяк утримував законний, усіма визнаний титул «Король готів і венедів». Як відомо, стародавня Готія - це південна Україна. Проте, кіннота Палія, з якогось дива, під Полтавою, вписалася за москалів. Так завжди буває з усіма цими ахметовими.
Передостання українська спроба інтегруватися до об'єднаної Європи була навіть чимось вдаліша за нинішню, адже українські фремдарбайтери могли обходитися без віз, вистачало довідки чиновника Рейхскомісаріату.
Що було (і буде) далі ви знаєте краще за мене.
===
Не исключено даже, что Дмитрий Александрович когда-нибудь ещё изыщет способы искупить свои прегрешения перед русским единством (ранее, насколько я наслышан, приемлемым для него только при условии переноса общерусской столицы в Киев и переучивания всех русских на официальный украинский диалект русского языка).
Возможно, как раз этим порождён нижеследующий сверхкраткий курс укроистории:
===
Колись Ерефія називалася Хазарією й ми платили їй данину. На щастя, на довгих дерев'яних човнах по Десні у Дніпро припливли європейці й забрали цю данину собі. За допомогою відібраних у нас меду, риби й модних на той час хвісточків лісових і річкових звіряток, вони побудували нам державу, яка складає основу нашої європейської ідентичності.
В тодішньому Євросоюзі, який називався Імперією ромеїв, греки виконували роль нинішніх німців, а тодішні германці скидалися на нинішніх албанців. І от коли наші князі пішли туди, щоб чого-небудь вкрасти в кредит, їм не поталанило.
У Царгороді саме тоді царювали дуже здібні полководці - Іван Цимісхій, а за ним Василь Болгаробойця - які вміли дресирувати варварів. Тому нашим хлопцям замість поживитися довелося охреститися, навчитися грамоти, вивести з обігу пухнасті хвостики й впровадити срібну гривню.
Щастя (тобто українсько-половецька гармонія) тривало недовго, бо знову навалилася Ерефія, яка тоді чесно називалася Ордою. Дяка Богові, Європа швиденько звільнила нас від Орди й навіть, у битві на Синіх Водах, визволила найкращу частину України - Поділля.
Нас навіть взяли до Євросоюзу, який тоді називався Великим князівством литовським, руським і жемайтським.
Роль ЮНЕСКО тоді виконував Тевтонський орден, проте, наші предки були фанатами землянок-мазанок і солом'яних стріх. Вони обурилися спробами нав'язати нам усі ці занепадницькі загниваючі вітражі, аркбутани, нервюри, контрфорси, ренесанси й захистилися від цієї розпусти в битві під Грюнвальдом.
Торгівля з Європою нам завжди була однозначно вигідна: вони нам - Магдебурзьке право, книгодрук, академію, ми їм - проблеми: дві громадянські війни у Литві, руїну в Речі Посполитій, терор у новій Польщі, партизанку в тилах Вермахту. Щоб ви не сумнівалися, так буде й нині.
На початку XVIII ст. роль Вікторії Нуланд виконував Карл ХІІ. На відміну від нащадка ординських баскаків Петра, він мав усі права на інтеграцію України до Європи, позаяк утримував законний, усіма визнаний титул «Король готів і венедів». Як відомо, стародавня Готія - це південна Україна. Проте, кіннота Палія, з якогось дива, під Полтавою, вписалася за москалів. Так завжди буває з усіма цими ахметовими.
Передостання українська спроба інтегруватися до об'єднаної Європи була навіть чимось вдаліша за нинішню, адже українські фремдарбайтери могли обходитися без віз, вистачало довідки чиновника Рейхскомісаріату.
Що було (і буде) далі ви знаєте краще за мене.
===
Не исключено даже, что Дмитрий Александрович когда-нибудь ещё изыщет способы искупить свои прегрешения перед русским единством (ранее, насколько я наслышан, приемлемым для него только при условии переноса общерусской столицы в Киев и переучивания всех русских на официальный украинский диалект русского языка).