Про те, чому складно і як можливо допомогти хворим в місцях несвободи (Правило №39)
Олег Вермієнко: про те, чому складно і як можливо допомогти хворим в місцях несвободи (Правило №39 Регламенту Євросуду).
В сучасних правових реаліях України існує тема, яку оминають як юристи практики так і теоретики. Це - приреченість ув’язнених підслідних \підсудних\, які перебувають під вартою, у разі їх захворювання. Таке явище як приреченість хворих за ґратами зумовлено цілою низькою причин: це і епідемії різноманітних інфекційних хвороб у місцях несвободи: СІЗО, ІТТ та виправних колоніях, а також - практично нічим необмежене затягування досудового слідства та судового розгляд кримінальних справ. Навіть у разі, якщо обвинувачений після кількох років тримання в ІТТ\СІЗО так і не став засудженим, він має всі шанси вийти на волю хворим на туберкульоз, іншу невиліковну хворобу або взагалі не дожити до свого звільнення. Справа Сергія Магнітського (Росія, 2009 рік), справа Тамаза Кардави (Україна, 2010) - ще одне підтвердження тому.
В нашій країні за ґратами може опинитися будь-хто, і не обов’язково винна особа. Як казав всім відомий Фелікс Дзержинський: «Якщо Ви не за гратами, то це - не Ваша заслуга, а - наша «нєдоработка»…» Але навіть для винних у скоєнні злочинів відповідальність встановлюється кримінальним законом, і серед санкцій КК Ви не знайдете такого виду покарання як скажімо - позбавлення права на медичну допомогу.
Що ж робити, коли Ваш клієнт опинився в такій ситуації?
Отже, існує така процедура, яка називається «Правило №39» Регламенту Євросуду, яка передбачає отримання наказу Євросуду про негайну госпіталізацію арештанта. Одразу зробимо застереження, що «система» опирається: в моїй практиці був випадок, коли наказ Євросуду про негайну госпіталізацію арештанта СІЗО до лікарні керівник СІЗО виконував аж 100 днів! На перший погляд - нонсенс, але трагедія хворих підсудних і ув’язнених полягає в тому, що в Україні фактично відсутній ефективний контроль за виконанням наказів ЄСПЛ. Найчастіше нам вдається домогтися виконання цих наказів завдяки комплексному підходу: через одночасне подання позовів до суду на неправомірні дії керівництва СІЗО, звернення із заявою про злочин до прокуратури, ведення активної переписки з Євросудом та Комітетом Міністрів Ради Європи тощо.
Ситуацію істотно погіршує певний правовий вакуум, що виник після скасування Мін’юстом реєстрації Інструкції, що регламентувала надання медичної допомоги ув’язненим (в плановому порядку), затвердженої Наказом Держдепартаменту з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров’я №3/6 від 2000 року, а нового документа щодо цього питання - досі не прийнято! Керівники СІЗО та установ Держдепувиконання покарань керуються і далі цим квазі-законним наказом №3/6, а Міністерство юстиції твердить, що він не має юридичної сили. Щодо СІЗО та ІТТ існують Правила внутрішнього розпорядку, якими передбачено порядок термінової госпіталізації, але питання про «терміновість» вирішують тамтешні лікарі, підконтрольні керівництву СІЗО, яке зазвичай не в змозі забезпечити госпіталізацію через нестачу елементарного (через брак транспорту, конвою, бензину тощо) або з інших причин.
Адвокатам дуже часто доводиться викликати «швидку допомогу» просто до зали суду, коли підсудного доставляють в важкому стані. Відмови суду в задоволенні клопотанні про виклик «швидкої» - це інша проблема. Але мудрі і по-справжньому незалежні судді не відмовляють у задоволенні таких клопотаннях, коли бачать, що це - не трюк захисту, а дійсно життю підсудного загрожує небезпека. Після медобстеження і з’ясування лікарями «швидкої» стану здоров’я хворого суд може прийняти рішення про його госпіталізацію. Якщо суд відмовляє - ми подаємо адвокатський запит на станцію ШМД і отримуємо копію «карти виїзду швидкої допомоги». Якщо в ній зазначено, що рекомендовано стаціонарне лікування - то є всі підстави просити Євросуд застосувати Правило №39 (термінові випадки). Адже в тюремній санчастині, зрозуміло, немає ані відділень реанімації та інтенсивної терапії, ані необхідного діагностичного обладнання, ані лабораторій, ані вузькопрофільних лікарів тощо - тому, незважаючи на твердження тюремних лікарів що вони (санчастина) спроможні лікувати в’язнів - це насправді твердження, які не мають нічого спільного з реальністю. На моє глибоке переконання медчастина будь-якого СІЗО не є і не може бути стаціонаром лікарні в принципі.
Отже, що ж робити, коли треба терміново допомогти арештанту, який є важкохворим і негайно потребує невідкладної медичної допомоги. Тут діє Правило 39 «Термінова госпіталізація». Якщо всі справи в Євросуді розглядаються в порядку черговості (а їх там близько ста тисяч), то випадки, коли арештанти СІЗО потребують негайної медичної допомоги, а влада проявляє байдужість або просто демонструє свою неспроможність - не вживає до цього жодних заходів, то таку справу Суд слухає позачергово! Правилом №39 Регламенту Євросуду може скористатися будь-який адвокат в Україні. Нічого складного тут насправді немає, треба лише оперативно зібрати певний пакет документів і направити його по факсу до Страсбургу разом із супровідним листом.
Якщо хворого неможливо лікувати в умовах СІЗО\ІТТ тощо, чи навіть просто вивезти на обстеження, треба на кожному судовому засіданні (захисник повинен) заявляти клопотання про зміну запобіжного заходу для такого хворого арештанта та просити змінити запобіжний захід на «підписку» чи заставу, збираючи при цьому копії постанов з відмовами суду. До постанов про відмову в зміні запобіжного заходу треба додати заяви, які сам хворий повинен в обов’язковому порядку писати на ім’я начальника СІЗО чи ІТТ, з проханням про направлення на операцію чи для надання іншої невідкладної медичної допомоги. Ці заяви слід писати в двох примірниках, передаючи перші примірники - начальнику місця тримання, а другі - адвокату (в залі суду чи під час побачення тощо). В разі незадоволення цих заяв (як зазвичай) треба писати щоденно, систематично тиждень або два. В заявах буде змінюватись тільки дата. При цьому жодних реєстраційних написів, «вхідних» номерів тощо - на таких заявах не потрібно - Євросуд цього не вимагає. Євросуд вірить арештантам! Слід додати сюди копію карти виїзду «швидкої», а також копії телеграм на ім’я начальника СІЗО наступного змісту: «прошу вивезти арештанта П.І.П. на комплексне мед.обстеження та лікування». Копії цих телеграм повинні обов’язково мати штамп поштового відділення і чек Укрпошти - як доказ їхньої відправки, а також необхідно збирати повідомлення про вручення. До цих документів додаємо копію мед картки (чи принаймні медичних довідок, виписних епікризів пацієнта тощо), і у вільній формі на адвокатському бланку пишемо листа, бажано англійською чи українською мовою з проханням в порядку Правила 39 ЄСПЛ видати наказ про негайну госпіталізацію особи в стаціонарний медичний заклад певного міста чи області. Всі згадані документи треба передати факсом на номер, вказаний на сайті Євросуду http://www.echr.coe.int/. Впродовж доби 5-та Секція Євросуду розглядає це клопотання і повідомляє Вас по мобільному телефону про результати розгляду Вашого клопотання. Якщо людині справді зле, тут і зараз, і Ви спроможні це довести - Євросуд, як правило, таке клопотання обов’язково задовольнить!
Є певні проблеми щодо того як цей наказ повинен виконуватися. Але зрозуміло, що його треба невідкладно віддати в бюро перекладу (адже наказ - видається англійською), а потім - треба його вручити начальнику СІЗО. Зазвичай адвокат дає телеграму та подає заяву на ім’я керівника СІЗО, що є такий наказ Євросуду в порядку правила №39 і що треба негайно госпіталізувати арештанта. Разом з медіа-підтрикою, це зазвичай дає свої плоди.
Як підсумок, хочу сказати, що безвихідних ситуацій - не буває! Ніколи не варто опускати руки - цей правовий механізм спрацьовує і є не лише дієвим інструментом правової допомоги, але й сприяє становленню в нашій правовій системі європейських стандартів захисту прав людини. Кожному адвокату під силу добитися правди в Страсбурзькому суді, потрібно лише бажання та віра в те, що Ви робите.
В сучасних правових реаліях України існує тема, яку оминають як юристи практики так і теоретики. Це - приреченість ув’язнених підслідних \підсудних\, які перебувають під вартою, у разі їх захворювання. Таке явище як приреченість хворих за ґратами зумовлено цілою низькою причин: це і епідемії різноманітних інфекційних хвороб у місцях несвободи: СІЗО, ІТТ та виправних колоніях, а також - практично нічим необмежене затягування досудового слідства та судового розгляд кримінальних справ. Навіть у разі, якщо обвинувачений після кількох років тримання в ІТТ\СІЗО так і не став засудженим, він має всі шанси вийти на волю хворим на туберкульоз, іншу невиліковну хворобу або взагалі не дожити до свого звільнення. Справа Сергія Магнітського (Росія, 2009 рік), справа Тамаза Кардави (Україна, 2010) - ще одне підтвердження тому.
В нашій країні за ґратами може опинитися будь-хто, і не обов’язково винна особа. Як казав всім відомий Фелікс Дзержинський: «Якщо Ви не за гратами, то це - не Ваша заслуга, а - наша «нєдоработка»…» Але навіть для винних у скоєнні злочинів відповідальність встановлюється кримінальним законом, і серед санкцій КК Ви не знайдете такого виду покарання як скажімо - позбавлення права на медичну допомогу.
Що ж робити, коли Ваш клієнт опинився в такій ситуації?
Отже, існує така процедура, яка називається «Правило №39» Регламенту Євросуду, яка передбачає отримання наказу Євросуду про негайну госпіталізацію арештанта. Одразу зробимо застереження, що «система» опирається: в моїй практиці був випадок, коли наказ Євросуду про негайну госпіталізацію арештанта СІЗО до лікарні керівник СІЗО виконував аж 100 днів! На перший погляд - нонсенс, але трагедія хворих підсудних і ув’язнених полягає в тому, що в Україні фактично відсутній ефективний контроль за виконанням наказів ЄСПЛ. Найчастіше нам вдається домогтися виконання цих наказів завдяки комплексному підходу: через одночасне подання позовів до суду на неправомірні дії керівництва СІЗО, звернення із заявою про злочин до прокуратури, ведення активної переписки з Євросудом та Комітетом Міністрів Ради Європи тощо.
Ситуацію істотно погіршує певний правовий вакуум, що виник після скасування Мін’юстом реєстрації Інструкції, що регламентувала надання медичної допомоги ув’язненим (в плановому порядку), затвердженої Наказом Держдепартаменту з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров’я №3/6 від 2000 року, а нового документа щодо цього питання - досі не прийнято! Керівники СІЗО та установ Держдепувиконання покарань керуються і далі цим квазі-законним наказом №3/6, а Міністерство юстиції твердить, що він не має юридичної сили. Щодо СІЗО та ІТТ існують Правила внутрішнього розпорядку, якими передбачено порядок термінової госпіталізації, але питання про «терміновість» вирішують тамтешні лікарі, підконтрольні керівництву СІЗО, яке зазвичай не в змозі забезпечити госпіталізацію через нестачу елементарного (через брак транспорту, конвою, бензину тощо) або з інших причин.
Адвокатам дуже часто доводиться викликати «швидку допомогу» просто до зали суду, коли підсудного доставляють в важкому стані. Відмови суду в задоволенні клопотанні про виклик «швидкої» - це інша проблема. Але мудрі і по-справжньому незалежні судді не відмовляють у задоволенні таких клопотаннях, коли бачать, що це - не трюк захисту, а дійсно життю підсудного загрожує небезпека. Після медобстеження і з’ясування лікарями «швидкої» стану здоров’я хворого суд може прийняти рішення про його госпіталізацію. Якщо суд відмовляє - ми подаємо адвокатський запит на станцію ШМД і отримуємо копію «карти виїзду швидкої допомоги». Якщо в ній зазначено, що рекомендовано стаціонарне лікування - то є всі підстави просити Євросуд застосувати Правило №39 (термінові випадки). Адже в тюремній санчастині, зрозуміло, немає ані відділень реанімації та інтенсивної терапії, ані необхідного діагностичного обладнання, ані лабораторій, ані вузькопрофільних лікарів тощо - тому, незважаючи на твердження тюремних лікарів що вони (санчастина) спроможні лікувати в’язнів - це насправді твердження, які не мають нічого спільного з реальністю. На моє глибоке переконання медчастина будь-якого СІЗО не є і не може бути стаціонаром лікарні в принципі.
Отже, що ж робити, коли треба терміново допомогти арештанту, який є важкохворим і негайно потребує невідкладної медичної допомоги. Тут діє Правило 39 «Термінова госпіталізація». Якщо всі справи в Євросуді розглядаються в порядку черговості (а їх там близько ста тисяч), то випадки, коли арештанти СІЗО потребують негайної медичної допомоги, а влада проявляє байдужість або просто демонструє свою неспроможність - не вживає до цього жодних заходів, то таку справу Суд слухає позачергово! Правилом №39 Регламенту Євросуду може скористатися будь-який адвокат в Україні. Нічого складного тут насправді немає, треба лише оперативно зібрати певний пакет документів і направити його по факсу до Страсбургу разом із супровідним листом.
Якщо хворого неможливо лікувати в умовах СІЗО\ІТТ тощо, чи навіть просто вивезти на обстеження, треба на кожному судовому засіданні (захисник повинен) заявляти клопотання про зміну запобіжного заходу для такого хворого арештанта та просити змінити запобіжний захід на «підписку» чи заставу, збираючи при цьому копії постанов з відмовами суду. До постанов про відмову в зміні запобіжного заходу треба додати заяви, які сам хворий повинен в обов’язковому порядку писати на ім’я начальника СІЗО чи ІТТ, з проханням про направлення на операцію чи для надання іншої невідкладної медичної допомоги. Ці заяви слід писати в двох примірниках, передаючи перші примірники - начальнику місця тримання, а другі - адвокату (в залі суду чи під час побачення тощо). В разі незадоволення цих заяв (як зазвичай) треба писати щоденно, систематично тиждень або два. В заявах буде змінюватись тільки дата. При цьому жодних реєстраційних написів, «вхідних» номерів тощо - на таких заявах не потрібно - Євросуд цього не вимагає. Євросуд вірить арештантам! Слід додати сюди копію карти виїзду «швидкої», а також копії телеграм на ім’я начальника СІЗО наступного змісту: «прошу вивезти арештанта П.І.П. на комплексне мед.обстеження та лікування». Копії цих телеграм повинні обов’язково мати штамп поштового відділення і чек Укрпошти - як доказ їхньої відправки, а також необхідно збирати повідомлення про вручення. До цих документів додаємо копію мед картки (чи принаймні медичних довідок, виписних епікризів пацієнта тощо), і у вільній формі на адвокатському бланку пишемо листа, бажано англійською чи українською мовою з проханням в порядку Правила 39 ЄСПЛ видати наказ про негайну госпіталізацію особи в стаціонарний медичний заклад певного міста чи області. Всі згадані документи треба передати факсом на номер, вказаний на сайті Євросуду http://www.echr.coe.int/. Впродовж доби 5-та Секція Євросуду розглядає це клопотання і повідомляє Вас по мобільному телефону про результати розгляду Вашого клопотання. Якщо людині справді зле, тут і зараз, і Ви спроможні це довести - Євросуд, як правило, таке клопотання обов’язково задовольнить!
Є певні проблеми щодо того як цей наказ повинен виконуватися. Але зрозуміло, що його треба невідкладно віддати в бюро перекладу (адже наказ - видається англійською), а потім - треба його вручити начальнику СІЗО. Зазвичай адвокат дає телеграму та подає заяву на ім’я керівника СІЗО, що є такий наказ Євросуду в порядку правила №39 і що треба негайно госпіталізувати арештанта. Разом з медіа-підтрикою, це зазвичай дає свої плоди.
Як підсумок, хочу сказати, що безвихідних ситуацій - не буває! Ніколи не варто опускати руки - цей правовий механізм спрацьовує і є не лише дієвим інструментом правової допомоги, але й сприяє становленню в нашій правовій системі європейських стандартів захисту прав людини. Кожному адвокату під силу добитися правди в Страсбурзькому суді, потрібно лише бажання та віра в те, що Ви робите.