Jul 18, 2011 13:35
видалася моя суботня подорож на малую Родіну до батьків. Зрання приїхала на вокзал: черги до кас, наче перед Новорічними святами (на моря шолі усі їдуть?) Пішла знач до каси, яка скрита від толпи пасажирів, але у тьотєнькі не оказалось здачі, а поки я розміняла гроші - останній квиток на мій автобус забрали( Ну нє піздєц?
Алгоритм дєйствій у сложівшєйся ситуації такий: доїхати до максимум найближчого пункта, від якого буде мінімум до малой Родіни, ну а далі - махать ручкой, поки хтось не зглянеться і не підвезе)) До пункта Ц. доїхала бєзпрєпятственно, сидячи у маршрутці-сауні, а потім довелося згадати давні часи, коли приходилося частенько їздити попутками.
І вот стою я під палящіми лучами липневого сонця, питаюсь зупинити транспорт, якого й не так вже багато, а ніфіга - ніхто не гальмує, нікому не шкода дівчину з спортивною сумкою, яка одіноко стоїть на узбіччі. Таке враження: бояться, що коли зупиняться, я швидко відкрию сумку, дістану звідти двухстволку і заору "швидко з машини, руки на капот!" а кажуть ще, шо дєвушек охотнєй підвозять... еееех, воділи, як би ви знали, шо ви втратили, проїхавши повз мене)))
І тут - о, диво, біля мене зупинився... сусід)) Мешкаємо на одній вулиці, добрєйший чєловєк) Я спочатку думала, шо це мені в голову нашмалило і він - ну тіпа міраж, но оказалось, шо всьо реальность.
... Я давно собі пообіцяла, шо коли матиму власне авто, то буду підвозити і стопщиків, і тих, кому просто треба доїхати додому чи ще кудись
просто,
таке