баба яга
... а потім ми втекли з того гуртожитку
і сіли, ледве встигши, в брудний потяг.
на шибках випиляні фото учинили протяг,
а я стискала твою руку, щоби страх не множити.
за мостом ми зіскочили, блукали довго
припаленим шаленим сонцем полем,
обмінювались поглядами, тихим болем,
шукали слід кого-небудь іще живого.
зайшли, але уже не зовсім ми, в якусь халупу,
серед світлиці там кипіла дерев"яна ступа,
і виринула з неї, величезної, як ванна у розкішнім домі німців,
презморшкувата морда престарезної бабусі
(я думаю, Яги, та можу помилитись).
те вариво бурлило,я стискала твою руку,
а поле то німіло, то зітхало в жовтизні.
для мене жовтий -то ніколи не розлука,
розлука -це коли ми разом лиш у сні...
таке-от позавчора згарячу наснилося мені