вірш про спеку

[ave_liviana]

теплі долоні Землі нас тримають,
як мегамудрих лінивих китів.
щитом листяним в легені вдихають,
плутають коси річок і морів.
вії небес довжелезні, лапаті
злизують біль із покинутих сіл.
а біля ганку кицька кудлата
бабці моїй щось муркоче щосили.
я прокидаюся з тяжкою шкірою,
тіло -залізне,а  ліжко -магнітне.
вперто повітря вдихаю і міряю,
скільки ще днів, доки спека притихне.
спека регоче над міста задухою,
шкіриться, кашляє в димі маршрутки.
хмари важкі насуваються. Дощик? Ні?
 -"Ні".  - Розворот.  -"Самі дим свій винюхуйте"
Вже солов"ї своє відкукурікали,
та все одно ранки психокричущі.
"Ну заткни якось сигналку ту, чуєш , ні?"
Байдуже. Що ж, нам не спиться ще дужче.