Оксана Луцишина

[automne_dore]

гладіолуси пахнуть смертю на цілий ринок.
запахи найлегше забути, а згадувати не конче.
серце - річ, яку возиш із собою на відпочинок,
серце - річ у мокрій торбинці, якій шепочеш -

потерпи, ще трохи, ще зовсім трохи, і я з тобою,
я навчуся мовчати пристрасно, наче каріатиди.
серце - річ, яка витікає, аби назватись рікою,
або надміром пам"яті з надрами атлантиди

гладіолуси задихаються від холодного крику,
гладіолуси тривають довго - до надламу, до краю.
я вибираю квітку, несхожу на квітку, важку і велику,
я повертаюся у дитинство, живу, вмираю

потерпи, кажу, ще зовсім трохи; на площах вечір,
теплий від звуків, повний неповнотою.
каріатиди ховають у морок натерті плечі -

серце, ще зовсім трохи, і я з тобою