Про квіти
А які ви любите квіти?
Я, наприклад, не люблю пафосні обгортки, не люблю троянди та гвоздики, гладіолуси. Вони такі затурхані за своїм символізмом, вони завжди, типу символ привітання з усім і завжди.
Сьогодні, повертаючись з моря, помітила як в дитинстві буйно квітнуть чайні рози і три кусти вже дають сильний аромат на провулок. Рейтинг мімімі- то завжди тюльпани, нарциси, рунункулюси, піони. Потім йдуть осінні зі своїм гіркуватим запахом в прохолодні дні хризантеми.
А з літнім різнотрав’ям я б ніколи і не розтавалася. Все, що можна надерти в степу, на полі- ото круть. Коли в селі на полях квітнув горох, ще до нього маки, трохи волошок - ото щастя несла в руках.
Але від чого в літку перехоплює подих- то це від дзвіночків. Коли я мала напрошувалсь з бабою на дачу, одного разу, ми забрали з ділянки волошки, десь знайшли маків, я урочисто прополювала свої ромашки. І тут сусід подарував мені дзвіночки, надер у себе на ділянці, отакий оберемок, як на аві вийшов. І ми йшли до автобусної зупинки, сонце вже сідало, золото-рожевим блищав в далині лиман, а в руках оберемок дзвіночків - ото як згадаю, аж дихання перехоплюється.
А ще з дитинства:"Ми дзвіночки, лісові дзвіночки, чуєм дзвін...")))
А ще з Саксонії: відкриваєш очі після дрімоти у потязі, а прямо через вікно у гору по схилу підіймаються блакитні дзвіночки.
Я, наприклад, не люблю пафосні обгортки, не люблю троянди та гвоздики, гладіолуси. Вони такі затурхані за своїм символізмом, вони завжди, типу символ привітання з усім і завжди.
Сьогодні, повертаючись з моря, помітила як в дитинстві буйно квітнуть чайні рози і три кусти вже дають сильний аромат на провулок. Рейтинг мімімі- то завжди тюльпани, нарциси, рунункулюси, піони. Потім йдуть осінні зі своїм гіркуватим запахом в прохолодні дні хризантеми.
А з літнім різнотрав’ям я б ніколи і не розтавалася. Все, що можна надерти в степу, на полі- ото круть. Коли в селі на полях квітнув горох, ще до нього маки, трохи волошок - ото щастя несла в руках.
Але від чого в літку перехоплює подих- то це від дзвіночків. Коли я мала напрошувалсь з бабою на дачу, одного разу, ми забрали з ділянки волошки, десь знайшли маків, я урочисто прополювала свої ромашки. І тут сусід подарував мені дзвіночки, надер у себе на ділянці, отакий оберемок, як на аві вийшов. І ми йшли до автобусної зупинки, сонце вже сідало, золото-рожевим блищав в далині лиман, а в руках оберемок дзвіночків - ото як згадаю, аж дихання перехоплюється.
А ще з дитинства:"Ми дзвіночки, лісові дзвіночки, чуєм дзвін...")))
А ще з Саксонії: відкриваєш очі після дрімоти у потязі, а прямо через вікно у гору по схилу підіймаються блакитні дзвіночки.