Темпоральний аспект феномена алхімії
Алхімія є складним та багатогранним соціокультурним феноменом, що може розглядатися в широкому спектрі методологічних підходів. Метою даної роботи є розгляд феномена європейської алхімії в контексті взаємин Людини з Природою та Часом.
К.Ґ. Юнґ постулював, що теорія та практика алхімії є виразом архетипів - глибинних духовних утворень, що є однаково притаманними людям різних епох [1].
За М. Еліаде, алхімія є практичним виразом міфологічного світогляду, в якому світ є сакралізованим та антропоморфним, а матерія - одухотвореною. Надра ототожнюються з лоном Матері-Землі, де метали та мінерали ростуть та визрівають, як живі істоти, проте в дуже повільному часовому ритмі [2, с.161]. Концепцію «визрівання» було підтримано й Аристотелем [Метеорологія IV, 8]. Характерну думку знаходимо в алхімічному трактаті псевдо-Томи Аквінського: «… метали будуть … перетворюватися на золото й срібло, якщо вони будуть залишеними в копальні на час, необхідний для того, щоб ця дія Природи могла проявитися» [3], та у Бернара Тревізана (XV ст.): «Якби було достатньо часу, свинець та інші метали перетворилися б на золото.… Природа творить спочатку недосконале, а потім переходить до досконалішого» [4].
Мета алхімічної практики - прискорити природні процеси самовдосконалення матерії, опанувавши секрети Природи. Якщо Жан де Мен (ХІІІ ст.) стверджує, що алхімія лише наслідує Природу [5], то Нікола Фламель (XIV ст.) наголошує на принциповій спроможності людини перевершити Природу своїм Мистецтвом [6], здійснюючи мрію homo faber брати участь у вдосконаленні Природи та власного духу [2, с.242].
Завдяки алхімії людина підміняє собою Час: те, що природно визрівало б тисячоліттями, Майстер отримує значно швидше, імітуючи архетипічне лоно Матері-Землі мікрокосмом реторти, де відтворюється космогонічний процес, із Хаосу первинної матерії твориться безсмертне золото [2, с. 243].
Прискоренню природного процесу перетворення (трансмутації) матерії має слугувати алхімічний медіатор - філософський камінь. Роджер Бекон (XIII ст.) трактує його як есенцію надзвичайної досконалості, що надає благородство металам за рахунок «розведення» якості [7]. Згідно з Раймондом Луллієм (XIII-XIV ст.), філософський камінь є особливою одухотвореною субстанцією, мізерна кількість якої однією лише своєю присутністю спричиняє швидку трансмутацію великої маси металу [8, с.237]. Таке бачення Каменю наближається до сучасного концепту каталізатора - речовини, що, за В.Оствальдом, змінює швидкість хімічного процесу, але не перетворюється на його кінцевий продукт [9]. Однак, попри зовнішню подібність, філософський камінь не можна цілковито ототожнювати з каталізатором, оскільки це становить ризик вульгаризації алхімічного світогляду. Алхімія не є суто раціональним феноменом, а ґрунтується на світогляді герметизму, де раціональне є синкретично пов’язаним із містичним; суб’єкт не протиставляє себе об’єктові, натомість пізнає його зсередини, вважаючи себе мікрокосмом у макрокосмі [10].
Новий час заперечував алхімію, однак успадкував деякі суттєві ідеї саме від неї. Ідеологія нової епохи, використовує, всупереч радикальній десакралізації, саме алхімічний міф. Він оживає в ідеях індустріальних суспільств, у міфі про безкінечний прогрес, у догмі, що справжня місія людини - змінювати Природу та перевершувати її [2, с.249], у максимі «Природа не храм, а майстерня». Алхімія дала сучасному світу більше, ніж просто протохімію - вона дала надію підкорити Час [2, с.250]. Штучно прискорюючи перебіг природних процесів та скеровуючи їх у певному напрямку, людство стало силою геологічного, планетарного масштабу, на чому наголошував В. Вернадський [11]. Однак, як зазначає М. Еліаде, втілення трансформованих алхімічних ідей у сучасному світі має й негативний бік: «… сучасна людина стала в буквальному сенсі грати роль Часу, … стала істотою виключно «часовою». … Прийнята на себе людиною «темпоральність» обертається на філософському рівні трагічним усвідомленням марності всього людського існування. На щастя, … міфи, ігри, розваги, мрії, не кажучи вже про релігію, - все це утримує відчуття трагізму від поширення на інші рівні свідомості… Духовна криза сучасного світу серед своїх далеких передумов має і деміургічні мрії алхіміків… Примирення з «темпоральністю» залишається можливим - при прийнятті більш вірної концепції Часу» [2, с.252-253].
Таким чином, роль феномена алхімії у формуванні сучасного світогляду в контексті взаємин людини з Природою та Часом є складною, неоднозначною, однак, безумовно, важливою. Алхімія в своєму темпоральному аспекті виступає предтечею ідеології індустріальної епохи з її прагненням прискорювати та керувати перебігом природних процесів задля користі людства; ця тенденція багато в чому продовжує діяти й на початку ХХІ ст.
Література
1. Юнг К.Г. Психология и алхимия / К.Г.Юнг. - М.:Рефл-бук, К.:Ваклер, 1997.- 592 с.
2. Элиаде М. Кузнецы и алхимики // Азиатская алхимия / М. Элиаде. - М.: Янус-К, 1998. - С. 140-269.
3. Фома Аквинский. О камне философов и прежде всего о телах сверхнебесных / Фома Аквинский // Свинцовые врата алхимии: Теории, символы, практика / [ред. В.Рохмистров]. - СПб.: Амфора, 2002. - С. 274.
4. Марчукова С.М. Естественнонаучные представления в средневековой Европе / С.М. Марчукова. - СПб.: Европейский Дом, 1999. - С.168.
5. Гильом де Лоррис. Роман о Розе / Гильом де Лоррис, Жан де Мен; [пер. со старофр. Д.Н. Вальяно и Н.В. Забабуровой]. - Ростов-на-Дону, 2001. - 287 с.
6. Фламель Н. Краткое изложение философии // Алхимия / Н. Фламель. - СПб.: Азбука; Петербургское Востоковедение, 2001. - С. 144.
7. Морозов Н. В поисках философского камня / Н. Морозов // Теория и символы алхимии. Великое Делание. - К.: Новый Акрополь, 1995. - С. 101-102.
8. Возникновение и развитие химии с древнейших времен до XVII века. Всеобщая история химии / под ред. Ю.И. Соловьева. - М.: Наука, 1983.- 399 с.
9. Фигуровский Н.А. Очерк общей истории химии. Развитие классической химии в ХІХ столетии / Н.А. Фигуровский. - М.: Наука, 1979. - с. 444.
10. Titley A.F. The Macrocosm and the Microcosm in Mediaeval Alchemy / A.F. Titley // Ambix. - 1937. - Vol. 1, No.1. - P. 67-69.
11. Вернадский В.И. Мысли о ноосфере // Биосфера и ноосфера / В.И. Вернадский. - М.: Наука, 1989. - С.185.
Перша публікація:
Родигін К.М. Темпоральний аспект феномена алхімії / К.М. Родигін // Філософія у сучасному світі: Матеріали регіональної наукової конференції. - Донецьк: ДонНУ, 2010. - С. 68-70.