Через міст
Кілька довгих місяців мені було нестерпно боляче і неспокійно. Так ніби Мрію прала в сльозах і як тільки вішала просушити - починався дощ....Невимовна туга, глибоке напруження і стан "на грані" переслідували, точніше на всіх правах жили в мені. Це страшно - хотіти чогось так, щоб терпли ноги і думка ні на мить не покидала голови.... Це схоже на першу стадію божевілля....І це втомлює настільки, що починаєш сумніватись, молитва перестає бути щирою, сон неспокійним і уста німими. Говорити про це не вдається, писати - також.... Починаєш просто існувати з дня на день, механічно виконуючи функції....
А позавчора все змінилось. Я встала вранці впевненою, виваженою і абсолютно спокійною... Не байдужою, а с-п-о-к-і-й-н-о-ю.. Мені стало соромно за те, що я сумнівалась. І я знову можу молитись... Як колись в дитинстві, на шкільних канікулах в полі.... Я була така вдячна за сонце, за маки, рідкісні волошки і колоски.... І за вітер в обличчя....Теплий і серпневий....
І молитва починалась "Привіт, Боже! Як у Тебе справи? Маєш для мене хвильку?....." О, такі молитви досі пахнуть сіном і квітами....Я завжди ближче до Бога почувалась саме на природі, а в церкві - лише коли тихо і ледь чутно гудуть величні вимолені стіни.....
Тепер я знаю, що все буде і буде вчасно. Основне - вірити.
Привіт, Боже......
А позавчора все змінилось. Я встала вранці впевненою, виваженою і абсолютно спокійною... Не байдужою, а с-п-о-к-і-й-н-о-ю.. Мені стало соромно за те, що я сумнівалась. І я знову можу молитись... Як колись в дитинстві, на шкільних канікулах в полі.... Я була така вдячна за сонце, за маки, рідкісні волошки і колоски.... І за вітер в обличчя....Теплий і серпневий....
І молитва починалась "Привіт, Боже! Як у Тебе справи? Маєш для мене хвильку?....." О, такі молитви досі пахнуть сіном і квітами....Я завжди ближче до Бога почувалась саме на природі, а в церкві - лише коли тихо і ледь чутно гудуть величні вимолені стіни.....
Тепер я знаю, що все буде і буде вчасно. Основне - вірити.
Привіт, Боже......