(no subject)
но не навсегда
приходит лень-матушка
и засыпает
Прокидаюсь, як завжди, в шість. Але до семи дрімаю, думаючи, як робити і що. Коли надхнення треба десь взяти, то перш за все треба прибрати всюди, де не прибрано. Щоб можна було б з задоволенням думати про інше, а не про безлад у кухні, наприклад.
От не виходить у мене, щоб завжди і всюди порядок, бо кругом мене, як вихор, закручуються книжки, ручки, зошити і записники, а в кухні маленькі каструльки і чашки, яблука і приправи. Навіть коли я даю собі слово все класти на свої місця, речі все одно якось попадають у інші, місця я маю на увазі.
Мандарин пересадила, обстригла згорівші кінцівки, стоїть тепер лисий і сумний. Але маю надію, що відросте. Лимони в мене раз у раз взагалі скидали листя самі і відростали заново. Будемо сподіватися на краще.
Помаранч поки що молодець, кращий за всіх. Ну, подивимося, як далі.
На город не маю бажання виповзати, але треба. Таки ж приборка і осінь. Бур’ян зеленіє.
Стушу капустки, зроблю пиріжок.
Таке життя.
This entry was originally posted at http://aucubagold.dreamwidth.org/2614166.html.