Та де ж той магнітофон?
Цiкавий матеріал не діаспорній ePOSHTa:
Перш ніж писати щось стосовно знаменитого "магнітофону під диваном і майора у шафі", я хочу окреслити мою особисту позицію стосовно ролі Леоніда Даниловича Кучми у справі Гонгадзе. Я не вірю в те, що Кучма наказав вбити журналіста. Кучмі це було зовсім не потрібно, і не така він людина. Чи робить це Кучму невииною жертвою? На мою думку - ні. Вина Кучми в тому, що саме він створив ту систему, яка зараз його ж пробує знищити. Саме Кучма розгомив кадри урядовців і потенційних урядовців, Вже більше десяти років Україна страждає від кадрового голоду в уряді. Бажаючих керувати вистачає, а от зі здатними це робити - проблема. Далі буде видно, до чого веде призначення "своїх", бодай умовно-придатних. Саме при Кучмі сформувалась корупційна вертикаль, що нині знищує Україну, і саме Кучма витяг на авансцену Януковича, який Кучму і переслідує. Список можна продовжити. Тобто: Кучма винен у створенні всіх передумов і для вбивства журналіста, для провалу спецслужб, що призвів до катастрофічного витоку інформації, для неефективного розслідування, що тягнеться роками, і для його ж власного переслідування. Але він наказу вбивати він не давав.
Ну а тепер - до суті справи. У те, що майор міг сидіти у шафі я вірю. Якось воно пасує до поведінки Мельниченка останнім часом. Все інше - тут треба думати. Бо навіть обережний Кучма вже вказує на Росію як на замовника прослуховування і телефонних розмов, і провокації, що вплинула на історичний розвиток України. Але досі не ясно: де оригінал записів і де магнітофон. Або, більш широко - як це було зроблено?
Слід зауважити, що чим більше Мельниченко говорить, тим більш дивним і важчим повірити стає міф про "магнітофон під диваном".
1. Мельниченко згадав про тисячі годин запису. Давайте припустимо, що він писав 10 годин на день, і кожен день. В тому будинку вихідні бували рідко. Це дає 3650 годин за один рік, справді - тисячі годин. Але скільки ж стрічок це буде? Ну, навіть якщо використовувати залізний дріт, все одно буде кілька сотень на рік, а було більше, ніж один рік. Це такий собі стос, що ані за кордон не вивезеш, ані за шафою не сховаєш. Ціла фонотека. І той дріт треба ще десь добути в таких кількостях.
2. Він стверджує, що він дивився, хто там заходить до Кучми, і вмикав та вимиказ запис з відстані. Але для цього потрібно стовбичити в коридорі годинами, практично весь час, з ранку до вечора. Той, хто хоча б раз був на президентському поверсі і в кабінеті Президента добре знає, що це просто неможливо. Після перших кількох днів виникнуть питання, а через тиждень безперервного вештання без видимого діла навколо дверей Президента його виженуть і з коридору, і, мабуть, з роботи.
3. У Мельниченка були і його робочі обов"язки, і його керівництво. Він не міг витрачати весь, або більшу частину свого часу стежачи, хто заходить до президентського кабінету, хіба що у нього є пряма вказівка начальника УДО. Якої не було. Якщо ж він робив записи час від часу, то не виходить тисяч годин.
4. Є два різних типи записів - зроблені у маленькій кімнаті, і в середовищі із зовнішніми шумами. Так де ж тоді був магнітофон?
5. Зараз в справі постав момент істини: покажи стрічки і магнітофон, і все це буде розглянуто і підтверджені, як правоспроможні докази. Тим не менше ми не бачимо ні того, ні другого. Чому?
Всі ці невідповідності можуть бути дуже добре пояснено, якщо припустити, що не було магнітофона під диваном, а запис було зроблено якось зовсім інакше.
Вже була згадка в пресі, що важливі кабінети в тому будинку прослуховувались ще від часів Щербицького, якщо не раніше. І це правда. Ще десь в 1994 році я випадково дізнався, що так воно і було. Були жучки. Дізнався я про це від людей з космічної галузі, які всі ці "жучки" виявили і познімали щойно кучмина команда в"їхала на Банківську. Тобто жучків на час запису вже не було.
Інший варіант полягає в записі коливань віконних шибок. Технологія є, і досить широко застосовувалась, але розташування будівлі і розташування офісу президента роблять використання цієї технології для запису того, що там відбувається, неможливим.
Це залишає тільки один варіант: запис через мембрану телефонів урядового спецзв'язку (3 - або 4-значні номери, "сотка" або "десятка"), коли слухавка лежить на апараті. Це можливо, і ця технологія використовується навіть стосовно мобільних телефонів. Кучма мусив мати два телефони "сотки", в офісі і в кімнаті відпочинку. Якщо писалось з обох, запис буде відрізнятися, саме як це і було.
Якщо ця гіпотеза вірна, то ніякого магнітофону під диваном не було. Магнітофон був або в спеціальній АТС в Києві, або Мельниченко підключив передавача до системи, і сигнал був записаний десь у сусідньому будинку, і т.д. Може бути, писали українські зрадники для використання у власних політичних іграх, а може писали і прямо росіяни. Я впевнений, що писала не опозиція для "України без Кучми", не видно було по їх діях, що їм все про режим настільки добре відомо, як того можна було б чекати. Зауважу, що як подивитися з точки зору росіян, то це був "нормальний" збір розвідувальних даних в сусідній державі. Це те, що розвідувальні служби повинні робити - і робили.
От що тут важливо: у цьому випадку не буде магнітофона або стрічки, доступних для українських прокурорів, як їх і нема. Доречі, Мельниченко міг зробити і кілька записів для себе теж, паралельно, або міг зробити копії, якщо він вів записи на віддаленій станції. Саме ці матеріали і пішли "гуляти" від 1999 року. Для обговорення подальших деталей інформації недостатньо, але якщо припустити, що писався сигнал з мембрани телефона коли слухавка спецзв"язку лежить на апараті, все стає простим і зрозумілим: і різниця в записах, і "тисячі годин", і відсутність плівок і магнітофону з-під дивану, і багато іншого.
Щоб зробити це можливим позаяк було необхідним:
1. Мати доступ до системи спецзв'язку (що Мельниченко мав).
2. Приховувати всі проблеми, які будуть виявлені, коли / якщо виникнуть підозри при рутинних тестах і перевірках технічних засобів першого офісу країни "Службою технічного захисту інформації".
3. Зупиняти або блокувати всі дії СБУ після того, як починаючи з 1999 року фрагменти записів почали з'являтися в Києві, і аж до моменту, коли вибухнув скандал.
Це все привносить у "картинку" ветерана КДБ генерала Леоніда Деркача. У 1992-96 він був головою "Служби технічного захисту інформації", а в 1998-2001 роках він був головою СБУ. Він міг організувати встановлення підслуховування (або підключення записуючого пристрою) не в офісі Кучми, а на телефоні спецзв"язку Кучми ще в 1994-96, залишивши систему "спати" протягом деякого часу, для своєї ж власної безпеки. І він точно міг блокувати зусилля з розслідування витоків, що відбувались саме в 1998-2001 роках, коли саме він був головою СБУ.
Зауважимо, що це не більше ніж спекуляції. Але не спекуляцією, а фактом є те, що в той час як Деркач був особисто відповідальний за відвернення загроз національній безпеці України, "записи Мельниченко" були в повному розпалі, і СБУ абсолютно нічого не робило, щоб припинити це неподобство.
Цікаво, що Деркач залишається єдиною людиною, яка ще не була допитана у службі Державного прокурора. Він хворий і знаходиться в лікарні. Ми бажаємо йому швидкого одужання, але зауважимо, що людина в 70 років, та з високим кров'яним тиском, завжди можна знайти привід, щоб провести пару тижнів у лікарні в разі необхідності. Крім того, згадаймо: коли Путін відвідав Україну протягом другого прем"єрства Януковича, Путін знайшов час для ранкового чаю зі своїм другом, Андрієм Деркачем, аби обговорити питання Руської Православної Церкви. А Прем'єр-міністр Янукович мав їхати з Путіним у машині Путіна до Бориспільського аеропорту, щоб бодай хоч трохи з ним поспілкуватись. І спілкування це, звичайно, було також ретельно записано, а як же? Між тим Андрій Деркач є сином Леоніда Деркача, є другом Дмитра Табачника, і є випускником Академії Дзержинського в Москві.
Перш ніж писати щось стосовно знаменитого "магнітофону під диваном і майора у шафі", я хочу окреслити мою особисту позицію стосовно ролі Леоніда Даниловича Кучми у справі Гонгадзе. Я не вірю в те, що Кучма наказав вбити журналіста. Кучмі це було зовсім не потрібно, і не така він людина. Чи робить це Кучму невииною жертвою? На мою думку - ні. Вина Кучми в тому, що саме він створив ту систему, яка зараз його ж пробує знищити. Саме Кучма розгомив кадри урядовців і потенційних урядовців, Вже більше десяти років Україна страждає від кадрового голоду в уряді. Бажаючих керувати вистачає, а от зі здатними це робити - проблема. Далі буде видно, до чого веде призначення "своїх", бодай умовно-придатних. Саме при Кучмі сформувалась корупційна вертикаль, що нині знищує Україну, і саме Кучма витяг на авансцену Януковича, який Кучму і переслідує. Список можна продовжити. Тобто: Кучма винен у створенні всіх передумов і для вбивства журналіста, для провалу спецслужб, що призвів до катастрофічного витоку інформації, для неефективного розслідування, що тягнеться роками, і для його ж власного переслідування. Але він наказу вбивати він не давав.
Ну а тепер - до суті справи. У те, що майор міг сидіти у шафі я вірю. Якось воно пасує до поведінки Мельниченка останнім часом. Все інше - тут треба думати. Бо навіть обережний Кучма вже вказує на Росію як на замовника прослуховування і телефонних розмов, і провокації, що вплинула на історичний розвиток України. Але досі не ясно: де оригінал записів і де магнітофон. Або, більш широко - як це було зроблено?
Слід зауважити, що чим більше Мельниченко говорить, тим більш дивним і важчим повірити стає міф про "магнітофон під диваном".
1. Мельниченко згадав про тисячі годин запису. Давайте припустимо, що він писав 10 годин на день, і кожен день. В тому будинку вихідні бували рідко. Це дає 3650 годин за один рік, справді - тисячі годин. Але скільки ж стрічок це буде? Ну, навіть якщо використовувати залізний дріт, все одно буде кілька сотень на рік, а було більше, ніж один рік. Це такий собі стос, що ані за кордон не вивезеш, ані за шафою не сховаєш. Ціла фонотека. І той дріт треба ще десь добути в таких кількостях.
2. Він стверджує, що він дивився, хто там заходить до Кучми, і вмикав та вимиказ запис з відстані. Але для цього потрібно стовбичити в коридорі годинами, практично весь час, з ранку до вечора. Той, хто хоча б раз був на президентському поверсі і в кабінеті Президента добре знає, що це просто неможливо. Після перших кількох днів виникнуть питання, а через тиждень безперервного вештання без видимого діла навколо дверей Президента його виженуть і з коридору, і, мабуть, з роботи.
3. У Мельниченка були і його робочі обов"язки, і його керівництво. Він не міг витрачати весь, або більшу частину свого часу стежачи, хто заходить до президентського кабінету, хіба що у нього є пряма вказівка начальника УДО. Якої не було. Якщо ж він робив записи час від часу, то не виходить тисяч годин.
4. Є два різних типи записів - зроблені у маленькій кімнаті, і в середовищі із зовнішніми шумами. Так де ж тоді був магнітофон?
5. Зараз в справі постав момент істини: покажи стрічки і магнітофон, і все це буде розглянуто і підтверджені, як правоспроможні докази. Тим не менше ми не бачимо ні того, ні другого. Чому?
Всі ці невідповідності можуть бути дуже добре пояснено, якщо припустити, що не було магнітофона під диваном, а запис було зроблено якось зовсім інакше.
Вже була згадка в пресі, що важливі кабінети в тому будинку прослуховувались ще від часів Щербицького, якщо не раніше. І це правда. Ще десь в 1994 році я випадково дізнався, що так воно і було. Були жучки. Дізнався я про це від людей з космічної галузі, які всі ці "жучки" виявили і познімали щойно кучмина команда в"їхала на Банківську. Тобто жучків на час запису вже не було.
Інший варіант полягає в записі коливань віконних шибок. Технологія є, і досить широко застосовувалась, але розташування будівлі і розташування офісу президента роблять використання цієї технології для запису того, що там відбувається, неможливим.
Це залишає тільки один варіант: запис через мембрану телефонів урядового спецзв'язку (3 - або 4-значні номери, "сотка" або "десятка"), коли слухавка лежить на апараті. Це можливо, і ця технологія використовується навіть стосовно мобільних телефонів. Кучма мусив мати два телефони "сотки", в офісі і в кімнаті відпочинку. Якщо писалось з обох, запис буде відрізнятися, саме як це і було.
Якщо ця гіпотеза вірна, то ніякого магнітофону під диваном не було. Магнітофон був або в спеціальній АТС в Києві, або Мельниченко підключив передавача до системи, і сигнал був записаний десь у сусідньому будинку, і т.д. Може бути, писали українські зрадники для використання у власних політичних іграх, а може писали і прямо росіяни. Я впевнений, що писала не опозиція для "України без Кучми", не видно було по їх діях, що їм все про режим настільки добре відомо, як того можна було б чекати. Зауважу, що як подивитися з точки зору росіян, то це був "нормальний" збір розвідувальних даних в сусідній державі. Це те, що розвідувальні служби повинні робити - і робили.
От що тут важливо: у цьому випадку не буде магнітофона або стрічки, доступних для українських прокурорів, як їх і нема. Доречі, Мельниченко міг зробити і кілька записів для себе теж, паралельно, або міг зробити копії, якщо він вів записи на віддаленій станції. Саме ці матеріали і пішли "гуляти" від 1999 року. Для обговорення подальших деталей інформації недостатньо, але якщо припустити, що писався сигнал з мембрани телефона коли слухавка спецзв"язку лежить на апараті, все стає простим і зрозумілим: і різниця в записах, і "тисячі годин", і відсутність плівок і магнітофону з-під дивану, і багато іншого.
Щоб зробити це можливим позаяк було необхідним:
1. Мати доступ до системи спецзв'язку (що Мельниченко мав).
2. Приховувати всі проблеми, які будуть виявлені, коли / якщо виникнуть підозри при рутинних тестах і перевірках технічних засобів першого офісу країни "Службою технічного захисту інформації".
3. Зупиняти або блокувати всі дії СБУ після того, як починаючи з 1999 року фрагменти записів почали з'являтися в Києві, і аж до моменту, коли вибухнув скандал.
Це все привносить у "картинку" ветерана КДБ генерала Леоніда Деркача. У 1992-96 він був головою "Служби технічного захисту інформації", а в 1998-2001 роках він був головою СБУ. Він міг організувати встановлення підслуховування (або підключення записуючого пристрою) не в офісі Кучми, а на телефоні спецзв"язку Кучми ще в 1994-96, залишивши систему "спати" протягом деякого часу, для своєї ж власної безпеки. І він точно міг блокувати зусилля з розслідування витоків, що відбувались саме в 1998-2001 роках, коли саме він був головою СБУ.
Зауважимо, що це не більше ніж спекуляції. Але не спекуляцією, а фактом є те, що в той час як Деркач був особисто відповідальний за відвернення загроз національній безпеці України, "записи Мельниченко" були в повному розпалі, і СБУ абсолютно нічого не робило, щоб припинити це неподобство.
Цікаво, що Деркач залишається єдиною людиною, яка ще не була допитана у службі Державного прокурора. Він хворий і знаходиться в лікарні. Ми бажаємо йому швидкого одужання, але зауважимо, що людина в 70 років, та з високим кров'яним тиском, завжди можна знайти привід, щоб провести пару тижнів у лікарні в разі необхідності. Крім того, згадаймо: коли Путін відвідав Україну протягом другого прем"єрства Януковича, Путін знайшов час для ранкового чаю зі своїм другом, Андрієм Деркачем, аби обговорити питання Руської Православної Церкви. А Прем'єр-міністр Янукович мав їхати з Путіним у машині Путіна до Бориспільського аеропорту, щоб бодай хоч трохи з ним поспілкуватись. І спілкування це, звичайно, було також ретельно записано, а як же? Між тим Андрій Деркач є сином Леоніда Деркача, є другом Дмитра Табачника, і є випускником Академії Дзержинського в Москві.