Алексей Иванов "Географ глобус пропил"
Перші 95% книги вона мене дратувала, місцями було скучно, головний герой викликав огиду, і взагалі я не розуміла WTF і куда бєжать. Але варто було з такими напором пробиратись крізь ці 95%, щоб нарешті все Відчути та Зрозуміти.
Не люблю мужиків, які бухають, мужиків-нитіків та мужиків-лузерів. Географ втілює в собі всі трі три іпостасі, і тому весь час я його не поважала, хотілось чимось стукнути його і забути. Та він і сам себе не поважав. І ніхто його не поважав. А потім, коли книга вже закінчувалась... - ні, не буду спойлерити. Але декілька моментів в самому кінці вартували того, щоб стільки терпіти і читати далі.
Я не спец в сучасній російській літературі, окрім Сорокіна та Пєлєвіна нічого з неї не читала, але тут раптом переконалась, що не моє це. Якоюсь совковістю від її атмосфери несе. Герої змирились. Пливуть за течією. Ніфіга не роблять для свого щастя. Бухають. Вся їхня поведінка та настрій пронизаний совком. Хоча й сюжет наче відбувається в середині дев*яностих... Але таке дрімуче совковіще ну зовсім мені не імпонує.
Проте є і плюс - в книзі немає абсолютних героїв та абсолютних антигероїв. Всі живі і нормальні. І це радує.
А ще - дуже-дуже-дуже всю книгу дратувало, що Георгаф постійно називав своїх учнів виключно "отцами", і автор навіть не пояснює, з якого переляку. Пффф...
А якщо коротко, то це книга про те, що кожна людина має зробити за життя хоч один переламний вчинок, зібрати волю в кулак і вчинити "як треба", а не "як хочеться".
Кіно теж подивилась. А в ньому якраз і немає головного "ізюма" книги. Навіть Хабєнскій ситуацію не врятував. Пф.
Книга тут
Фільм тут