такоє
Роздумувала про літературне піратство, рідери, гонорари письменникам всі діла. Про те, чи роблю я злочин, качаючи безкоштовно сотні книг в мережі...
Зазвичай які тут звучать аргументи? Що мовляв митець теж хоче їсти, теж хоче годувати дітей і так далі.
А я що думаю - коли письменник робить книги своєю професією, це вже не мистецтво, а бізнес. Коли від того, чи вийде його наступна книга, залежить рівень наповненості його холодильника - він стає зобов'язаним писати.
В такому випадку він в будь-якому разі починає підлаштовуватись під потреби та смаки народу. Він змушений так чинити - бо їсти хочеться. Чим більше прочитають - тим більше хліба з маслом він зможе купити. А це вже донцовщина та марінінщіна, пробачте.
Письменник, який за рахунок продаж книг наповнює шлунок, свій та своєї сім'ї, не може собі дозволити, щоб чергова книга "відлежалась". Він не може зробити паузу в пару років, щоб дослідити тему, вжитись в героїв, продумати дрібниці. Для нього книжки - це конвейєр. Це промисловість. А мистецтву немає місця на заводі.
Давайте не будемо про Бродського, тунєядство, всі діла. Не ті часи зараз. Нині письменник має мільйон можливостей, щоб заробити на хліб. Копірайт, реклама, журналістика, наповнення контенту сайтів - можливостей море. Так, це відбирає безцінний час, який можна було б витратити на книжки, але це - залог свободи та незалежності майбутніх творів. Свободи від бажань шлунка.
Письменник може працювати на заводі. Може бути інженером. Будувати будинки. Видавати кредити. Що завгодно.
Книги - це не ремесло, а хоббі. Коли книги стають ремеслом - вони перестають бути мистецтвом.
З іншого боку, видавнича справа - це вже ремесло. І видавець якраз має право цим заробляти, і годувати сім*ю. Але до піратства це вже не має жодного стосунку...
Зазвичай які тут звучать аргументи? Що мовляв митець теж хоче їсти, теж хоче годувати дітей і так далі.
А я що думаю - коли письменник робить книги своєю професією, це вже не мистецтво, а бізнес. Коли від того, чи вийде його наступна книга, залежить рівень наповненості його холодильника - він стає зобов'язаним писати.
В такому випадку він в будь-якому разі починає підлаштовуватись під потреби та смаки народу. Він змушений так чинити - бо їсти хочеться. Чим більше прочитають - тим більше хліба з маслом він зможе купити. А це вже донцовщина та марінінщіна, пробачте.
Письменник, який за рахунок продаж книг наповнює шлунок, свій та своєї сім'ї, не може собі дозволити, щоб чергова книга "відлежалась". Він не може зробити паузу в пару років, щоб дослідити тему, вжитись в героїв, продумати дрібниці. Для нього книжки - це конвейєр. Це промисловість. А мистецтву немає місця на заводі.
Давайте не будемо про Бродського, тунєядство, всі діла. Не ті часи зараз. Нині письменник має мільйон можливостей, щоб заробити на хліб. Копірайт, реклама, журналістика, наповнення контенту сайтів - можливостей море. Так, це відбирає безцінний час, який можна було б витратити на книжки, але це - залог свободи та незалежності майбутніх творів. Свободи від бажань шлунка.
Письменник може працювати на заводі. Може бути інженером. Будувати будинки. Видавати кредити. Що завгодно.
Книги - це не ремесло, а хоббі. Коли книги стають ремеслом - вони перестають бути мистецтвом.
З іншого боку, видавнича справа - це вже ремесло. І видавець якраз має право цим заробляти, і годувати сім*ю. Але до піратства це вже не має жодного стосунку...