Мій євромайдан. Друге пришестя
Вдруге ми вирішили їхати на Євромайдан після того, як посадили Валєру. Не буду повторюватись, цю історію ви можете прочитати ТУТ (якщо ще не зробили це в Фєйсбукє).
До пізнього вечора ми чекали на вирок суду, постійно оновлюючи стрічки новин. Найгірші прогнози виявились реальністю - Валєру посадили на 2 місяці. Тому зранку ми купили квитки і знову поїхали в Київ.
Спершу зайшли в КМДА.
Якщо під час нашого першого приїзду на майдан, протести були хаотичні, то тепер відразу кинулось в очі, що люди встигли самоорганізуватись. І дуже грамотно самоорганізуватись.
В Київську адміністрацію пускали всіх, але спеціальні хлопці-волонтери на вході регулювали, щоб не було давки і натовпу. Людей пропускали групами та координували їхні подальші дії.
Кабінети чиновників ніхто не чіпав. Мітингувальники дозволили собі перебувати тільки в холі та в колонному залі.
На другому поверсі в коридорі організували кухню. Трималась вона на волонтерах та киянах, які безкінечно приносили продукти. Але це окрема тема, про неї трохи згодом.
В колонному залі ночували сотні людей. Ми прийшли сюди о 7 ранку, відразу з потяга, тому народ тільки просинався. Плєдікі тут лежали стопками, у вигляді гуманітарки - кожен бажаючий міг скористатись. Дуже зручно.
Хоча КМДА і завісили плакатами, хоч тут їли і спали, але до "комунального майна", про яке так переживали деякі в соцмережах, всі ставляться обережно. Приміщення щодня закривали на санітарну годину та ретельно вимивали хлоркою. Окремі волонтери відразу ж забирали та вивозили сміття. Величезні чорні пакети висіли скрізь, тому після їжі пластику на підвіконнях та підлогах не лишалось. Як для такого натовпу - неймовірний рівень культури.
ті самі плєдікі, про які я казала вище
тим, кому не вистачило місця в колонній залі, спали в коридорі
Це виглядає не дуже акуратно, але революція в білих перчатках не робиться =)
Далі ми направили свої стопи на сонний майдан, де теж тільки просинались люди. Після нічного нападу беркутівців його для захисту з усіх сторін обнесли саморобним забором. Доволі міцним.
В хід пішло усе, що було: дошки, йолки, піддони, металеві деталі... Виглядало не надто акуратно, але надійно. "Бєркут нє пройдьот" )))
Прям посеред майдана повиростали саморобні буржуйки: хтось зробив їх з бочок, хтось - з урн. Іздєржкі революції, шо тут поробиш...
А йолка у нас цього року найкраща в світі )
Про "народну творчість" майдана можна було б написати дисертацію. На жаль, я не фоткала усих тих плакатів, наліпок, гасел, написів та транспорантів, які накреативили майданівці за усі ці дні. Та й цілого ЖЖ б не вистачило, щоб усі їх опублікувати. Але ясно одне - фантазією українці не обділені ))) (далі про це буде більше фоток)
Тут теж зробили міні-кухню, в основном чай і пєчєнькі
творчість, ага
Якщо спершу протестувальники намагались слухатись заборони та не ставили намети, то після нічного розгону беркута, революція пішла повним ходом, ніхто вже не звертав уваги на незаконні рішення. Тому намети виросли як гриби.
Ще тиждень тому на великому екрані крутили якусь рекламу мера Києва, то тепер (не знаю, яким чином вдалось домовитись), тут транслювались події на сцені та площі майдану.
Запорізька делегація. Тобто маленька її частинка.
Ми намагались сходити в Будинок профспілок, це також дислокувались мітингувальники. На вході нас зустріли трохи агресивні молодчики з питанням "навіщо вам туди?". Слово "журналіст" їх трохи попустило, але "осад лишився".
Потім, правда, виявилось, що в Будинку профспілок в основному тусять волонтери, психологи та медики. Тому робити в ньому дійсно було нічого.
Тож ми пішли далі тинятись майданом. Людей зранку було не надто багато.
Колона народу відправилась до Адміністрації президента, де пару днів тому була міні-війна.
Тут теж збудували саморобні барикади, а через метрів сорок від них стояла тоненька черга міліції (чи бєркута?). Але прорватись на банкову вже ніхто не намагався. Тут був вільний мікрофон, до нього періодично проривались якісь фріки, а кандидат-бютівець агітував за свою персону. Словом, нецікаво.
Поодинокі намети стояли то тут то там по всьому центру міста.
П'яних на майдані дійсно не було. Ну хіба що пару зальотних людей на всі сотні тисяч. А так дійсно ніхто не пив. І навіть курити більшість людей намагались поменше, а то й відходити кудись в сторону. У нас тут своя атмосфера (с)
Речі все прибували і прибували
Оці от однакові прапори мене смутили. Саморобні, покоцані, виглядають значно приємніше, ніж одноманітні, ніби проплачені. Підійшла-спитала, а виявилось, що то закарпатці організованно скинулись і купили собі прапорів. Мій гнів трохи затих )
народ просинається і підтягується, незважаючи на робочий день (четвер)
оці машини раптово зламались та перекрили хрещатик )
після нічних подій преса трохи видозмінилась )
А ми пішли знову в КМДА - трохи відпочити в плєдіках. Охоронці на вході виглядають отак:
В КМДА не тільки сплять, а й консультують, спілкуються, працюють та вирішують безліч різних питань.
Як тут не сфоткаєшся - не кожен же день випадає нагода полежати на підлозі колонної зали київської адміністрації =)
Але лежати швидко набридло. Хотілось не просто тинятись по вулицях, а бути корисною. А тут якраз оголошують: "потрібні люди на кухню". Пішла допомогти. Накидки закінчились, тому мені видали тільки гумові перчатки та маску.
Тепер трохи про кухню (хто вже читав на ФБ - прогортуйте далі).
На майданівській кухні здається навіть забагато їжі. Балик, ковбаси, сало, консерви, сири, каші, банани з мандаринами і навіть йогурти - всього дофіга, і постійно привозять та приносять ще. Тут теж чітка організація: в першу чергу в хід ідуть розпаковані продукти. Йогурти - на вечерю, коли в будівлі лишаються виключно протестувальники.
Таке враження, ніби в КМДА останній тиждень харчується половина Києва. З тих, що приходять їсти, справжніх майданівців, на мій погляд, відсотків 20-25. А тих майданівців, у яких справді немає можливості харчуватись в ПХ чи інших кафешках - ще менше. Причому, більшість страйкарів беруть по пару бутербродів і йдуть собі далі мітингувати. В той час, як "зальотні" кияни нагрібають стільки, ніби не їли місяць.
Бачила навіть декілька людей, які гребли бутерброди та нарізку цілими пакетами. Зробила зауваження - тільки скривились. Отак от: хтось приносить їжу, а хтось тирить. Хоча що я дивуюсь: неодноразово бачила, як "інтелектуальная еліта нації", журналісти тобто, поводились так само на фуршетах. Ох...
За півтори години я встигла порізати дофіга батонів та всяких сирів, але натерла палець до м*яса - винні резинові перчатки, в них страшно жарко і незручно. Довелось здатись і завершити своє нетривале волонтерство.
Далі невеличкою запорізькою компанією ми пішли грітись та кавувати в Макдональдс.
Поруч підсіла жіночка, теж погрітись.
- А ви звідки? - питає
- З Запоріжжя.
- Якщо немає де ночувати, запрошую до себе.
- Ні, дякуємо, ночівля у нас є.
З житлом на майдані проблем дійсно не було. По-перше, за декілька днів я встигла побачити там усіх можливих і неможливих знайомих. Буквально кожен з них, хто живе в Києві, пропонував лишились на ночівлю.
По-друге, заночувати пропонували численні незнайомі місцеві. Пропонували просто на вулиці, усім підряд, а також лишали свої номери в корпунктах. Круто.
А це - наш маленький новомосковський зльот )
Вевечері на майдан підтягнулись ті, хто поприходив з роботи. Я могла б ще довго розповідати про зворушливу атмосферу, про те, як на очі навертались щасливі і горді сльози, про неймовірний дух, який об'єднував усих цих світлих людей, які вийшли на площу... Але багато слів вже написано в соцмережах. Не повторюватимусь.
Ми ще трохи потинялись майданом і поїхали на Русанівку, вписуватись у друзів.
Наступного дня ходили кругами від Майдана до АП і назад, я майже не діставала фотік, і все було навіть скучновато. Аж поки не дізнались, що ум Шевченківському суді судять Андрія Дзиндзю. Побігли туди. По дорозі побачили багато бусів, заповнених беркутом. Ті явно до чогось готувались.
Поки побитий активіст в судовому залі чекав на вирок, кількатисячний натовп під судом скандував: "Без Андрія не підем" та "Андрію, ми з тобою". Дуже зворушливо це було. Але на суддю не подіяло. Дзиндзю засудили на два місяці, як і інших активістів (((
Народ заблокував усі виходи з суду і намагався не випустити суддю та не дати вивезти Андрія. Це тривало доволі довго. Ми побачили в натовпі reznichenko_d та mavkakrasivaya і пішли з ними на каву в сусідній заклад. Буквально через двадцять хвилин повернулись до одного з входів. І тут почалось гаряче. Скрізь закричали "Беркут! Беркут!", і в ту ж мить багато десятків озброєних беркутят прибігли на місце подій (фотки погані, перепрошую)
Народ почав розбігатись, хто куди: хтось тікав, хтось рвався в бій, хтось піднявся на сходинки кафе, щоб пофотографувати.
Але Беркут цього разу нікого не чіпав. Озброєні люди забігли в будівлю суду і закрили двері.
Вхід, через який тільки що забігли беркутята, активісти відразу ж забарикадували сміттєвими баками
Всі продовжували скандувати "Без Андрія не підем". Співали гімн України. А міліція охороняла міністерство доходів і сборів, яке розташувалось по сусідству. Звідти навіть міністр виходив. Самовпевнений такий, хольоний. Але швидко зайшов назад.
Якийсь час двіжуха ще продовжувалась, будувались барикади
З десяток правоохоронців стояли біля забора, чуючи на свою адресу прокляття, вмовляння і ще багато різної інформації
Ми ще якийсь час побули там, а потім змерзли. Так закінчився цей день. Вже з інтернета ми дізнались, що Андрія таки вивезли з суду.
Наступного дня ми трохи лінувались. Я навіть жодного разу не дістала фотік. Того суботнього вечора ми мали їхати додому, але подумали-подумали і здали квитки. В неділю мало бути віче. Не хотілось його пропускати.
На віче, таке враження, що вийшов весь Київ. Метро, автобуси, вулиці та площі були вщент забиті людом. Круто.
на жаль, фото без фокуса (
Ми намагались прорватись в бік майдану, але це виявилось неможливим. Принаймні, з боку Хрещатика. Тож швидко повернулись назад.
З іншого боку пройти було легше. Але все рівно такої кількості народу одночасно я ще не бачила. Київ встав.
далі просто люди. багато людей.
В Глобусі теж небувалий ажіотаж. Підозрюю, що за останні два тижні там зробили річну виручку =)
А потім був потяг і дім.
"Ми потрібні майдану, але ще більше майдан потрібен нам". Ця підслухана десь фраза, здається, є квітессенцією всього, що відбувається наразі в столиці.
Як би це не закінчилось. Які б практичні результати не були у цих протестів. Але свою величезну, шалено важливу роль в становленні нації та самосприйнятті українців майдан вже виконав.
Один ідіот думав, що він може робити з "стадом" все, що заманеться. Він навіть гадки не мав, що українці настільки класні. Що вони можуть самоорганізуватись. Що допомагатимуть одне одному, що годуватимуть одне одного, що пускатимуть до себе пожити... В його системі координат, де все через бабло та "по понятіям" немає таких термінів, як "взаємопідтримка" та "допомога". В його тупій голові не вкладається, як люди можуть щось робити не для золотого унітазу, а заради майбутнього та самоповаги. Що можуть мерзнути і спати на підлозі тижнями заради своєї країни та своїх дітей.
І знаєте що, я спочатку злилась та нервувала через деяких людей, які писали всяке лайно про майдан в різноманітних соцмережах. А потім зрозуміла, що мені їх просто шкода. Бо вони не змогли це все відчути і зрозуміти. В першу чергу відчути. Бо це таке неймовірне піднесення, майже нірвана, що закриватись від цього, не пускати майдан в своє серце - означає в першу чергу пограбувати самого себе. Але на жаль ці люди так ніколи цього і не зрозуміють...
На цій світлій ноті, напевно, і завершу.
До пізнього вечора ми чекали на вирок суду, постійно оновлюючи стрічки новин. Найгірші прогнози виявились реальністю - Валєру посадили на 2 місяці. Тому зранку ми купили квитки і знову поїхали в Київ.
Спершу зайшли в КМДА.
Якщо під час нашого першого приїзду на майдан, протести були хаотичні, то тепер відразу кинулось в очі, що люди встигли самоорганізуватись. І дуже грамотно самоорганізуватись.
В Київську адміністрацію пускали всіх, але спеціальні хлопці-волонтери на вході регулювали, щоб не було давки і натовпу. Людей пропускали групами та координували їхні подальші дії.
Кабінети чиновників ніхто не чіпав. Мітингувальники дозволили собі перебувати тільки в холі та в колонному залі.
На другому поверсі в коридорі організували кухню. Трималась вона на волонтерах та киянах, які безкінечно приносили продукти. Але це окрема тема, про неї трохи згодом.
В колонному залі ночували сотні людей. Ми прийшли сюди о 7 ранку, відразу з потяга, тому народ тільки просинався. Плєдікі тут лежали стопками, у вигляді гуманітарки - кожен бажаючий міг скористатись. Дуже зручно.
Хоча КМДА і завісили плакатами, хоч тут їли і спали, але до "комунального майна", про яке так переживали деякі в соцмережах, всі ставляться обережно. Приміщення щодня закривали на санітарну годину та ретельно вимивали хлоркою. Окремі волонтери відразу ж забирали та вивозили сміття. Величезні чорні пакети висіли скрізь, тому після їжі пластику на підвіконнях та підлогах не лишалось. Як для такого натовпу - неймовірний рівень культури.
ті самі плєдікі, про які я казала вище
тим, кому не вистачило місця в колонній залі, спали в коридорі
Це виглядає не дуже акуратно, але революція в білих перчатках не робиться =)
Далі ми направили свої стопи на сонний майдан, де теж тільки просинались люди. Після нічного нападу беркутівців його для захисту з усіх сторін обнесли саморобним забором. Доволі міцним.
В хід пішло усе, що було: дошки, йолки, піддони, металеві деталі... Виглядало не надто акуратно, але надійно. "Бєркут нє пройдьот" )))
Прям посеред майдана повиростали саморобні буржуйки: хтось зробив їх з бочок, хтось - з урн. Іздєржкі революції, шо тут поробиш...
А йолка у нас цього року найкраща в світі )
Про "народну творчість" майдана можна було б написати дисертацію. На жаль, я не фоткала усих тих плакатів, наліпок, гасел, написів та транспорантів, які накреативили майданівці за усі ці дні. Та й цілого ЖЖ б не вистачило, щоб усі їх опублікувати. Але ясно одне - фантазією українці не обділені ))) (далі про це буде більше фоток)
Тут теж зробили міні-кухню, в основном чай і пєчєнькі
творчість, ага
Якщо спершу протестувальники намагались слухатись заборони та не ставили намети, то після нічного розгону беркута, революція пішла повним ходом, ніхто вже не звертав уваги на незаконні рішення. Тому намети виросли як гриби.
Ще тиждень тому на великому екрані крутили якусь рекламу мера Києва, то тепер (не знаю, яким чином вдалось домовитись), тут транслювались події на сцені та площі майдану.
Запорізька делегація. Тобто маленька її частинка.
Ми намагались сходити в Будинок профспілок, це також дислокувались мітингувальники. На вході нас зустріли трохи агресивні молодчики з питанням "навіщо вам туди?". Слово "журналіст" їх трохи попустило, але "осад лишився".
Потім, правда, виявилось, що в Будинку профспілок в основному тусять волонтери, психологи та медики. Тому робити в ньому дійсно було нічого.
Тож ми пішли далі тинятись майданом. Людей зранку було не надто багато.
Колона народу відправилась до Адміністрації президента, де пару днів тому була міні-війна.
Тут теж збудували саморобні барикади, а через метрів сорок від них стояла тоненька черга міліції (чи бєркута?). Але прорватись на банкову вже ніхто не намагався. Тут був вільний мікрофон, до нього періодично проривались якісь фріки, а кандидат-бютівець агітував за свою персону. Словом, нецікаво.
Поодинокі намети стояли то тут то там по всьому центру міста.
П'яних на майдані дійсно не було. Ну хіба що пару зальотних людей на всі сотні тисяч. А так дійсно ніхто не пив. І навіть курити більшість людей намагались поменше, а то й відходити кудись в сторону. У нас тут своя атмосфера (с)
Речі все прибували і прибували
Оці от однакові прапори мене смутили. Саморобні, покоцані, виглядають значно приємніше, ніж одноманітні, ніби проплачені. Підійшла-спитала, а виявилось, що то закарпатці організованно скинулись і купили собі прапорів. Мій гнів трохи затих )
народ просинається і підтягується, незважаючи на робочий день (четвер)
оці машини раптово зламались та перекрили хрещатик )
після нічних подій преса трохи видозмінилась )
А ми пішли знову в КМДА - трохи відпочити в плєдіках. Охоронці на вході виглядають отак:
В КМДА не тільки сплять, а й консультують, спілкуються, працюють та вирішують безліч різних питань.
Як тут не сфоткаєшся - не кожен же день випадає нагода полежати на підлозі колонної зали київської адміністрації =)
Але лежати швидко набридло. Хотілось не просто тинятись по вулицях, а бути корисною. А тут якраз оголошують: "потрібні люди на кухню". Пішла допомогти. Накидки закінчились, тому мені видали тільки гумові перчатки та маску.
Тепер трохи про кухню (хто вже читав на ФБ - прогортуйте далі).
На майданівській кухні здається навіть забагато їжі. Балик, ковбаси, сало, консерви, сири, каші, банани з мандаринами і навіть йогурти - всього дофіга, і постійно привозять та приносять ще. Тут теж чітка організація: в першу чергу в хід ідуть розпаковані продукти. Йогурти - на вечерю, коли в будівлі лишаються виключно протестувальники.
Таке враження, ніби в КМДА останній тиждень харчується половина Києва. З тих, що приходять їсти, справжніх майданівців, на мій погляд, відсотків 20-25. А тих майданівців, у яких справді немає можливості харчуватись в ПХ чи інших кафешках - ще менше. Причому, більшість страйкарів беруть по пару бутербродів і йдуть собі далі мітингувати. В той час, як "зальотні" кияни нагрібають стільки, ніби не їли місяць.
Бачила навіть декілька людей, які гребли бутерброди та нарізку цілими пакетами. Зробила зауваження - тільки скривились. Отак от: хтось приносить їжу, а хтось тирить. Хоча що я дивуюсь: неодноразово бачила, як "інтелектуальная еліта нації", журналісти тобто, поводились так само на фуршетах. Ох...
За півтори години я встигла порізати дофіга батонів та всяких сирів, але натерла палець до м*яса - винні резинові перчатки, в них страшно жарко і незручно. Довелось здатись і завершити своє нетривале волонтерство.
Далі невеличкою запорізькою компанією ми пішли грітись та кавувати в Макдональдс.
Поруч підсіла жіночка, теж погрітись.
- А ви звідки? - питає
- З Запоріжжя.
- Якщо немає де ночувати, запрошую до себе.
- Ні, дякуємо, ночівля у нас є.
З житлом на майдані проблем дійсно не було. По-перше, за декілька днів я встигла побачити там усіх можливих і неможливих знайомих. Буквально кожен з них, хто живе в Києві, пропонував лишились на ночівлю.
По-друге, заночувати пропонували численні незнайомі місцеві. Пропонували просто на вулиці, усім підряд, а також лишали свої номери в корпунктах. Круто.
А це - наш маленький новомосковський зльот )
Вевечері на майдан підтягнулись ті, хто поприходив з роботи. Я могла б ще довго розповідати про зворушливу атмосферу, про те, як на очі навертались щасливі і горді сльози, про неймовірний дух, який об'єднував усих цих світлих людей, які вийшли на площу... Але багато слів вже написано в соцмережах. Не повторюватимусь.
Ми ще трохи потинялись майданом і поїхали на Русанівку, вписуватись у друзів.
Наступного дня ходили кругами від Майдана до АП і назад, я майже не діставала фотік, і все було навіть скучновато. Аж поки не дізнались, що ум Шевченківському суді судять Андрія Дзиндзю. Побігли туди. По дорозі побачили багато бусів, заповнених беркутом. Ті явно до чогось готувались.
Поки побитий активіст в судовому залі чекав на вирок, кількатисячний натовп під судом скандував: "Без Андрія не підем" та "Андрію, ми з тобою". Дуже зворушливо це було. Але на суддю не подіяло. Дзиндзю засудили на два місяці, як і інших активістів (((
Народ заблокував усі виходи з суду і намагався не випустити суддю та не дати вивезти Андрія. Це тривало доволі довго. Ми побачили в натовпі reznichenko_d та mavkakrasivaya і пішли з ними на каву в сусідній заклад. Буквально через двадцять хвилин повернулись до одного з входів. І тут почалось гаряче. Скрізь закричали "Беркут! Беркут!", і в ту ж мить багато десятків озброєних беркутят прибігли на місце подій (фотки погані, перепрошую)
Народ почав розбігатись, хто куди: хтось тікав, хтось рвався в бій, хтось піднявся на сходинки кафе, щоб пофотографувати.
Але Беркут цього разу нікого не чіпав. Озброєні люди забігли в будівлю суду і закрили двері.
Вхід, через який тільки що забігли беркутята, активісти відразу ж забарикадували сміттєвими баками
Всі продовжували скандувати "Без Андрія не підем". Співали гімн України. А міліція охороняла міністерство доходів і сборів, яке розташувалось по сусідству. Звідти навіть міністр виходив. Самовпевнений такий, хольоний. Але швидко зайшов назад.
Якийсь час двіжуха ще продовжувалась, будувались барикади
З десяток правоохоронців стояли біля забора, чуючи на свою адресу прокляття, вмовляння і ще багато різної інформації
Ми ще якийсь час побули там, а потім змерзли. Так закінчився цей день. Вже з інтернета ми дізнались, що Андрія таки вивезли з суду.
Наступного дня ми трохи лінувались. Я навіть жодного разу не дістала фотік. Того суботнього вечора ми мали їхати додому, але подумали-подумали і здали квитки. В неділю мало бути віче. Не хотілось його пропускати.
На віче, таке враження, що вийшов весь Київ. Метро, автобуси, вулиці та площі були вщент забиті людом. Круто.
на жаль, фото без фокуса (
Ми намагались прорватись в бік майдану, але це виявилось неможливим. Принаймні, з боку Хрещатика. Тож швидко повернулись назад.
З іншого боку пройти було легше. Але все рівно такої кількості народу одночасно я ще не бачила. Київ встав.
далі просто люди. багато людей.
В Глобусі теж небувалий ажіотаж. Підозрюю, що за останні два тижні там зробили річну виручку =)
А потім був потяг і дім.
"Ми потрібні майдану, але ще більше майдан потрібен нам". Ця підслухана десь фраза, здається, є квітессенцією всього, що відбувається наразі в столиці.
Як би це не закінчилось. Які б практичні результати не були у цих протестів. Але свою величезну, шалено важливу роль в становленні нації та самосприйнятті українців майдан вже виконав.
Один ідіот думав, що він може робити з "стадом" все, що заманеться. Він навіть гадки не мав, що українці настільки класні. Що вони можуть самоорганізуватись. Що допомагатимуть одне одному, що годуватимуть одне одного, що пускатимуть до себе пожити... В його системі координат, де все через бабло та "по понятіям" немає таких термінів, як "взаємопідтримка" та "допомога". В його тупій голові не вкладається, як люди можуть щось робити не для золотого унітазу, а заради майбутнього та самоповаги. Що можуть мерзнути і спати на підлозі тижнями заради своєї країни та своїх дітей.
І знаєте що, я спочатку злилась та нервувала через деяких людей, які писали всяке лайно про майдан в різноманітних соцмережах. А потім зрозуміла, що мені їх просто шкода. Бо вони не змогли це все відчути і зрозуміти. В першу чергу відчути. Бо це таке неймовірне піднесення, майже нірвана, що закриватись від цього, не пускати майдан в своє серце - означає в першу чергу пограбувати самого себе. Але на жаль ці люди так ніколи цього і не зрозуміють...
На цій світлій ноті, напевно, і завершу.