Автостоп до Пітєра і трохи Білорусі
Планування подорожі в Петербург виглядало десь так: "А поїхали?" ) На цьому, власне, теоретично-підготовчий період завершився, і буквально через пару днів почався практичний. Запакувались в потяг до Києва, щоб не витрачати час на стоп по Україні, а рано зранку підняли руку на трасі - і понєслась )
Попутчик мій, martinbrest , стопом ще не їздив, тому я морально підготувалась влаштовувати майстер-класи та проводити лікбези. А ніфіга. Під кінець подорожі навіть зовсім розлєнтяйнічалась, так добре у Андрія все виходило )
Проаналізувавши карту, їхати ми вирішили напряму - через Чернігів, Могильов та Псков. Типу навіщо нам та Москва? Відразу кажу: друзі, зберетесь стопити на Пітєр - ніяких Чернігівів та Могильовів - шуруйте на Москву через Харків і буде вам щастя! Щас розкажу, чому.
Спочатку стопилось нормально, пару машин - і виїхали за Чернігів. Отут і піймала нас автостопна жесть (с) у вигляді 3-годинного (!!!) зависання на 40-градусній спеці. При цьому, водії на нас активно реагували - кожен другий розводив руками, мол "ізвінітє". Краще б вони морозились, бо коли чувак їде в пустій машині і показує "ізвінітє", це якось ніпанятна.
Спека справді жутка, і ми через годину-другу, порушуючи всі автостопні правила, по черзі валяємось в травичці, поки інший продовжує ловити автівки.
а потім я взагалі не витримую, і йду на протилежний бік дороги ловити тіньок ) Думки змінюютьcя з "Шо дєлать??" на "От чому блін дома не сиділось?"
Поки я ловлю тіньок, Андрій ловить фуру.
- Тільки нас двоє... - каже.
- От блін! Ну ладно, сідайте...
Так ми ненавмисно схитрували заради благого діла і опинились на білоруському кордоні!
Кордон проходимо швидко, диктатура ще не показує нам свої гострі зуби, ніяких обшуків та зайвих питань: паспорти, міграційні карти, і всьо - проходьте.
Але тут ми знову зависаємо на пару годин, йопт :(
Андрій нєрвно куріт )
З білоруської сторони - 4-кілометрова черга. Всі пруться в Крим. Черга просувається ну дуууууже повільно, тому багатьом влом щоразу заводити машину щоб посунутись в черзі, вони її просто руками підштовхують вперед.
Половині з цих людей доведеться простирчати на кордоні чи не до ранку. Тому всі нервові і злі, сваряться з сусідами і псіхують. Як нам потім розповіли, у місцевого народу навіть бізнес такий є: займають з ночі чергу, а потім продають своє місце якомусь мажорному москалю. Суми за таку послугу вимірюються в сотнях доларів. З підслуханої розмови дізнались, що за пару днів такої "роботи" можна заробити собі на хороше весілля.
Цікаво, що велосипеди теж вважаються транспортом, і стоять в загальній черзі, разом з автомобілями. Ацька жесть, бо в автівці хоч можна посидіти та сховатись від спеки, а вєлік навпаки треба постійно тягати на собі.
Вопщєм не хотіла б я бути одним з таких велосипедистів.
Кордон з українського боку, до речі, абсолютно вільний ) А для пішоходів - вільний з обох боків ))
І час, і температура, щось зовсім не радують.
Взагалі-то з Києва до Могильова близько 400 кілометрів, тож ми сподівались на кращу долю :(
Тут повз нас пройшов ще один мандрівник, повідомив, що це місце - чорна діра для автостопщиків, краще піймати автобус і проїхати за Гомель.
Для автобуса потрібні білоруські гроші.
Обмінника немає ані на кордоні, ані за ним, ніде його немає.
Приблизно прикинувши курс, йдемо домовлятись з водіями, які стоять в черзі.
- Поміняєте нам 100 гривень на 50 тисяч рублів? - питає Андрій.
- Даааа!!!!! Ви нас так виручили! Нам теж українські гроші потрібні! - кажуть.
Потім з*ясувалось, що по нинішньому курсу 100 гривень - це рівно вдвічі більше рублів )
Вопщєм скоро опиняємось тут:
Місце звісно красиве, але сонце починає потроху сідати, до Могильова (у якому вписка) ще дохрєна, а ми черговий раз зависаємо ще на годину.
Водії показують нам якісь незрозумілі жести, тому ми намагаємось внести в наше з ними спілкування конструктиву.
десь так
До вписки в той день ми таки добираємось ) А там чайок, віскі і хороші люди.
Зранку не відмовляємо собі у задоволенні побачити Могильов. Але спочатку зайшли в гості до музиканта Тимофія. У вільний від музики час він працює на лісопилці та кузні.
робить отакі штуки для рибалки
ці штуковини народжуються в отакій печі
а от, власне, і сам Тимофій з його чудо-інструментом )
Тимофій нам розповів легенду про назву міста Могильов.
Мовляв жив тут величезний богатир, якого всі боялись - такий сильнющий він був. За цю силу в народі його прозвали Левом. І ось він закохався у кльову дівчину та одружився на ній. Дівчина виявилась трохи шльондрою і через якийсь час втекла до заможного князя. Наш лев не розгубився, пішов убив князя та забрав назад свою кохану. Але дівча теж не промах - взяла і заколола його вночі. А місто називається Могильов, бо там знаходиться могила цього Льва. )
Отака красива легенда, хоч і не факт, що правдива )))
Вопщєм пішли ми далі глазіти на місто
Могильов приємно вразив акуратністю та доглянутістю
Самовар стоїть прямо в дворі
Всі ми звикли, що Дніпро ревучи реве, а він інколи буває й таким манюнім )
З грошима там відбувається якась жесть. Інфляція крокує ударними темпами, і банки пропонують депозити під 95% річних. Наразі курс рубля до гривні 1000/1, але він постійно зростає.
Хоча, по словах більшості водіїв, живеться в Білорусі нормально. Робота є, ніхто не голодує, дороги хороші, медицина нормальна. "Если не смотреть телевизор и не знать, что все подряд арестовывают, жить можно" - розказав нам один з водіїв.
Оця вся пачка в сумі становить 6 гривень ))))
оцініть масштаби бєдствія )))
Як ви пам*ятаєте, їхати ми збирались далі через Псков. Але навчені попереднім днем, готові були розглядати варіанти, аби вже якось доїхати, дуже не хотілось знову зависати на 2-3 години. Тож коли під Оршею зупинилась машина до Москви, плани автоматично підкорегувались.
Таким чином посеред ночі, навіть ближче до ранку, опиняємось під Москвою. Дорогою порішали вписку в Електроуглях, але до них ще 16 кілометрів. Отут почались розвеселощі )
Перші пару км нас підкинув узбєк (ми ж в Москві, чо). Підкинув абсолютно безкоштовно. А далі ми познайомились з прекрасним московським жлобством.
Уявіть собі: 3 година ночі. Двоє людей з рюкзаками на трасі просять підвезти їх на 15 кілометрів по дорозі. Постійно зупиняються круті тачки, джипи та хороші іномарки, і всі вимагають грошей - від 600 до 800 рублів (тобто 150-200 гривень). Після відмови практично ржуть, закривають двері та їдуть. Це не таксі, цим людям по дорозі!
Один на джипі навіть сказав: "Та ви чьо, я навіть при Брєжнєві безкоштовно не возив!".
Але спати хотілось дуже, тож коли черговий грошопрос попросив 200 рублів (50 гривень), ми погодились. В дорозі розповіли йому, що з самої України їдемо автостопом, він з цікавістю послухав, але гроші все рівно взяв.
В Електроуглях ми довго спимо, потім довго чекаємо першої електрички, потім довго вибираємось з Москви...
Ви гадали, що московське метро заплутане? Ви ще не бачили схему московських автобусів )))
Вопщєм вже глибока друга половина дня, а ми досі в Підмосков*ї. Ще й назва дєрєвні не сприяє особливому позитиву )
Тут нас підбирає фільд*егер - чувак, який перевозить цінні вантажі.
Взагалі-то їм заборонено брати попутчиків, але чувак виявився з України, якимось чином по обличчям зрозумів, що ми земляки та вирішив зробити добру справу.
Правда, відразу продемонстрував свій пістолет, про всяк випадок )
Чувак був дуже смішний: кричав на кожного пересічного водія "Ногами тормози. а не головой!", "Едь на свой Кавказ, урод!", "Ну дебилы, права купили, а ездить не умеют!!" - і так всю дорогу, дуже гучно, емоційно та неочікувано )
Їхав він в Клін.
В Кліну у мене живе рідна бабуся. З бабусею не бачились зі школи. А час наближається до вечора. "Ето сутьба" - вирішили ми, і пішли в гості до бабусі )))
Отакий от у неї красивий будинок, хоч і старенький.
привітались з клінським котом )
Попаслись на ожині ) вона там прямо в огороді росте )
Бабуся відчайдушно намагалась нагодувати мене то м*ясом, то рибою. Або просто хоч чимось нагодувати )
"Ще нікому не вдавалось піти від бабусі голодним" :)))))
Це так дивно. В дитинстві "Поїхати в Клін" означало довго-довго збиратись, потім безкінечно довго трястись в потязі, потім довго добиратись з Москви автобусом та електричкою... А тепер отак "проходили мимо" і привіт, бабуся )
Зранку вийшли на трасу, і дуже швиденько, двома-трьома кльовими машинами дістались прямо до Пітєра ) Не брехали колеги про прекрасну Е95, вона справді зручна для стопа )
пару останніх штрихів, пітєрське метро - і ми вже на вписці )
про цю подорож буде ще 6-7 постів, не перемикайтесь )))
Попутчик мій, martinbrest , стопом ще не їздив, тому я морально підготувалась влаштовувати майстер-класи та проводити лікбези. А ніфіга. Під кінець подорожі навіть зовсім розлєнтяйнічалась, так добре у Андрія все виходило )
Проаналізувавши карту, їхати ми вирішили напряму - через Чернігів, Могильов та Псков. Типу навіщо нам та Москва? Відразу кажу: друзі, зберетесь стопити на Пітєр - ніяких Чернігівів та Могильовів - шуруйте на Москву через Харків і буде вам щастя! Щас розкажу, чому.
Спочатку стопилось нормально, пару машин - і виїхали за Чернігів. Отут і піймала нас автостопна жесть (с) у вигляді 3-годинного (!!!) зависання на 40-градусній спеці. При цьому, водії на нас активно реагували - кожен другий розводив руками, мол "ізвінітє". Краще б вони морозились, бо коли чувак їде в пустій машині і показує "ізвінітє", це якось ніпанятна.
Спека справді жутка, і ми через годину-другу, порушуючи всі автостопні правила, по черзі валяємось в травичці, поки інший продовжує ловити автівки.
а потім я взагалі не витримую, і йду на протилежний бік дороги ловити тіньок ) Думки змінюютьcя з "Шо дєлать??" на "От чому блін дома не сиділось?"
Поки я ловлю тіньок, Андрій ловить фуру.
- Тільки нас двоє... - каже.
- От блін! Ну ладно, сідайте...
Так ми ненавмисно схитрували заради благого діла і опинились на білоруському кордоні!
Кордон проходимо швидко, диктатура ще не показує нам свої гострі зуби, ніяких обшуків та зайвих питань: паспорти, міграційні карти, і всьо - проходьте.
Але тут ми знову зависаємо на пару годин, йопт :(
Андрій нєрвно куріт )
З білоруської сторони - 4-кілометрова черга. Всі пруться в Крим. Черга просувається ну дуууууже повільно, тому багатьом влом щоразу заводити машину щоб посунутись в черзі, вони її просто руками підштовхують вперед.
Половині з цих людей доведеться простирчати на кордоні чи не до ранку. Тому всі нервові і злі, сваряться з сусідами і псіхують. Як нам потім розповіли, у місцевого народу навіть бізнес такий є: займають з ночі чергу, а потім продають своє місце якомусь мажорному москалю. Суми за таку послугу вимірюються в сотнях доларів. З підслуханої розмови дізнались, що за пару днів такої "роботи" можна заробити собі на хороше весілля.
Цікаво, що велосипеди теж вважаються транспортом, і стоять в загальній черзі, разом з автомобілями. Ацька жесть, бо в автівці хоч можна посидіти та сховатись від спеки, а вєлік навпаки треба постійно тягати на собі.
Вопщєм не хотіла б я бути одним з таких велосипедистів.
Кордон з українського боку, до речі, абсолютно вільний ) А для пішоходів - вільний з обох боків ))
І час, і температура, щось зовсім не радують.
Взагалі-то з Києва до Могильова близько 400 кілометрів, тож ми сподівались на кращу долю :(
Тут повз нас пройшов ще один мандрівник, повідомив, що це місце - чорна діра для автостопщиків, краще піймати автобус і проїхати за Гомель.
Для автобуса потрібні білоруські гроші.
Обмінника немає ані на кордоні, ані за ним, ніде його немає.
Приблизно прикинувши курс, йдемо домовлятись з водіями, які стоять в черзі.
- Поміняєте нам 100 гривень на 50 тисяч рублів? - питає Андрій.
- Даааа!!!!! Ви нас так виручили! Нам теж українські гроші потрібні! - кажуть.
Потім з*ясувалось, що по нинішньому курсу 100 гривень - це рівно вдвічі більше рублів )
Вопщєм скоро опиняємось тут:
Місце звісно красиве, але сонце починає потроху сідати, до Могильова (у якому вписка) ще дохрєна, а ми черговий раз зависаємо ще на годину.
Водії показують нам якісь незрозумілі жести, тому ми намагаємось внести в наше з ними спілкування конструктиву.
десь так
До вписки в той день ми таки добираємось ) А там чайок, віскі і хороші люди.
Зранку не відмовляємо собі у задоволенні побачити Могильов. Але спочатку зайшли в гості до музиканта Тимофія. У вільний від музики час він працює на лісопилці та кузні.
робить отакі штуки для рибалки
ці штуковини народжуються в отакій печі
а от, власне, і сам Тимофій з його чудо-інструментом )
Тимофій нам розповів легенду про назву міста Могильов.
Мовляв жив тут величезний богатир, якого всі боялись - такий сильнющий він був. За цю силу в народі його прозвали Левом. І ось він закохався у кльову дівчину та одружився на ній. Дівчина виявилась трохи шльондрою і через якийсь час втекла до заможного князя. Наш лев не розгубився, пішов убив князя та забрав назад свою кохану. Але дівча теж не промах - взяла і заколола його вночі. А місто називається Могильов, бо там знаходиться могила цього Льва. )
Отака красива легенда, хоч і не факт, що правдива )))
Вопщєм пішли ми далі глазіти на місто
Могильов приємно вразив акуратністю та доглянутістю
Самовар стоїть прямо в дворі
Всі ми звикли, що Дніпро ревучи реве, а він інколи буває й таким манюнім )
З грошима там відбувається якась жесть. Інфляція крокує ударними темпами, і банки пропонують депозити під 95% річних. Наразі курс рубля до гривні 1000/1, але він постійно зростає.
Хоча, по словах більшості водіїв, живеться в Білорусі нормально. Робота є, ніхто не голодує, дороги хороші, медицина нормальна. "Если не смотреть телевизор и не знать, что все подряд арестовывают, жить можно" - розказав нам один з водіїв.
Оця вся пачка в сумі становить 6 гривень ))))
оцініть масштаби бєдствія )))
Як ви пам*ятаєте, їхати ми збирались далі через Псков. Але навчені попереднім днем, готові були розглядати варіанти, аби вже якось доїхати, дуже не хотілось знову зависати на 2-3 години. Тож коли під Оршею зупинилась машина до Москви, плани автоматично підкорегувались.
Таким чином посеред ночі, навіть ближче до ранку, опиняємось під Москвою. Дорогою порішали вписку в Електроуглях, але до них ще 16 кілометрів. Отут почались розвеселощі )
Перші пару км нас підкинув узбєк (ми ж в Москві, чо). Підкинув абсолютно безкоштовно. А далі ми познайомились з прекрасним московським жлобством.
Уявіть собі: 3 година ночі. Двоє людей з рюкзаками на трасі просять підвезти їх на 15 кілометрів по дорозі. Постійно зупиняються круті тачки, джипи та хороші іномарки, і всі вимагають грошей - від 600 до 800 рублів (тобто 150-200 гривень). Після відмови практично ржуть, закривають двері та їдуть. Це не таксі, цим людям по дорозі!
Один на джипі навіть сказав: "Та ви чьо, я навіть при Брєжнєві безкоштовно не возив!".
Але спати хотілось дуже, тож коли черговий грошопрос попросив 200 рублів (50 гривень), ми погодились. В дорозі розповіли йому, що з самої України їдемо автостопом, він з цікавістю послухав, але гроші все рівно взяв.
В Електроуглях ми довго спимо, потім довго чекаємо першої електрички, потім довго вибираємось з Москви...
Ви гадали, що московське метро заплутане? Ви ще не бачили схему московських автобусів )))
Вопщєм вже глибока друга половина дня, а ми досі в Підмосков*ї. Ще й назва дєрєвні не сприяє особливому позитиву )
Тут нас підбирає фільд*егер - чувак, який перевозить цінні вантажі.
Взагалі-то їм заборонено брати попутчиків, але чувак виявився з України, якимось чином по обличчям зрозумів, що ми земляки та вирішив зробити добру справу.
Правда, відразу продемонстрував свій пістолет, про всяк випадок )
Чувак був дуже смішний: кричав на кожного пересічного водія "Ногами тормози. а не головой!", "Едь на свой Кавказ, урод!", "Ну дебилы, права купили, а ездить не умеют!!" - і так всю дорогу, дуже гучно, емоційно та неочікувано )
Їхав він в Клін.
В Кліну у мене живе рідна бабуся. З бабусею не бачились зі школи. А час наближається до вечора. "Ето сутьба" - вирішили ми, і пішли в гості до бабусі )))
Отакий от у неї красивий будинок, хоч і старенький.
привітались з клінським котом )
Попаслись на ожині ) вона там прямо в огороді росте )
Бабуся відчайдушно намагалась нагодувати мене то м*ясом, то рибою. Або просто хоч чимось нагодувати )
"Ще нікому не вдавалось піти від бабусі голодним" :)))))
Це так дивно. В дитинстві "Поїхати в Клін" означало довго-довго збиратись, потім безкінечно довго трястись в потязі, потім довго добиратись з Москви автобусом та електричкою... А тепер отак "проходили мимо" і привіт, бабуся )
Зранку вийшли на трасу, і дуже швиденько, двома-трьома кльовими машинами дістались прямо до Пітєра ) Не брехали колеги про прекрасну Е95, вона справді зручна для стопа )
пару останніх штрихів, пітєрське метро - і ми вже на вписці )
про цю подорож буде ще 6-7 постів, не перемикайтесь )))