Day 10-11. Каппадокія та нічний турецький автостоп
Вранці ми ніяк не могли вирішити, куди їхати далі - в Анкару чи Каппадокію. Я боялась запізнитись в Стамбул, тому голосувала за Анкару, але в Скайпі sicheslavets наполягав на Каппадокії, тож ми все-таки вирішили зробити крюк та заїхати туди. З часом з'ясувалось, що це було з усіх сторін правильне рішення )
Щоб доїхати з Трабзона до Каппадокії, нам знадобилась рівно доба, бо прямої дороги туди немає, доводилось їхати крупними містами та петляти. Ми вже не боялись ночувати в фурах, а турецький стоп викликав довіру, тому вирішили їхати наобум - коли доїдемо, тоді доїдемо.
Стоп починався прямо від місця вписки в Трабзоні, бо буквально поруч з домом, де ми жили, проходила траса. Стоп, знову ж таки, тут хороший, тож не було ніякого сенсу їхати за місто.
Отже, ми підняли руку прямо посеред Трабзона )
Відразу ж зупинилась фура, яка їхала за 24 кілометра від Трабзона.
Тільки з неї вийшли, як застопили наступну машину поглядом: діалог відбувся за пару секунд, поки вона їхала, а ми стояли ))) Навіть руку піднімати не довелось ))
далі - знову самостоп )
Наступний турок, як і всі попередні, не знав ані англійської, ані російської. Він гучно слухав заунивні мусульманські молитви, та навіть попросив мене повторити за ним "Немає Бога окрім Аллаха та Мохаммед його пророк" турецькою мовою ))) Нарешті - місцевий колорит!
А потім він запропонував зафрендитись на Фейсбуку (обмінялись контактами). Фейсбук там, до речі, є в усіх водіїв - ми багато разів про нього чули )
якщо не помиляюсь, це він (бо вже заплуталась в фотках)
наступний водій був кльовий, годував нас бургерами (я навіть змогла непомітно витягнути звідти м'ясо та скормити Даміру), постійно чимось пригощав, хоча спілкувались ми виключно жестами :).
Заїзжали в якесь місто за їжею та побачили міську канатну дорогу!
з водієм, не зважаючи на мовний бар'єр, ми встигли подружитись :)))
от до речі, яким чином ми спілкувались, поржіть:
знімала прихованою камерою, тож пробачте за якість
yavas , фотка для тебе )))
Наступний турок трохи знав англійську (це здавалось значним полегшенням в налагодженні турецько-українських стосунків!), він любив подорожувати, був в Ялті, коротше ми знайшли про що потриндіти ) Він навіть фєньку мені подарував на пам'ять.
Після нього знову англомовні - коли вечоріло, нас підібрала компанія з трьох людей (дві дівчини та хлопець), які вчаться на викладачів англійської, тому рівень мови у них був краще, ніж у нас. Нормально так поспілкувались, але висадили вони нас вже вночі.
Треба було дійти до зручного місця на трасі та пройти розв'язку. Йдемо собі, нікого не чіпаємо, аж тут прямо через дорогу, перелізаючи через огорожі та перебігаючи між машинами, біжить до нас турецький поліцейський.
"От і познайомимось з турецьким СІЗО", - думаю ))))
Натомість нам не пощастило, поліцейський ламаною англійською уважно розпитав, куди ми премось, та порадив скоротити дорогу через розв'язку, мовляв так швидше та зручніше )) Показав де стопити, побажав хорошої дороги та поліз назад через трасу та огорожі )))))
А ми дійшли, куди треба, та почали стопити. В таких умовах в Україні я би стрьомалась, бо не люблю нічний автостоп, але в Туреччині було якось затишно, комфортно та зовсім не страшно.
Вже скоро нас підібрали двоє чоловіків, один з яких трохи знав російську, та провезли зовсім недалеко.
Наступним був далекобійник, який ніяких мов не знав, але розмовляв з нами так, наче ми маємо знати турецьку )) Спочатку він слухав мусульманські молитви (це було дуже колоритно - їхати вночі турецькою трасою під гучні мусульманські мотиви), а потім включив відео з якоїсь турецької кафешки. От буває танець живота, а дівчата на відео танцювали танець жопи, да так, що мені навіть дивитись було соромно (Даміру сподобалось ггг). За мусульманськими мірками, це взагалі має вважатись порнухою.
Це відео ми дивились декілька годин - точніше серія однотипних відео з різних кафешок, все зняте любительською мильницею, і скрізь турецькі блядського вида дівчата крутять неприкритими жопами. Жесть.
Паралельно цей турок годував нас якимись смачними горішками в глазурі. Такою кількістю, що в нас вже потім вони не лізли, але варто було перестати жувати, як він знову показував на коробочку, і поки не візьмеш звідти горішків - не заспокоювався )))
Десь о 1 ночі він зупинився, показав жестами, щоб лізла на верхнє спальне місце, сам ліг знизу, а Даміру влаштував місце на сидіннях. Так ми подрихли до 6 ранку і поїхали далі )
Скоро турок мав повертати. Не зважаючи на наші намагання пояснити, що ми хочемо стопити далі, він наполягав, що автостоп в Туреччині заборонений взагалі, і що за нього поліція стягне штраф в $160 (цю цифру написав на листочку). Довгі пояснення російсько-турецько-англійською мовою нічого не дали, тож довелось змиритись, що він завезе нас на автобусну станцію.
Цю мечеть ми побачили поруч з нею.
на станції виявилось, що квиток до Гёреме (міста в Каппадокії, куди ми їхали) коштує 10 лір з людини (на двох - 100 гривень). Враховуючи чудовий турецький стоп, платити ці гроші не було сенсу, тож ми знову пішли на трасу.
хто там нас далі віз, я вже і не пам'ятаю, але було це швидко та легко - автобусом ми б їхали значно довше
а реклама повідомляла, що до нашої мети вже ближче
Останній водій, який завіз нас прямо в центр Гёреме, запевняв, що для нормального відпочинку в Каппадокії нам треба мінімум $400 на двох на добу (!). Ну ми покивали, подякували, висадились, і пішли шукати якийсь хостел.
В Каппадокії можна орендувати машину ) Наприклад, таку:
Штук 5-6 отелів, де ми намагались прилаштувати свої тіла, вимагали космічну плату: від 40 до 80 євро за кімнату. Виглядали вони десь так.
але погулявши півгодинки, ми знайшли маленький готельчик, який взяв з нас 40 лір (по 90 гривень з людини). Там був душ, ВайФай, і цілком нормальні умови
отакий от вигляд з веранди
сама веранда теж затишна, тут ми ввечері пили каву, сиділи в нетіку та тринділи )
Взагалі-то початкова ціна була 50 лір, але коли ми сторгувались за 40, адмінітратор попросив не говорити іншим туристам, що тут можна дешево переночувати. Тож я вам не показувала, як виглядає цей готель :))))
ми поклали речі та пішли швендятись. Відразу стало красиво:
а готелів там ууууухх скільки!
враховуючи недовгу кількість нічного спання, ми ще чудово тримались, цілий день бігаючи по холмах та склонах
Каппадокія - якесь космічне місце. Дуже дивно було згадувати, що в світі існують звичайні міста та рівнини. Ще більш дивно було думати про те, що десь існує Україна та дім )
наскільки я зрозуміла, колись це був вулканічний попел, який мільйони років утрамбовувався, а потім люди просверлили в ньому будинки і досить довго там жили.
пообідали ми в місцевій кафешці. Цни терпимі:
Вегетаріанський сендвіч - 4,5 ліри (близько 21 грн)
суп - 4 ліри (18 грн.)
чай - 1 ліра (4,5 грн)
кава - 2,5 ліри (близько 10 грн)
шаурма - 5 лір (близько 25 грн)
повз мусульманський цвинтар пішли гуляти далі
складно було відбирати фотки, бо назнімала я багато, все красиве, але більш-менш одноманітне. Там треба просто побувати, на фотках не передаш )
рожева долина
можна було орендувати велосипед, машину, байк, коня - будь-який транспорт, але я не уявляю, як все це тягати по цих горах...
скрізь вказівники, так що не заблукаєш )
там зверху церква, але мені було влом підніматись )
застопили черепаху, але вона відмовилась нас підвезти )
ще один мусульманський цвинтар
місцеві майтри прямо тут роблять всякі красиві штуковини
схожу тарілку я собі потім купила - ними завалений весь Стамбул. Написано, що хенд-мейд, але звідки тоді стільки однотипного посуду? Загадка )
лазити тут я вже ніасіліла, тому просто чекала знизу, поки Дамір позаглядав в усі вікна та піднявся практично на самий верх )
а хтоь долав всі ці відтані на такому транспорті, правда далеко з ним не заберешся
є й така альтернатива )
потім ми пішли купували їжу )
на ринку накупили всяких фруктів, вони тут недорогі.
апельсини - 1,5 ліри за кг (близько 7 грн)
яблука - так само
хліб коштує 0,6 лір (менше 3 гривень)
а от молоко дорогувате - близько 10 гривень за літр, а то й більше
біля нашого готелю хтось сверлив дірки в сувенірах
результат виходив такий:
наша веранда
ми підзарядились їжею, але Даміру наших гулянь виявилось замало, він дуже хотів потрапити на Love Valley - долину фалосів ))))) Тому ми пішли гуляти в іншу сторону.
прямо в цих камнях і досі живуть люди!
фалосів щось ніде не видно :(
а от і вони!
подивитись здалеку нас не влаштовувало, хотілось пощупати )))) Тому ми почали шукати дорогу, як туди підійти. Врешті ледве не лишились там назавжди, бо в одному з місць ми зістрибнули з прілічної висоти, а далі дороги не виявилось. На якусь мить навіть злякались: назад забиратись високо, а вперед - прірва. Поблукали-поблукали, і якимось дивом таки видерлись назад на ту висоту.
Піля цього я категорично відмовилась далі шукати фалоси та почала нити, що хочу додому )
А за нами крізь ходила собака-привид, яка дуже дивним чином постійно з'являлась на найвищих точках, поки ми мучились та продирались до доріжок )
вийшли аж за Гёреме
ввечері ми сиділи на веранді, обговорювали побачене, юзали отельний ВайФай, і все було якось душевно )))
Лишилось ще пару постів - про останні 700 стопних кілометрів, про злого Кротова та про сам Стамбул )
Попередні частини:
Day 1. Дніпропетровськ-Ростов-на-Дону
Day 2. Ростов
Day 3. Ростов - Баксан
Day 4. Владікавказ та зависання на грузинському кордоні
Day 5. Військово-грузинська дорога та шматочок Тбілісі
Day 6. Тбілісі та друг Параджанова
Day 7. Місто-музей Мцхета та дорога до Батумі
Day 8. Батумі та дорога в Трабзон
Day 9. Люди, вулиці та медузи Трабзона
Щоб доїхати з Трабзона до Каппадокії, нам знадобилась рівно доба, бо прямої дороги туди немає, доводилось їхати крупними містами та петляти. Ми вже не боялись ночувати в фурах, а турецький стоп викликав довіру, тому вирішили їхати наобум - коли доїдемо, тоді доїдемо.
Стоп починався прямо від місця вписки в Трабзоні, бо буквально поруч з домом, де ми жили, проходила траса. Стоп, знову ж таки, тут хороший, тож не було ніякого сенсу їхати за місто.
Отже, ми підняли руку прямо посеред Трабзона )
Відразу ж зупинилась фура, яка їхала за 24 кілометра від Трабзона.
Тільки з неї вийшли, як застопили наступну машину поглядом: діалог відбувся за пару секунд, поки вона їхала, а ми стояли ))) Навіть руку піднімати не довелось ))
далі - знову самостоп )
Наступний турок, як і всі попередні, не знав ані англійської, ані російської. Він гучно слухав заунивні мусульманські молитви, та навіть попросив мене повторити за ним "Немає Бога окрім Аллаха та Мохаммед його пророк" турецькою мовою ))) Нарешті - місцевий колорит!
А потім він запропонував зафрендитись на Фейсбуку (обмінялись контактами). Фейсбук там, до речі, є в усіх водіїв - ми багато разів про нього чули )
якщо не помиляюсь, це він (бо вже заплуталась в фотках)
наступний водій був кльовий, годував нас бургерами (я навіть змогла непомітно витягнути звідти м'ясо та скормити Даміру), постійно чимось пригощав, хоча спілкувались ми виключно жестами :).
Заїзжали в якесь місто за їжею та побачили міську канатну дорогу!
з водієм, не зважаючи на мовний бар'єр, ми встигли подружитись :)))
от до речі, яким чином ми спілкувались, поржіть:
Click to viewзнімала прихованою камерою, тож пробачте за якість
yavas , фотка для тебе )))
Наступний турок трохи знав англійську (це здавалось значним полегшенням в налагодженні турецько-українських стосунків!), він любив подорожувати, був в Ялті, коротше ми знайшли про що потриндіти ) Він навіть фєньку мені подарував на пам'ять.
Після нього знову англомовні - коли вечоріло, нас підібрала компанія з трьох людей (дві дівчини та хлопець), які вчаться на викладачів англійської, тому рівень мови у них був краще, ніж у нас. Нормально так поспілкувались, але висадили вони нас вже вночі.
Треба було дійти до зручного місця на трасі та пройти розв'язку. Йдемо собі, нікого не чіпаємо, аж тут прямо через дорогу, перелізаючи через огорожі та перебігаючи між машинами, біжить до нас турецький поліцейський.
"От і познайомимось з турецьким СІЗО", - думаю ))))
Натомість нам не пощастило, поліцейський ламаною англійською уважно розпитав, куди ми премось, та порадив скоротити дорогу через розв'язку, мовляв так швидше та зручніше )) Показав де стопити, побажав хорошої дороги та поліз назад через трасу та огорожі )))))
А ми дійшли, куди треба, та почали стопити. В таких умовах в Україні я би стрьомалась, бо не люблю нічний автостоп, але в Туреччині було якось затишно, комфортно та зовсім не страшно.
Вже скоро нас підібрали двоє чоловіків, один з яких трохи знав російську, та провезли зовсім недалеко.
Наступним був далекобійник, який ніяких мов не знав, але розмовляв з нами так, наче ми маємо знати турецьку )) Спочатку він слухав мусульманські молитви (це було дуже колоритно - їхати вночі турецькою трасою під гучні мусульманські мотиви), а потім включив відео з якоїсь турецької кафешки. От буває танець живота, а дівчата на відео танцювали танець жопи, да так, що мені навіть дивитись було соромно (Даміру сподобалось ггг). За мусульманськими мірками, це взагалі має вважатись порнухою.
Це відео ми дивились декілька годин - точніше серія однотипних відео з різних кафешок, все зняте любительською мильницею, і скрізь турецькі блядського вида дівчата крутять неприкритими жопами. Жесть.
Паралельно цей турок годував нас якимись смачними горішками в глазурі. Такою кількістю, що в нас вже потім вони не лізли, але варто було перестати жувати, як він знову показував на коробочку, і поки не візьмеш звідти горішків - не заспокоювався )))
Десь о 1 ночі він зупинився, показав жестами, щоб лізла на верхнє спальне місце, сам ліг знизу, а Даміру влаштував місце на сидіннях. Так ми подрихли до 6 ранку і поїхали далі )
Скоро турок мав повертати. Не зважаючи на наші намагання пояснити, що ми хочемо стопити далі, він наполягав, що автостоп в Туреччині заборонений взагалі, і що за нього поліція стягне штраф в $160 (цю цифру написав на листочку). Довгі пояснення російсько-турецько-англійською мовою нічого не дали, тож довелось змиритись, що він завезе нас на автобусну станцію.
Цю мечеть ми побачили поруч з нею.
на станції виявилось, що квиток до Гёреме (міста в Каппадокії, куди ми їхали) коштує 10 лір з людини (на двох - 100 гривень). Враховуючи чудовий турецький стоп, платити ці гроші не було сенсу, тож ми знову пішли на трасу.
хто там нас далі віз, я вже і не пам'ятаю, але було це швидко та легко - автобусом ми б їхали значно довше
а реклама повідомляла, що до нашої мети вже ближче
Останній водій, який завіз нас прямо в центр Гёреме, запевняв, що для нормального відпочинку в Каппадокії нам треба мінімум $400 на двох на добу (!). Ну ми покивали, подякували, висадились, і пішли шукати якийсь хостел.
В Каппадокії можна орендувати машину ) Наприклад, таку:
Штук 5-6 отелів, де ми намагались прилаштувати свої тіла, вимагали космічну плату: від 40 до 80 євро за кімнату. Виглядали вони десь так.
але погулявши півгодинки, ми знайшли маленький готельчик, який взяв з нас 40 лір (по 90 гривень з людини). Там був душ, ВайФай, і цілком нормальні умови
отакий от вигляд з веранди
сама веранда теж затишна, тут ми ввечері пили каву, сиділи в нетіку та тринділи )
Взагалі-то початкова ціна була 50 лір, але коли ми сторгувались за 40, адмінітратор попросив не говорити іншим туристам, що тут можна дешево переночувати. Тож я вам не показувала, як виглядає цей готель :))))
ми поклали речі та пішли швендятись. Відразу стало красиво:
а готелів там ууууухх скільки!
враховуючи недовгу кількість нічного спання, ми ще чудово тримались, цілий день бігаючи по холмах та склонах
Каппадокія - якесь космічне місце. Дуже дивно було згадувати, що в світі існують звичайні міста та рівнини. Ще більш дивно було думати про те, що десь існує Україна та дім )
наскільки я зрозуміла, колись це був вулканічний попел, який мільйони років утрамбовувався, а потім люди просверлили в ньому будинки і досить довго там жили.
пообідали ми в місцевій кафешці. Цни терпимі:
Вегетаріанський сендвіч - 4,5 ліри (близько 21 грн)
суп - 4 ліри (18 грн.)
чай - 1 ліра (4,5 грн)
кава - 2,5 ліри (близько 10 грн)
шаурма - 5 лір (близько 25 грн)
повз мусульманський цвинтар пішли гуляти далі
складно було відбирати фотки, бо назнімала я багато, все красиве, але більш-менш одноманітне. Там треба просто побувати, на фотках не передаш )
рожева долина
можна було орендувати велосипед, машину, байк, коня - будь-який транспорт, але я не уявляю, як все це тягати по цих горах...
скрізь вказівники, так що не заблукаєш )
там зверху церква, але мені було влом підніматись )
застопили черепаху, але вона відмовилась нас підвезти )
ще один мусульманський цвинтар
місцеві майтри прямо тут роблять всякі красиві штуковини
схожу тарілку я собі потім купила - ними завалений весь Стамбул. Написано, що хенд-мейд, але звідки тоді стільки однотипного посуду? Загадка )
лазити тут я вже ніасіліла, тому просто чекала знизу, поки Дамір позаглядав в усі вікна та піднявся практично на самий верх )
а хтоь долав всі ці відтані на такому транспорті, правда далеко з ним не заберешся
є й така альтернатива )
потім ми пішли купували їжу )
на ринку накупили всяких фруктів, вони тут недорогі.
апельсини - 1,5 ліри за кг (близько 7 грн)
яблука - так само
хліб коштує 0,6 лір (менше 3 гривень)
а от молоко дорогувате - близько 10 гривень за літр, а то й більше
біля нашого готелю хтось сверлив дірки в сувенірах
результат виходив такий:
наша веранда
ми підзарядились їжею, але Даміру наших гулянь виявилось замало, він дуже хотів потрапити на Love Valley - долину фалосів ))))) Тому ми пішли гуляти в іншу сторону.
прямо в цих камнях і досі живуть люди!
фалосів щось ніде не видно :(
а от і вони!
подивитись здалеку нас не влаштовувало, хотілось пощупати )))) Тому ми почали шукати дорогу, як туди підійти. Врешті ледве не лишились там назавжди, бо в одному з місць ми зістрибнули з прілічної висоти, а далі дороги не виявилось. На якусь мить навіть злякались: назад забиратись високо, а вперед - прірва. Поблукали-поблукали, і якимось дивом таки видерлись назад на ту висоту.
Піля цього я категорично відмовилась далі шукати фалоси та почала нити, що хочу додому )
А за нами крізь ходила собака-привид, яка дуже дивним чином постійно з'являлась на найвищих точках, поки ми мучились та продирались до доріжок )
вийшли аж за Гёреме
ввечері ми сиділи на веранді, обговорювали побачене, юзали отельний ВайФай, і все було якось душевно )))
Лишилось ще пару постів - про останні 700 стопних кілометрів, про злого Кротова та про сам Стамбул )
Попередні частини:
Day 1. Дніпропетровськ-Ростов-на-Дону
Day 2. Ростов
Day 3. Ростов - Баксан
Day 4. Владікавказ та зависання на грузинському кордоні
Day 5. Військово-грузинська дорога та шматочок Тбілісі
Day 6. Тбілісі та друг Параджанова
Day 7. Місто-музей Мцхета та дорога до Батумі
Day 8. Батумі та дорога в Трабзон
Day 9. Люди, вулиці та медузи Трабзона