Іздрик "Ю"
Сьогодні взялася за збірку Іздрика "Ю".Прочитала 36 сторінок, і вже два вірші сподобались) Ето успєх) Я раніше лірики Іздрика не читала, тільки "Воццека" (сподобалось) і "ТАКЕ" (здається, не осилила).Але вірші мене тішать насамперед тим,що вони РИМОВАНІ. Все-таки римовані вірші-це справжні вірші.А верлібри - це неохоплені рамками вибухи розгнузданої фантазії.А фантазери - це не завжди поети (і слава богу). Я не те що проти верлібрів, просто це перестало бути чимось оригінальним і стає мейнстрімом. а класний римований вірш-це класний вірш))
Мені сподобалося оформлення книжки, але не сподобався портрет на обкладинці. Справа не в обличчі автора, воно дуже харизматичне, та й фото типу креативне. Просто навіть попри те, що лірика - це репетування про своє внутрішнє "Я" (аж ніяк не "Ю", хоча кожне "Ю" це передусім виверти душі чийогось "Я"), так от, навіть попри те, що авторське я головне у збірці,що природньо, фото автора на обкладинці це якось дуже по-старомодному. Надто патетично, назідатєльно, монументально. Це мені нагадує різні графоманські обкладинки,де авторське "Я" в прямому значенні скрізь: і на першій, і на останній сторінках. Правда, те "Я" здебільшого в краватці чи з метеликом, а Іздрик ніби в тумані, але в кожного свій стиль.
Але побоюся Бога: збірка мені до душі,справді. У віршах Іздрика є те,що я люблю:сенс і атмосфера. Це чудово, коли лірика кидає тебе в якийсь настрій від сторінки до сторінки. Звісно, не все я доганяю, не все мене чіпляє, але нема такого поета, в якого прямо аж все чіпляє. Але про поезію завжди важко безпредметно говорити, тому просто скину ці два тексти, які особливо мені сподобалися.Благо, їх не треба передруковувати, а можна просто скопіпастити з жж автора.
не дивись мені в очі - там тільки сліпа амальгама
ліпше з'їж моє серце - там є вуглеводи білок
не вдягай мою шкіру - вона засмальцьована в плямах
краще вийми ребро і зроби собі з нього брелок
не читай моїх слів бо вони не мені належать
та послухай мій кашель - глухий тютюновий даб
а з моїх поцілунків сплети собі гарне мереживо
лиш душі не шукай - це давно розграбований скарб
ще не час помирати і жити так далі несила
так прекрасно усе і нестерпно жахливо так
я би дуже хотів щоби якось мене ти простила
сам не знаю за що і цілком невідомо як
не дивись мені в очі не слухай не йди за мною
а побачиш здалека то прошу - ховайся втікай
аж коли навесні проросту я пахучим левкоєм
назбирай мого цвіту звари собі з мене чай
І оце особливо сподобався, про безпорадність бога, його недосконалість і залежність від створених ним недосконалих людей.
пандемія тривоги і паніки як панацея
від каліцтв німоти сліпоти глухоти
пане мій всеблагий покажи мені де я
або сам об'явись назовись покажи де є ти
що ж ніяк не попустить тебе твоє власне творіння?
що ж глядиш ти на нього немов у підзорну трубу?
ти ж велів нам усім фільтрувати базар неодмінно
ну а сам кинув слово у безвість і тут же забув
охолов збайдужів і відcунув подалі від себе
маєш цяцьки нові знов замутиш якісь світи
може краще подбай про одне але справжнє небо
ми б літали у ньому а ти б лише нам світив
врешті справа твоя - а "твоя" означає "безгрішна"
хоч ридай ти над нами а хоч піднімай на сміх
пандемічний наш пане скажи: невже ти боїшся?
а воно таки страшно - бути богом для нас усіх
а воно таки темно і стрьомно і зовсім нема просвіту
зрозуміло по-людськи - біда це твоя не каприз
та ще встигнемо ми до кінця цього твого світу
помолившись простити тобі -
то ж не бійся
і не журись
Мені сподобалося оформлення книжки, але не сподобався портрет на обкладинці. Справа не в обличчі автора, воно дуже харизматичне, та й фото типу креативне. Просто навіть попри те, що лірика - це репетування про своє внутрішнє "Я" (аж ніяк не "Ю", хоча кожне "Ю" це передусім виверти душі чийогось "Я"), так от, навіть попри те, що авторське я головне у збірці,що природньо, фото автора на обкладинці це якось дуже по-старомодному. Надто патетично, назідатєльно, монументально. Це мені нагадує різні графоманські обкладинки,де авторське "Я" в прямому значенні скрізь: і на першій, і на останній сторінках. Правда, те "Я" здебільшого в краватці чи з метеликом, а Іздрик ніби в тумані, але в кожного свій стиль.
Але побоюся Бога: збірка мені до душі,справді. У віршах Іздрика є те,що я люблю:сенс і атмосфера. Це чудово, коли лірика кидає тебе в якийсь настрій від сторінки до сторінки. Звісно, не все я доганяю, не все мене чіпляє, але нема такого поета, в якого прямо аж все чіпляє. Але про поезію завжди важко безпредметно говорити, тому просто скину ці два тексти, які особливо мені сподобалися.Благо, їх не треба передруковувати, а можна просто скопіпастити з жж автора.
не дивись мені в очі - там тільки сліпа амальгама
ліпше з'їж моє серце - там є вуглеводи білок
не вдягай мою шкіру - вона засмальцьована в плямах
краще вийми ребро і зроби собі з нього брелок
не читай моїх слів бо вони не мені належать
та послухай мій кашель - глухий тютюновий даб
а з моїх поцілунків сплети собі гарне мереживо
лиш душі не шукай - це давно розграбований скарб
ще не час помирати і жити так далі несила
так прекрасно усе і нестерпно жахливо так
я би дуже хотів щоби якось мене ти простила
сам не знаю за що і цілком невідомо як
не дивись мені в очі не слухай не йди за мною
а побачиш здалека то прошу - ховайся втікай
аж коли навесні проросту я пахучим левкоєм
назбирай мого цвіту звари собі з мене чай
І оце особливо сподобався, про безпорадність бога, його недосконалість і залежність від створених ним недосконалих людей.
пандемія тривоги і паніки як панацея
від каліцтв німоти сліпоти глухоти
пане мій всеблагий покажи мені де я
або сам об'явись назовись покажи де є ти
що ж ніяк не попустить тебе твоє власне творіння?
що ж глядиш ти на нього немов у підзорну трубу?
ти ж велів нам усім фільтрувати базар неодмінно
ну а сам кинув слово у безвість і тут же забув
охолов збайдужів і відcунув подалі від себе
маєш цяцьки нові знов замутиш якісь світи
може краще подбай про одне але справжнє небо
ми б літали у ньому а ти б лише нам світив
врешті справа твоя - а "твоя" означає "безгрішна"
хоч ридай ти над нами а хоч піднімай на сміх
пандемічний наш пане скажи: невже ти боїшся?
а воно таки страшно - бути богом для нас усіх
а воно таки темно і стрьомно і зовсім нема просвіту
зрозуміло по-людськи - біда це твоя не каприз
та ще встигнемо ми до кінця цього твого світу
помолившись простити тобі -
то ж не бійся
і не журись