Книжковий Арсенал
Короткі враження про "Книжковий Арсенал".
Очікуваний "Обмін речовин" неочікувано мене розчарував, особливо тандем Прохасько-Андрухович. Таким різним за стилем і темпераментом людям без підготовки нереально знайти якесь зерно для дискусії, тому спілкування обмежилося філософуванням, розмитими творчими планами і підспівування одне одному на тему на тему: "ААА ми такие классненькие". Це я так саркастично про доброзичливу атмосферу:) Здавалось, їм самим було нецікаво, бо саме Андрухович спохватився, що "ще 8 хвилин лишилося, пора закінчувати". Коли насправді всім цікаво, то про час нагадує модератор. Не таким млявим виявився діалог між Іздриком і Любком Дерешем, але й він був не про літературу. Накурений імідж Іздрика та гладенький і жвавий Дереш справили, втім, не таке гнітюче враження. Послухали про єгипетські мандри Дереша, про хтознащо Іздрика та й порозходились. От хто всі реально розвеселив, так це Жадан із Карпою. Традиційно йшлося про музику, а не про літературу, але принаймні це було дуже весело. Особливо розповідь Жадана, як він літав до Барселони одним літаком з Кіркоровим.
Найцікавішою для мене на КА стала лекція Андрія Аствацатурова про російську сучасну прозу. Я надзвичайно люблю цього літературознавця, на жаль, геть не знаю про нього як про письменника. Соромно зізнатись, я взагалі не читала нічого з сучрос прози (крім половини "Покоління P" Пелевіна і "Похороните меня за плинтусом" Санаєва). Тому імена Єлізарова, Садулаєва, Прилєпіна та інших до сьогодні ні про що мені не говорили. Але це потужний стимул прочитати їхні книжки. Не менш потужний, як і те, що вони належать до лівих партій і ідею "нового реалізму", що має певні перегуки з соцреалізмом. для мене це нереально уявити, адже наша літератури кардинально інша.
Я не знала, що в Україні такий популярний Алессандро Барікко. Завдяки тому, що я колись любила Роздобудько, а Барікко - один з її улюблених письменників, я прочитала його "Без крові" й "Таку історію". Ці твори не справили на мене особливого враження, але це й не головні його твори. "Шовк" я бачила тільки фільм, а "Легенду про піаніста" навіть не дивилась, шейм он мі, це ж тіпа крутий фільм. Але завжди цікаво послухати письменника іншої країни. Пізнавально.
Ну про коротку зустріч з Бойченком писати просто нічого, бо його треба читати. Окрема вдячність, що пише він коротко і дотепно:) Правда, мене трохи дивують його простяцькі балачки про те, що Крим і Донбас - це не Україна і коли громадяни цих регіонів хочуть жити не з нами, то на здоров я, як казав персонаж фільму "Иван Васильевич меняет профессию": "Забирайте!" Наче воно й так, але не зовсім.
Ну про те, як Винничук вкотре полив грязюкою нашу газету на своїй презентації, писати не хочу. Але я вище цього, тому книжку його "Танго смерті" охоче прочитаю. Тим більше, що Діма мені її подарував і навіть взяв для мене автограф. Ех, треба було попросить його розписаться на нашій газеті. Цікаво, що б він сказав?:) Хоча здогадуюсь, які тут таємниці...
Очікуваний "Обмін речовин" неочікувано мене розчарував, особливо тандем Прохасько-Андрухович. Таким різним за стилем і темпераментом людям без підготовки нереально знайти якесь зерно для дискусії, тому спілкування обмежилося філософуванням, розмитими творчими планами і підспівування одне одному на тему на тему: "ААА ми такие классненькие". Це я так саркастично про доброзичливу атмосферу:) Здавалось, їм самим було нецікаво, бо саме Андрухович спохватився, що "ще 8 хвилин лишилося, пора закінчувати". Коли насправді всім цікаво, то про час нагадує модератор. Не таким млявим виявився діалог між Іздриком і Любком Дерешем, але й він був не про літературу. Накурений імідж Іздрика та гладенький і жвавий Дереш справили, втім, не таке гнітюче враження. Послухали про єгипетські мандри Дереша, про хтознащо Іздрика та й порозходились. От хто всі реально розвеселив, так це Жадан із Карпою. Традиційно йшлося про музику, а не про літературу, але принаймні це було дуже весело. Особливо розповідь Жадана, як він літав до Барселони одним літаком з Кіркоровим.
Найцікавішою для мене на КА стала лекція Андрія Аствацатурова про російську сучасну прозу. Я надзвичайно люблю цього літературознавця, на жаль, геть не знаю про нього як про письменника. Соромно зізнатись, я взагалі не читала нічого з сучрос прози (крім половини "Покоління P" Пелевіна і "Похороните меня за плинтусом" Санаєва). Тому імена Єлізарова, Садулаєва, Прилєпіна та інших до сьогодні ні про що мені не говорили. Але це потужний стимул прочитати їхні книжки. Не менш потужний, як і те, що вони належать до лівих партій і ідею "нового реалізму", що має певні перегуки з соцреалізмом. для мене це нереально уявити, адже наша літератури кардинально інша.
Я не знала, що в Україні такий популярний Алессандро Барікко. Завдяки тому, що я колись любила Роздобудько, а Барікко - один з її улюблених письменників, я прочитала його "Без крові" й "Таку історію". Ці твори не справили на мене особливого враження, але це й не головні його твори. "Шовк" я бачила тільки фільм, а "Легенду про піаніста" навіть не дивилась, шейм он мі, це ж тіпа крутий фільм. Але завжди цікаво послухати письменника іншої країни. Пізнавально.
Ну про коротку зустріч з Бойченком писати просто нічого, бо його треба читати. Окрема вдячність, що пише він коротко і дотепно:) Правда, мене трохи дивують його простяцькі балачки про те, що Крим і Донбас - це не Україна і коли громадяни цих регіонів хочуть жити не з нами, то на здоров я, як казав персонаж фільму "Иван Васильевич меняет профессию": "Забирайте!" Наче воно й так, але не зовсім.
Ну про те, як Винничук вкотре полив грязюкою нашу газету на своїй презентації, писати не хочу. Але я вище цього, тому книжку його "Танго смерті" охоче прочитаю. Тим більше, що Діма мені її подарував і навіть взяв для мене автограф. Ех, треба було попросить його розписаться на нашій газеті. Цікаво, що б він сказав?:) Хоча здогадуюсь, які тут таємниці...