Льоса, Витівки кепського дівчиська
Коли лишаєшся сам на сам,найкращий спосіб не поринати в безодню відчаю і самотності - це читати.Оскільки за 6 днів літа я прочитала вже дві книжки, навпено, самотність тарабанить по мені,як вчорашній дощ до Києву.
Сьогодні я зустрілася з однією дуже хорошою людиною, але навмисно приїхала на зустріч на півгодини раніше.І все тому,що хотіла дочитати книжку перуанського письменника, нобелівського лауреата Маріо Варгаса Льйоса "Витівки кепського дівчиська". Двояке відчуття огорнуло мене після прочитання. Невтішні прогнози чекали мене. Книжка про кохання - хворобливе,вірне, пристрасне, всеохопне. І кохання це - з боку чоловіка (інтелігентного, успішного, романтичного) до психічно неврівноваженої стерви. Як на мене, таке ставлення до цієї "скверной девчонки" - це ідеал кохання. Але те, що об єктом ідеального кохання може бути лише самозакохана, непередбачувана, жорстока, жадібна, холоднокровна і - головне - красива,сексуальна жінка - ось це мене пригнітило та ще й дуже сильно.
Вже давно я думаю про те, дівчині ніколи не варто починати стосунків, бо завжди треба, щоб дівчину завойовували.Бо що не завойовуєш - те не цінуєш.Для мене це аксіома і ніхто не переконає мене в іншому.Бувають,звісно,завжди винятки,але принаймні на моєму середньостатистичному досвіді можна точно сказати: з моєю турботою, ніжністю, самовідданістю мені ніколи не стати "кепським дівчиськом",а отже ніколи не відчути до себе того,що відчула Лілі-Арлетта-Анрі і т д.
Отже,загальний висновок такий: краса і неприступність, егоїзм і самозакоханість,сексуальність,загадковість - ось "поводок" для самовідданого чоловіка.Не розум і навіть не харизма.Для більшості. Як і для нещасного Рікардіто, "пай-мальчика".
Ну і як додаток до головної сюжетної лінії - широкий контекст світової культури - від Перу до Японії, історії про хіппі, бідні перуаніські квартали, розкішний Париж, Кубинську революцію...Тобто книжка ще й розвиває.Але мені основне було (хоч я й знала наперед) - чи помститься Рікардо "скверной девчонке" за те, що тридцять років була його трагедією,горем,розрухою і секундним щастям.Але справжня любов не мстить.True love waits(с)
Сьогодні я зустрілася з однією дуже хорошою людиною, але навмисно приїхала на зустріч на півгодини раніше.І все тому,що хотіла дочитати книжку перуанського письменника, нобелівського лауреата Маріо Варгаса Льйоса "Витівки кепського дівчиська". Двояке відчуття огорнуло мене після прочитання. Невтішні прогнози чекали мене. Книжка про кохання - хворобливе,вірне, пристрасне, всеохопне. І кохання це - з боку чоловіка (інтелігентного, успішного, романтичного) до психічно неврівноваженої стерви. Як на мене, таке ставлення до цієї "скверной девчонки" - це ідеал кохання. Але те, що об єктом ідеального кохання може бути лише самозакохана, непередбачувана, жорстока, жадібна, холоднокровна і - головне - красива,сексуальна жінка - ось це мене пригнітило та ще й дуже сильно.
Вже давно я думаю про те, дівчині ніколи не варто починати стосунків, бо завжди треба, щоб дівчину завойовували.Бо що не завойовуєш - те не цінуєш.Для мене це аксіома і ніхто не переконає мене в іншому.Бувають,звісно,завжди винятки,але принаймні на моєму середньостатистичному досвіді можна точно сказати: з моєю турботою, ніжністю, самовідданістю мені ніколи не стати "кепським дівчиськом",а отже ніколи не відчути до себе того,що відчула Лілі-Арлетта-Анрі і т д.
Отже,загальний висновок такий: краса і неприступність, егоїзм і самозакоханість,сексуальність,загадковість - ось "поводок" для самовідданого чоловіка.Не розум і навіть не харизма.Для більшості. Як і для нещасного Рікардіто, "пай-мальчика".
Ну і як додаток до головної сюжетної лінії - широкий контекст світової культури - від Перу до Японії, історії про хіппі, бідні перуаніські квартали, розкішний Париж, Кубинську революцію...Тобто книжка ще й розвиває.Але мені основне було (хоч я й знала наперед) - чи помститься Рікардо "скверной девчонке" за те, що тридцять років була його трагедією,горем,розрухою і секундним щастям.Але справжня любов не мстить.True love waits(с)